Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/20420/24

Справа № 127/20420/24 Провадження № 22-ц/801/2199/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2024 рокуСправа № 127/20420/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Копаничук С.Г., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/20420/24 запозовом Акціонерного товариства «Акцент - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент - Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2024 року,яке ухвалила суддя Дернова В.В. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 26 серпня 2024 року, в с т а н о в и в: В червні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено кредитний договір № б/н від 09 лютого 2021 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 , станом на 27 травня 2024 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 98878,01 грн, з яких 64979,76 грн заборгованість за кредитом, 33898,25 грн заборгованість по процентам за користування кредитом. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 98878,01 грн за кредитним договором № б/н від 09 лютого 2021 року та судовий збір у розмірі 3028 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент - Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 лютого 2021 року у розмірі 37036,61 грн, а також 1120,36 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент Банк» 11100 грн витрат професійну правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. УхвалоюВінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2024 року виправлено описку, допущену у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2024 року, викладено абзац п`ятий резолютивної частини та у тексті рішення суду у такій редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент Банк на користь ОСОБА_1 18900 грн витрат на професійну правничу допомогу». Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження зазначених у позові обставин. Підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг А-Банку, ОСОБА_1 погодився на визначені умови кредитування, зобов`язався надалі регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Відповідач регулярно користувався кредитом, отже ознайомився із умовами кредитування та погодився з ними, оскільки укладений договір є договором оферти. Крім того, відповідачем підписаний паспорт споживчого кредиту, де ним погоджені усі умови кредитування, строки, процентна ставка та інші умови, що не врахував суд першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Хейніс О.Г. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Також просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в розмірі 15000 грн. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного з АТ «Акцент Банк» кредитного договору № б/н від 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Даний кредитний договір складається з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент Банк», тарифів за користування кредитною карткою «Зелена», умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент Банк», тобто є договором приєднання. Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 27 травня 2024 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 98878,01 грн, з яких 64979,76 грн заборгованість за кредитом, 33898 грн заборгованість по процентам за користування кредитом. Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що банком не підтверджено, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови та тарифи, а не інші, що саме ці умови та тарифи розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ «Акцент Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування. Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 37036,61 грн. З такими висновками суду належить погодитися, вони є правильними, об`єктивними, ґрунтовними та зробленими внаслідок ретельного дослідження усіх обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України). Згідно із ч. 1ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно положень ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, який є обов`язковим для застосування у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України та правильно врахований судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 цього ж Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як слідує з матеріалів справи, зокрема із анкети-заяви позичальника від 09 лютого 2021 року в ній відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості. АТ «А-Банк», звернувшись із вимогою про погашення кредиту, просив окрім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав позичальник), стягнути відсотки. Обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, а також розмір і порядок нарахування, позивач, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», які розміщені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/term, а також Тарифи, яким визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме надану в матеріали справи редакцію Умов (Витяг) та Тарифів розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, тобто належних документів на підтвердження існування підстав, зокрема щодо нарахування відсотків та їх розміру за користування кредитними коштами. Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, подані банком Витяг з Умов та Тарифи по картці «Зелена» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем правила надання банківських послуг АТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ «А-Банк» про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач, крім анкети-заяви, також підписав паспорт споживчого кредитування, а тому ознайомлений з основними умовами кредитування з використання кредитної картки, є безпідставними, з огляду на таке. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абз.1 ч. 1 ст. 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України). Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі, з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Отже ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначене відповідає правовим висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву умов та правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Хейніс О.Г. просив стягнути з позивача АТ «Акцент - Банк» на користь відповідача ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 15000 грн, які складаються з: опрацювання апеляційної скарги та доданих до неї документів, узгодження правової позиції із клієнтом 5000 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу 10000 грн. Колегія суддів приходить до висновку, що з позивача АТ «Акцент - Банк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн, що відповідатиме критерію реальності, виваженості, справедливості та розумності їхнього розміру з складністю даної справи та виконаними адвокатом об`ємом роботи під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст.141, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк» залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2024 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент - Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 23 жовтня 2024 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Копаничук С.Г. Матківська М.В.