Постанова 4803 № 203/6990/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8222/24 Справа № 203/6990/23 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Погрібняк Олексій Михайлович, на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер" Дніпропетровської обласної ради, про стягнення невиплаченої заробітної плати, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась через суд з позовною заявою, пред`явленою до КП "Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер" ДОР, на предмет стягнення з відповідача на її користь невиплаченої заробітної плати, а саме, доплати у розмірі 50% до посадового окладу за додаткову роботу уповноваженої особи згідно до вимог ст. 11 ЗУ "Про публічні закупівлі" у вигляді надбавки за складність, напруженість у роботі за період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року у загальному розмірі 130 945,23 грн, обґрунтовуючи це тим, що вона з 02 лютого 2021 року працювала в КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР на посаді економіста з фінансової роботи. Наказом №58 від 02 лютого 2021 року її було визначено, як відповідальну особу за організацію та проведення процедур відкритих торгів, спрощених закупівель відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Відповідно до наказу №352-ос від 19 вересня 2023 року її було звільнено за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. В період роботи з лютого 2021 року по лютий 2022 року відповідач здійснював їй доплати за напруженість у роботі в розмірі 50% посадового окладу та з березня 2022 року припинив доплачувати за організацію та проведення процедур відкритих торгів, спрощених закупівель. Внаслідок чого, за період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року вона недоотримала доплату за додаткову роботу в розмірі 130945 грн. 23 коп. Посилаючись на вказані обставини, положення п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про публічні закупівлі», ст.ст,4,8,15,20 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.47,105 КЗпП України, позивачка вважає, що має право на отримання доплати за посаду уповноваженої особи за період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року в розмірі 130945 грн 23 коп, яку і просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР , про стягнення невиплаченої заробітної плати - відмовлено (а.с. 126-129). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу (а.с. 133-137), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неврахуванням судом першої інстанції вимог ст. 11 ЗУ "Про публічні закупівлі" та чіткого визначення цим Законом виконання цієї роботи як додаткової, за що оплата праці відбувається додатково та окремо від оплати за основну посаду, що відповідач і здійснював тривалий період часу аж до 01 березня 2022 року. Тим самим, на думку апелянта, це підтверджує факт позбавлення її оплати праці в частині виконання нею обов`язку, покладеного на неї, як на уповноважену особу із закупівель наказом відповідача від 02 лютого 2021 року №58. Разом з цим апелянт зазначає, що суд першої інстанції без жодних обґрунтувань надав оцінку сумісництву та суміщенню, всупереч локальним документам на підприємстві, не врахувавши, що доплата за роботу, передбачену ст. 11 ЗУ "Про публічні закупівлі" не врегульована на законодавчому рівні та належить керуватись саме локальними документами по підприємству. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалось та відзиву на апеляційну скаргу не подавало, а в серпні 2024 року апелянт подала відповідь на відзив, однак колегія суддів таку відповідь на відзив не враховує, оскільки відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подавався. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на безпідставність позовних вимог та їх недоведеність. Виходив з того, що у відповідача не було штатної посади уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі. Позивач була прийнята 02 лютого 2021 року на посаду економіста з фінансової роботи саме для виконання обов`язків уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення процедури спрощеної закупівлі та наказом №58 від 02 лютого 2021 року позивачку було визначено, як відповідальну особу за організацію та проведення процедур відкритих торгів, спрощених закупівель та покладено відповідні обов`язки посадової інструкцією економіста з фінансової роботи від 02 лютого 2021 року. Суд першої інстанції виснував, що інших обов`язків за займаною посадою економіста з фінансової роботи, крім організації та проведення процедур відкритих торгів, спрощених закупівель, позивачка в період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року фактично не виконувала, а генеральним директором підприємства у зазначений період накази про встановлення доплат не виносились. Отже, виконання позивачкою вказаних вище обов`язків не можна вважати сумісництвом або суміщенням професій в розумінні ст.ст.102-1,105 КЗпП України та ст.19 Закону України «Про оплату праці», а підстави для проведення позивачці в період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року доплати поза межами посадового окладу за виконання цих обов`язків, передбачених її посадовою інструкцією за займаною посадою за основним місцем роботи, в межах норми трудових витрат, відсутні. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка з 02 лютого 2021 року працювала в КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР на посаді економіста з фінансової роботи. Наказом №58 від 02 лютого 2021 року її було визначено, як відповідальну особу за організацію та проведення процедур відкритих торгів, спрощених закупівель відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Також 02 лютого 2021 року було затверджено та ознайомлено позивачку із посадовою інструкцією економіста з фінансової роботи, п.2.6 розділу ІІ якої, серед завдання та обов`язків було визначено виконання додаткової роботи з проведення спрощених/допорогових процедур закупівель у відповідності до чинного законодавства. Згідно долучених наказів Генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР та розрахункових листів судом першої інстанції встановлено, що в період з лютого 2021 року по лютий 2022 року відповідачці призначалась та виплачувалась надбавка в розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість у роботі. За період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року відповідні накази щодо відповідачки по підприємству не видавались та надбавки не виплачувались. Апелянт, посилаючись на вказані обставини та на її право отримувати доплати як уповноваженої особи з проведення спрощених процедур закупівель згідно п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про публічні закупівлі», зазначає, що, в силу цього Закону, визначення уповноваженою особою у розумінні ст. 11 цього Закону відноситься до додаткової посади, оплата за виконання якої здійснюється роботодавцем також додатково. Такі доводи колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки в період, за який просить позивач стягнути недоплачену заробітну плату, ЗУ "Про публічні закупівлі" викладений в редакції від 19 квітня 2020 року, яким визначено два способи призначення уповноваженої особи: за трудовим договором (контрактом) як окрему штатну одиницю (а трудовий договір, в тому числі контракт, укладається лише за наявності в штатному розписі відповідної вакантної посади), або за розпорядженням рішення замовника (переважно це наказ про покладення обов`язків), про що зазначено в п.35 ст. 1 та в ч.7 ст. 11 ЗУ "Про публічні закупівлі" цієї редакції. Окрім того, передбачивши виплату винагороди за виконання обов`язків уповноваженої особи як додаткову, Закон нічого не сказав про розмір такої винагороди. Своєю чергою законодавство з питань оплати праці та галузеві угоди встановлюють не мінімальні, а лише максимальні межі доплат за виконання додаткової роботи. Так, майбутнім уповноваженим особам в бюджетній сфері не слід очікувати на доплату понад 50% посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки), адже саме таким є максимальний розмір доплати за збільшення обсягу виконуваних робіт, що може бути встановлена працівникам більшості бюджетних установ згідно з п.3 Постанови Уряду від 30 серпня 2002 року №1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери". Інакше кажучи, як і раніше, головним документом, що визначає мінімальний та максимальний (або ж просто фіксований) розмір винагороди за додаткове виконання обов`язків уповноваженої особи, є колективний договір замовника та внутрішнє положення про оплату праці. Колегія суддів відзначає, що відповідачем призначено позивача уповноваженою особою не з числа працівників, які працювали до 02 лютого 2021 року на підприємстві, адже така посада відсутня в штатному розкладі відповідача, а позивач була прийнята на роботу саме для здійснення функцій уповноваженої особи, будучи зарахованою на посаду економіста з фінансової роботи планово-економічного відділу підприємства, про що і зазначено як у наказі від 02 лютого 2021 року №58, так і в посадовій інструкції економіста з фінансової роботи підприємства. За таких обставин, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, а апелянт не спростував, що здійснення функцій уповноваженої особи з закупівель у позивача не було додатковим, з чим погоджується і колегія суддів. Пунктом 35 ч.1 ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що уповноважена особа (особи)це службова (посадова) чи інша особа, яка є працівником замовника і визначена відповідальною за організацію та проведення процедур закупівлі/спрощених закупівель згідно з цим Законом на підставі власного розпорядчого рішення замовника або трудового договору (контракту). Частиною 1вказаного вище Закону встановлено, що відповідальною за організацію та проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі є уповноважена особа, яка визначається або призначається замовником одним з таких способів: 1) шляхом покладення на працівника (працівників) із штатної чисельності функцій уповноваженої особи як додаткової роботи з відповідною доплатою згідно із законодавством; 2) шляхом введення до штатного розпису окремої (окремих) посади (посад), на яку буде покладено обов`язки виконання функцій уповноваженої особи (уповноважених осіб); 3) шляхом укладення трудового договору (контракту) згідно із законодавством. Згідно ст.94 КЗпП Українита ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці»: -основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. -додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. -інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про оплату праці, ч.ч.2,3 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Колегія суддів наголошує, що новели ЗУ "Про публічні закупівлі" в редакції 19 квітня 2020 року щодо виплати винагороди за виконання обов`язків уповноваженої особи в якості додаткових мають один нюанс: редакція зазначеного закону не зобов`язує замовника просто збільшити зарплатню штатному працівнику, на якого покладено обов`язки уповноваженої особи, з відповідною доплатою згідно законодавства. У свою чергу згідно законодавства про оплату праці доплата - це окремий різновид винагороди у складі заробітної плати. Тобто, премія, надбавка і доплата - не синоніми, а самостійні категорії виплат, кожна з яких призначається за ті чи інші заслуги чи досягнення працівника або ж умови його праці. Згідно ст.102-1 КЗпП України та ст.19 Закону України «Про оплату праці» сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Статтею 105 КЗпП України передбачено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі. Суд першої інстанції встановив, що згідно додатку №5 до Колективного договору Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради, Положення про порядок надання та виплат доплат і надбавок працівникам підприємства, передбачено доплату в розмірі до 50% посадового окладу за основною посадою працівникам, які виконують у тому ж самому підприємстві поряд зі своєю основною роботою додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, за збільшення обсягу виконуваних робіт. Також Положення встановлено, що конкретний розмір цих доплат встановлюється генеральним директором залежно від кваліфікації працівника, складності та обсягу виконуваних робіт. Колегія суддів наголошує, що доводи апелянта про те, що вона має право на обов`язкові додаткові виплати, які за розпорядженнями керівника підприємства їй проводились до 01 березня 2022 року, не може прийняти до уваги, оскільки за відсутності посади в штатному розписі такої посади не передбачено, а виплата премій, надбавок, як про це наголошує апелянт, відображених у розрахункових листах, є не обов`язком керівництва підприємства, а є його правом, що виключає обов`язковість таких доплат щомісяця. Також суд першої інстанції вірно зазначив, з чим погоджується і колегія суддів, що інших обов`язків за займаною посадою економіста з фінансової роботи, крім організації та проведення процедур відкритих торгів, спрощених закупівель, позивачка в період з 01 березня 2022 року по 19 вересня 2023 року фактично не виконувала, а генеральним директором підприємства накази про встановлення доплат не виносились. Доводи апеляційної скарги не містять спростувань цього, як і не містять матеріали справи доказів зворотнього. Отже, колегія суддів відзначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Разом з тим, належить наголосити, що Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 377 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Погрібняк Олексій Михайлович - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна