Постанова Волинський апеляційний суд № 159/7153/23

Справа № 159/7153/23 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В. Провадження № 22-ц/802/881/24 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 вересня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ТзОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулось до суду із зазначеним позовом. Покликалось на те, що 15 вересня 2021 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4775448 про надання споживчого кредиту в електронній формі. Вказаний кредитний договір укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на їх сайті. Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 12600 грн, строк кредиту - 30 днів, дата повернення кредиту 15 жовтня 2021 року. На підставі вказаного договору ТзОВ «Авентус Україна» надало відповідачу ОСОБА_1 кредит шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку останнього у зазначеній вище сумі. Відповідно до п. 1.5 вищевказаного кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація, відповідно до п.4.3 Договору. Оскільки 31 жовтня 2021 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, як це передбачено в п. 4.2 цього договору, то згідно пункту 4.3 кредитного договору строк користування кредитом було продовжено ще на 90 календарних днів. Також позивач зазначав, що 19 червня 2023 року між кредитодавцем ТзОВ «Авентус Україна» та ним було укладено договір факторингу №19.06/23-Ф, відповідно до умов якого ТзОВ «ФК» Фінтраст» отримало право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором. Крім того, вказував, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором в останнього виникла заборгованість у розмірі 41228 грн, з яких: 12600 грн - тіло кредиту, 28628 грн - нараховані проценти. Ураховуючи наведене, ТзОВ «ФК» Фінтраст» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 41228 грн та інфляційні втрати за період з лютого 2022 року по жовтень 2023 року в розмірі 11420 грн 17 коп., три проценти річних за період з 01 березня 2023 року по 22 вересня 2023 року в розмірі 847 грн 15 коп. та відшкодувати понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147 грн 20 коп. і 10000 грн. за професійну правничу допомогу. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2024 року у задоволенні позову ТзОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відмовлено. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, зібраним доказам і як наслідок прийнятим з порушенням норм матеріального права, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивна тим, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог і як наслідок їх безпідставність. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без змін, а скаргу подану позивачем без задоволення. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням вимог статті 369 цього Кодексу. Дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення частково з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором, що свідчить про відсутність заборгованості за даним кредитним договором, а тому підстав для задоволення позову, на думку суду, немає. Проте з таким висновком місцевого суду погодитись не можна. Встановлено, що 15 вересня 2021 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4236879 про надання споживчого кредиту в електронній формі, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 12600 грн, строком на 30 днів, із процентною ставкою 1,90 % в день. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало шляхом перерахування кредитних коштів в сумі 12600 грн на платіжну картку відповідача, що підтверджується письмовою відповіддю АТ «Універсал Банк» від 29 лютого 2024 року № БТ/1655, наданою на вимогу місцевого суду. У зв`язку з тим, що відповідач неналежним чином виконував умови кредитного договору, то як вбачається із наведеного позивачем розрахунку, існує заборгованість, яка із врахуванням здійсненого ним платежу в сумі 3691 грн, і становить 41228 грн, з яких: 12600 грн - тіло кредиту, 28628 грн - нараховані проценти. Також, з наявних в матеріалах справи письмових доказів, встановлено, що 19 червня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу №19.06/23-Ф, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно із ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, оцінюючи встановлені обставини справи та беручи до уваги зазначені норми матеріального права, апеляційний суд вважає доведеним те, що між ТзОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 15 вересня 2021 року було укладено договір № 4236879 про надання споживчого кредиту в електронній формі. ТзОВ «Авентус Україна», правонаступником якого у зобов`язанні є ТзОВ «ФК «Фінтраст Україна», належним чином виконало умови кредитного договору надало кредит відповідачу, однак, останній, отримавши кредитні кошти, належним чином не виконав свої обов`язки за договором, грошові кошти і відсотки за користування ними не повернув і доказів на спростування позовних вимог та розміру заборгованості суду не надав. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 41228 грн, з яких: 12600 грн - тіло кредиту, 28628 грн - нараховані проценти, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до задоволення. В частині позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат апеляційний суд зазначає наступне. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З матеріалів справи слідує, що позивачем пред`явлено та розраховано розмір штрафних санкцій за період із лютого 2022 року по жовтень 2023 року включно. Однак, варто зазначити, що право вимоги позивач, як правонаступник кредитодавця набув лише в червні 2023 року, та при заявлені цих позовних вимог ним не було враховано пункт 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги наведені вимоги закону, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 11420 грн 17 коп. та трьох відсотків річних в сумі 847 грн 15 коп., є безпідставними та задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з невідповідністю висновків, викладених у ньому, обставинам справи і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з цим з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «ФК «Фінтраст Україна», з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, підлягає стягненню 1654 грн 85 коп. на відшкодування сплаченого ним судового збору та 13872 грн 60 коп. понесених судових витрат на правничу допомогу. Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» задовольнити частково. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором № 4236879 від 15 вересня 2021 року у розмірі 41228 грн, з яких: 12600 грн - тіло кредиту, 28628 грн - нараховані проценти Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 1654 грн 85 коп. та 13872 грн 60 коп. понесених судових витрат на правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді