Постанова 4803 № 205/14311/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6618/24 Справа № 205/14311/23 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2023 року заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся через суд з позовною заявою, пред`явленою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на предмет визнання незаконним та скасування пункту 17 пункту 2 наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 04.12.2020 року № 6470-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, витребування у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до ч.2 ст. 83 Земельної кодексу України Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719, що розташована на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, а також, вирішення питання щодо розподілу судових витрат. В обґрунтування посилається на те, що наказом начальника Держгеокадастру у Донецькій області від 04 грудня 2020 року за № 6470-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян, серед яких ОСОБА_1 для введення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області (п.1 наказу) та надано серед інших ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, за кадастровим номером 1423955500: 04:000:1719 ( пп.17.2 наказу). На підставі вказаного наказу, 14 грудня 2020 року державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Донецької області Попруженком А.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 39729258). Водночас, п.п.17 п. 2 вказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 04 грудня 2020 року № 6470-СГ винесено з порушенням норм земельного законодавства та він підлягає визнанню недійним, а земельна ділянка, яка передана за вищевказаним наказом ОСОБА_1 , поверненню на користь держави з наступних підстав. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 349336862, державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Донецької області Джереновим Є.С., 03 червня 2016 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯМ № 430937 від 28 вересня 2012 року, виданого згідно розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації від 11 листопада 2009 року № 572, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 1423955500:05:000:2460 площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства на території Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області. Номер запису про право власності № 14794865. Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719 (наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 04.12.2020 року № 6470-СГ) використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (державний акт на право власності на земельну ділянку ЯМ № 430937 від 28 вересня 2012 року, виданий на підставі розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації від 11 листопада 2009 року за № 572). Отже, всупереч вимогам ст.ст. 116,118,121 Земельного кодексу України ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, із клопотанням про відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719 у власність для ведення особистого селянського господарства не повідомила, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства нею вже використано. Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719 вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок повторного незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання (для ведення особистого селянського господарства земель сільськогосподарського призначення) шляхом державної реєстрації права на них. Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 04 грудня 2020 року № 6470-СГ не перевірено факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав нерухомого майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_1 22 грудня 2020 року уклала договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719 № 1411 від 22 грудня 2020 року з ОСОБА_2 та 22 грудня 2020 року приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Чичековим С.Ф. право власності ОСОБА_1 припинено, право власності ОСОБА_2 зареєстровано. На думку позивача, вищевказане свідчить про бездіяльність Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області у спірних правовідносинах, що стало підставою для звернення позивача до суду в інтересах держави. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року позовні вимоги Заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки - задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до ч.2 ст. 83 Земельної кодексу України Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719, що розташована на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 4198 грн. 00 коп. В задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу - відмовлено (а.с. 113-123). Рішення суду мотивовано тим, що отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набула права власності у передбаченому законом порядку, наслідком чого є повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області та застосування вимог ст. 388 ЦК України з її витребуванням у ОСОБА_2 , як кінцевого власника земельної ділянки. При цьому, визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, яким надано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення цієї вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою дійсним її власником. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу (а.с. 130-141), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відсутність всебічного та повного дослідження матеріалів справи. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Разом з цим зазначив, що судом першої інстанції не враховано те, що для того, щоб такої підстави не існувало юридично, необхідно визнати незаконним спірний наказ, у такому випадку правова підстава буде вважатись такою, що не існувала, в розумінні ч.1 ст. 216 ЦК України. В цій справі правова підстава для заволодіння ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою залишилась чинною, адже таке порушення законодавства відбулось саме через прийняття ГУ Держгеокадастру у Донецькій області незаконного наказу. У разі нескасування цього наказу інтереси держави залишаться порушеними. Разом з цим зазначив, що спірний наказ не вичерпав себе фактом прийняття, оскільки він є правовстановлюючим документом, який протягом всього часу існування надає особі право розпоряджатись майном. Він не потребує додаткової реалізації і весь час підтверджує речові права особи на земельну ділянку. Крім цього апелянт відзначає, що неефективний спосіб захисту не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідачі своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. З урахуванням судової практики, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, а витребування майна від кінцевого власника земельної ділянки та повернення її у комунальну власність Мангушської селищної ради Донецької області відновить порушені інтереси держави, в інтересах якої і виступає позивач. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 було подано 03 грудня 2020 року клопотання, яке зареєстровано 04 грудня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області за № Т-9217/0/36-20, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів площею для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1423955500: 04:000:1719. Наказом начальника Держгеокадастру у Донецькій області № 6470-СГ від 04 грудня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_1 для введення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 1423955500: 04:000:1719). На підставі вказаного наказу, 14 грудня 2020 року державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Донецької області Попруженком А.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 1423955500: 04:000:1719 (номер запису про право власності № 39729258). 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мангушського районного нотаріального округу Донецької області Чичековим С.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 39840929, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1423955500: 04:000:1719, що розташована за адресою: Донецька область, Мангушський район, на території Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області, у відповідності до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 жовтня 2023 року № 349338003. Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2020 року № 5818-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сількогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, на території Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 жовтня 2023 року № 349336862, за ОСОБА_1 18 травня 2021 року зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1423955500:05:000:2460 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯМ № 4430937, виданого 28 вересня 2012 року Першотравневою районною державною адміністрацією у Донецькій області. Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області на адресу Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області було направлено повідомлення про представництво інтересів держави (в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру), в якому надано інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області. З метою встановлення всіх обставин справи, просили повідомити чи зверталася Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області до суду із позовом про визнання недійсним наказу та витребування зазначеної земельної ділянки площею 2,0 га, чи буде здійснено таке звернення у розумні строки. Згідно з відповіддю від 01 листопада 2023 року за № 1.1/1035/2023 Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, остання повідомляє про необхідність захисту інтересів держави та територіальної громади, заходи щодо захисту інтересів держави та територіальної громади за викладеними фактами не проводились, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області до суду з позовом про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1423955500:04:000:1719 у комунальну власність територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області не зверталась, у зв`язку з чим, селищна рада не заперечує щодо представництва Маріупольською окружною прокуратурою її інтересів в суді із необхідними позовами, але з відсутністю бюджетних коштів відсутня можливість самостійно звернутися із необхідними позовами. Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мангушського районного нотаріального округу Донецької області Чичековим С.Ф., відчужила право власності на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 39840929 від 22 грудня 2020 року. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02). У частинах першій, третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Також згідно з частиною п`ятою статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Отже прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу. Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, який, в даному випадку, є територіальні органи Держгеокадастру. Судом першої інстанції зазначено, що прийнятий ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказ від 04 грудня 2020 року № 6470-СГ, на підставі якого ОСОБА_1 отримала у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення земельної ділянки у державну власність, що незаперечно становить суспільний інтерес. У разі відсутності органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень. Сам факт незвернення до суду міської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. З огляду на викладене, прокурор наділений повноваженнями на підписання такої позовної заяви, подання її до суду та ведення справи в суді, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) тавід 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18. Відповідно до ст.ст.13,14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно з ч.ч. 2,3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності. Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»). Згідно із частинами 1-4 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. На підставі вищенаведеного, судом першої інстанції вірно відзначено, що, набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 04 грудня 2020 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером1423955500:04:000:1719. З такими висновками погоджується і колегія суддів, враховуючи, що спірний наказ виданий всупереч ст.116,121 Земельного кодексу України, та, відповідно, без належної правової підстави для його видання, що свідчить про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від04 грудня 2020 року є незаконним в силу Закону та його визнання по суду таким і скасування не вимагається. Доводи апелянта про те, що цей наказ існує в юридичному полі та має чинність весь час, що дозволяє особі використовувати його як правовстановлюючий документ, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки спірний наказ є реалізованим шляхом передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність та проведення за нею державної реєстрації про її право власності, чим саме і порушуються інтереси держави у цій справі. Разом з цим колегія суддів відзначає, що вказане нерухоме майно вибуло з власності Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області у незаконний спосіб та ефективним способом захисту може бути саме витребуванння майна у останнього власника. Таке рішення суду є підставою для проведення державної реєстрації за державою спірної земельної ділянки, чим саме і буде повернуто спірну земельну ділянку її дійсному власникові. З урахуванням цього, колегія суддів в цій частині також доводи апелянта не приймає. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року № 472/156/21 та багатьох інших. Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). За змістом статей 15,16 ЦКУкраїни кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача. Так, за змістом ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Нормами глави 29 ЦКУкраїни передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов). Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦКУкраїни) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦКУкраїни). Згідно частини 1 статті 388 ЦКУкраїни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі. При цьому статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387,388 ЦКУкраїни (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 7 лютого 2014 року). Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦКУкраїни, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі. Судом першої інстанції правомірно встановлено, що, звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 діяла неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню вона не використала. В подальшому орган Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірив обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинив дії, які суперечать закону. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність. Таким чином, за дійсних (а не фіктивних, неправдивих) обставин спірна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади не з її волі. Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набула права власності у передбаченому законом порядку. Судом першої інстанції вірно встановлено обставини, що підлягають з`ясуванню по даній справі, а саме: отримання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки 1423955500:04:000:1719 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецької області з порушенням норм земельного законодавства, визнання недійсним наказу та витребуванню на користь власника земельної ділянки - Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №710-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області», з урахуванням постанови Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» територія Ялтинської сільської ради Мангушського району увійшла до Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області. Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно із Законом України від 28.04.2021 №1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Згідно ч.1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. В даному випадку судом першої інстаніцї вірно встановлено, що Мангушській селищній раді Маріупольського району Донецької області надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно Закону України № 1423-IX від 28.04.2021. Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області визначена прокурором позивачем у справі, як особа, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади в межах, визначених Земельним кодексом України, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом. Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка площею 2,0000 га кадастровий номер1423955500:04:000:1719 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, підлягає поверненню у комунальну власність Мангушській селищній територіальній громаді Маріупольського району Донецької області. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Суд першої інстанції, врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, вірно дійшов висновку, з чим повністю погоджується і колегія суддів, що у спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги. Доводи апеляційної скарги про те, що неефективність способу захисту не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи не ґрунтуються на усталеній судовій практиці та вимогах процесуального закону. Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування по суду спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 04 грудня 2020 року №6470-СГ, та витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння позивача поза його волею до ОСОБА_1 , від останнього її титульного власника ОСОБА_2 на користь держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, з чим повністю погоджується і колегія суддів, що не спростовано апелянтом при розгляді його апеляційної скарги. Суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Разом з тим, належить наголосити, що Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Заступника керівника Донецької обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна