Постанова 4817 № 607/8057/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/8057/23Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/895/24 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 жовтня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., з участю секретаря - Дідух М.Є. представника апелянта ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/8057/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат КАРПА Марія Михайлівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2024 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., дата складення повного тексту судового рішення 19 липня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту нікчемним, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_6 (далі позивач, апелянт), в інтересах якого діє адвокат Карпа М.М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним. В обґрунтування заявлених вимог позивач покликався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний дядько ОСОБА_7 , який на момент смерті не мав близьких родичів. Позивач у визначений законом термін звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. Разом з тим, постановою нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що після подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за законом йому стало відомо, що існує заповіт, складений за життя ОСОБА_7 , в силу якого останній заповів ОСОБА_2 своє майно. Однак впродовж свого життя спадкодавець неодноразово говорив про те, що його майно має успадкувати ОСОБА_8 . На думку позивача, ОСОБА_7 не був здатним усвідомлювати і вчиняти дії щодо посвідчення заповіту, оскільки був важко хворим. Крім того, 20 лютого 2022 року позивач особисто прийшов до ОСОБА_7 і побачив, що його стан значно погіршився, що проявлялось у відмові від їжі, погіршені мови, а також він перестав підніматися з ліжка. Також, 21 лютого 2022 року лабораторними дослідженнями було підтверджено у ОСОБА_7 діагноз короновірусна інфекція. Зважаючи на вищевикладене та те, що стан хворого спадкодавця в останні дні його життя був важкий, позивач вважає, що він не міг підписати заповіт і таким чином виразити свою волю на розпорядження майном, в разі його смерті. У зв`язку із викладеним, позивач просив визнати заповіт, складений ОСОБА_7 , нікчемним. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Карпа М.М., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що 17 лютого 2022 року стан здоров`я ОСОБА_7 значно погіршився, у зв`язку з чим соціальним працівником були повідомлені родичі та близькі спадкодавця. Священик викликав карету швидкої допомоги. Медичні працівники пропонували госпіталізувати хворого, але ОСОБА_7 відмовився. Його самопочуття з кожним днем погіршувався, однак він самостійно спілкувався із родичами, вільно та усвідомлено виражав свої думки. 21 лютого 2022 року стали відомі результати лабораторного дослідження, які вказували, що ОСОБА_7 хворий на короновірус. Після повторного виклику швидкої допомоги хворий повторно відмовився їхати в лікарню. Вранці 22 лютого 2022 року стан здоров`я хворого став ще важчим. Як вказувала матір відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції, ОСОБА_7 помили, побрили та поміняли постіль, що свідчить про підготовку до похорону. Звертає увагу на те, що близько 16-17 год 22 лютого 2022 року, коли спадкодавець перебував у безпорадному стані, був посвідчений заповіт. На це вказують свідки, які бачили його зразу після посвідчення правочину і засвідчили, що ОСОБА_7 не міг розмовляти, був безпомічний, що свідчить про стан, який суперечить вимогам про необхідність усвідомлення своїх дій та керування ними в момент посвідчення заповіту. Через кілька годин після цього ІНФОРМАЦІЯ_1 вранці ОСОБА_7 помер. Також зазначає, що передумовою посвідчення заповіту є особисте волевиявлення спадкодавця, тобто ініціатива, з якою він звертається до компетентного органу, має бути особистою. В ході судового розгляду не встановлено жодного факту, який би вказував про ініціативу з боку спадкодавця скласти заповіт. Навпаки, з такою ініціативою звернувся відповідач, який є зацікавленою особою, оскільки є спадкоємцем. Свідок ОСОБА_9 , який посвідчував заповіт, також не з`ясував, чому ОСОБА_7 , маючи бажання посвідчити заповіт, сам не приїхав у сільську раду, щоб здійснити своє волевиявлення. Також не встановлено з чиєї ініціативи заповіт виготовлений за допомогою технічних засобів. Крім того, ОСОБА_6 не оспорює ту обставину, що заповіт підписаний спадкодавцем, однак, ставлячи лише невиразний підпис на аркуші паперу в присутності виключно зацікавлених осіб без відмітки спадкодавцем, що в цьому документі йдеться саме про заповіт, який ним прочитано вголос, будучи вкрай у важкому стані, не свідчить про справжнє усвідомлення вчинених дій. Вважає, що оспорюваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тобто є нікчемним, відповідно до ст.1257 ЦК України і таким, що суд може визнати недійсним. У зв`язку з наведеним просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задоволити в повному обсязі. 17 вересня 2024 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іщук К.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відзив мотивовано тим, що померлий ОСОБА_7 приходився хрещеним батьком ОСОБА_2 . За декілька днів до своєї смерті у покійного ОСОБА_7 різко погіршився стан здоров`я, що мало своїм наслідком виклики швидкої допомоги. 21 лютого 2023 року ОСОБА_6 здійснено виклик швидкої та поліції, сам же ОСОБА_6 за фактом того, що покійний ОСОБА_7 не бажав бути госпіталізованим, підписав документ про відмову від госпіталізації, за що поліцією на нього було накладено штраф в 840 грн за хибний виклик. У довідці про причину смерті лікарської установи №14 від 23 лютого 2022 року зазначено про хронічну серцево-судинну недостатність та атеросклероз, ішемічну хворобу серця покійного ОСОБА_7 . В останні дні свого життя ОСОБА_7 самостійно проявив ініціативу та захотів скласти заповіт на користь відповідача, про що ОСОБА_2 було повідомлено. Для цього відповідач звернувся в Плотицький старостинський округ і на прохання відповідача приїхав представник сільської ради та 22 лютого 2022 року було складено заповіт. Зазначає, що покійний ОСОБА_7 на момент складання заповіту повністю розумів значення своїх дій, він не був госпіталізованим чи підключеним до апаратів штучної вентиляції легень чи будь-яких інших апаратів, не перебував у комі. Складений заповіт не має жодних ознак його підроблення чи спотворення та був виключно наслідком волевиявленням покійного. Ознака того, що він оформлений за день до смерті спадкодавця не може розцінюватись такою, що заповіт складений всупереч волі покійного ОСОБА_7 . Звертає увагу суду на те, що порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 передбачає лише, що у випадку, коли посадова особа органу місцевого самоврядування на прохання особи записує заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, у заповіті повинно бути зазначення перед підписом заповідача про те, що заповіт прочитаний уголос та підписаний заповідачем, натомість вимоги про таке рукописне зазначення Порядок не містить. Не зазначення відомостей про посвідчення заповіту поза межами органу місцевого самоврядування не впливає жодним чином на форму правочину та волевиявлення спадкодавця. Крім того зазначив, що за апеляційний розгляд даної справи ОСОБА_2 поніс судові витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. У зв`язку з викладеним просив апеляційну скаргу залишити без задоволення та вирішити питання судових витрат. В судовому засіданні представник апелянта адвокат Карпа М.В. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у ній. Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Іщук К.В. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. ОСОБА_7 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 11 квітня 1950 року Велико-Глибочківським районним бюро РАЦС, та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається із архівної довідки про народження № К-15/04-15, виданої 31 січня 2023 року Державним архівом Тернопільської області Тернопільської обласної військової адміністрації. Відповідно до архівної довідки про народження № К-12/04-15 від 30 січня 2023 року, виданої Державним архівом Тернопільської області Тернопільської обласної військової адміністрації, у документах архівного фонду Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в метричній книзі про народження за 1870-1944 роки села Чистилів Тернопільського району є відомості, що ОСОБА_13 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , хрещений ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Чистилів Тернопільського району Тернопільської області. Батько: ОСОБА_14 , син ОСОБА_15 і ОСОБА_16 . Мати: Варвара, дочка ОСОБА_17 і ОСОБА_18 . Родина проживала у будинку №151. Номер метричного запису

7. Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 18 травня 1950 року Веелико-Глибочківським районним бюро РАЦС, ОСОБА_19 та ОСОБА_11 09 серпня 1936 року зареєстрували шлюб, у зв`язку із чим остання змінила прізвище на « ОСОБА_20 ». ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_21 та її батьками є ОСОБА_19 та ОСОБА_22 , що вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Велико-Глибочківським районним бюро РАЦС 23 лютого 1951 року. ОСОБА_21 10 лютого 1961 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_23 , у зв`язку із чим змінила прізвище на « ОСОБА_24 », що вбачається із свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 виданого 10 лютого 1961 року. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 24 квітня 1968 року, ОСОБА_6 , народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в с.Плотича Тернопільського району Тернопільської області та його батьками є ОСОБА_23 та ОСОБА_25 . 22 лютого 2022 року в с.Плотича Тернопільського району Тернопільської області старостою Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_9 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 3-36 заповіт, згідно з яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Тернопільським РВУМВСУ 15 квітня 2000 року, уродженець села Чистилів Тернопільського району Тернопільської області, який мешкає в АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , на випадок смерті зробив таке розпорядження: - належний йому житловий будинок разом з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , паспорт серії НОМЕР_9 , виданий Тернопільським РВУМВСУ 16 квітня 1996 року; - все належне йому майно (рухоме і нерухоме, та інше), з чого б воно не складалось, та де б воно не знаходилось і взагалі, все те, на що він за законом матиме право і що буде належати йому на момент смерті заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , паспорт серії НОМЕР_9 , виданий Тернопільським РВУМВСУ 16 квітня 1996 року. Зміст статтей 1241, 1307 Цивільного кодексу України йому роз`яснено. У заповіті також наявний напис, нанесений друкованими літерами: «Я, ОСОБА_7 заповіт прочитав вголос і власноручно підписав». Заповіт підписаний ОСОБА_7 у присутності старости Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_9 . Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено (т.1 а.с.67). Відповідно до витягу з книги реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради на 2021-2022 рік, у ній міститься запис про вчинення 22 лютого 2022 року нотаріальної дії за №3-36 заповіту для ОСОБА_7 та підпис останнього. Сума сплаченого державного мита 0.85 грн. Як вбачається з квитанції АТ «Укрпошта» ВПЗ 47704 Плотича, 22 лютого 2022 року о 17 год. 17 хв. сплачено державне мито у розмірі 0.90 грн. Платник ОСОБА_26 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Чистилів Тернопільського району Тернопільської області, що підтверджується свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 , виданим 28 лютого 2022 року виконавчим комітетом Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області України. Згідно з сигнальним листом для активного спостереження за хворим поліклінікою районною, лікарем КЗ ТОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» 23 лютого 2022 року на виклику №76 в с.Чистилів, констатовано біологічну смерть ОСОБА_7 у віці 79 років до приїзду БШД. Як слідує із довідки про причину смерті (до форми № 106/о № 14) виданої 23 лютого 2022 року, Амбулаторією загальної практики сімейної медицини с. В.Глибочок КНП «Центр первинної санітарної допомоги Білецької сільської ради», ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті: Хронічна серцево-судинна недостатність. Атеросклеротичний кардіосклероз. Ішемічна хвороба серця (т.1 а.с.109). Відповідно до довідки №348 від 12 травня 2022 року, виданої Плотицьким старостинським округом Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, на момент смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали та перебували на реєстраційному обліку в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05 травня 2022 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В. заяву № 90, у якій зазначив, що приймає спадщину після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті якого залишилось майно, склад якого йому відомий та на яке в його користь складений заповіт, посвідчений Білецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 22 лютого 2022 року за реєстровим № 3-36. Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №73046233 від 03 липня 2023 року, у реєстрі є дані про наявність чинного заповіту ОСОБА_7 , посвідченого Білецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 22 лютого 2022 року за реєстровим № 3-36. 27 липня 2022 року ОСОБА_6 подав приватному нотаріусу Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В. заяву №127, у якій зазначив, що приймає спадщину після смерті двоюрідного дядька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті якого залишилось майно, склад якого йому відомий. Також, 19 грудня 2022 року ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 звернулась до приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В. із заявою, у якій просила не видавати документи на оформлення права власності ОСОБА_27 , згідно складеного заповіту померлим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , так як на даний час заповіт буде оскаржений в судовому порядку. Як вбачається із заяви №279 від 27 грудня 2022 року, поданої ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 приватному нотаріусу Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В., ОСОБА_8 просила видати ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на належне йому спадкове майно. Постановою приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В. № 152/02-31 від 27 грудня 2022 року, у вчинені нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно на ім`я ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено. Як вбачається із змісту вказаної постанови, приватним нотаріусом встановлено, що у матеріалах спадкової справи міститься заповіт спадкодавця ОСОБА_7 , заяву про прийняття спадщини після смерті якого подав ОСОБА_6 . Зазначений заповіт складений не на ім`я ОСОБА_6 . Спадкоємець за заповітом спадщину прийняв у встановлений строк, у зв`язку з чим ОСОБА_6 , як спадкоємець за законом (як випливає із його заяви) не закликається до спадкування. Окрім того, ОСОБА_6 не надав документи, що підтверджують родинні зв`язки із спадкодавцем, в заяві про прийняття спадщини та в заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину не вказано склад спадкового майна та не надано правовстановлюючі документи на спадкове майно. Відповідно до листа КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР № 491 від 21 лютого 2023 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в період з 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року надавалась невідкладна медична допомога працівниками КНП «ЦЕМД та МК» ТОР, а саме: 17 лютого 2022 року в 13 год. 14 хв. на диспетчерську службу КНП «ЦЕМД та МК» ТОР поступив телефонний виклик за адресою АДРЕСА_1 . Привід для виклику: проблеми з диханням, виражені ознаки дихальної недостатності, задишка в стані спокою. Пацієнт ОСОБА_7 . Встановлений діагноз: підозра або підтверджене захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. Від госпіталізації пацієнт відмовився в присутності свідка: племінник ОСОБА_28 21 лютого 2022 року в 13 год. 27 хв. на диспетчерську службу КНП «ЦЕМД та МК» ТОР поступив телефонний виклик за адресою АДРЕСА_1 . Привід для виклику: пандемії/спалахи інфекційних захворювань. Не вдалося встановити стан пацієнта. Пацієнт ОСОБА_7 . Встановлений діагноз: підозра або підтверджене захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. Від госпіталізації пацієнт відмовився в присутності свідків: племінник ОСОБА_28 , похресник ОСОБА_29 23 лютого 2022 року в 08 год. 32 хв. на диспетчерську службу КНП «ЦЕМД та МК» ТОР поступив телефонний виклик за адресою АДРЕСА_1 . Смерть наступила до приїзду бригади Е(Ш)МД. Констатовано біологічну смерть. Згідно з висновком експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №995/23-22 від 27 грудня 2023 року, складеного за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи вбачається, що підпис та рукописний текст « ОСОБА_26 » у графі «підпис» у двох примірниках заповіту, складеного від імені ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 , що посвідчений 22 лютого 2022 року старостою Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Олександром Шісткою, зареєстрований в реєстрі 22 лютого 2022 року за № 3-36, виконано ОСОБА_7 . Підпис та рукописний текст « ОСОБА_7 » у графі «підпис» у двох примірниках заповіту, складеного від імені ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 , що посвідчений 22 лютого 2022 року старостою Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Олександром Шісткою, зареєстрований в реєстрі 22 лютого 2022 року за № 3-36, виконані під впливом природних збиваючих факторів, до котрих належить погіршення письмово-рухових навичок, викликане комплексом хвороб, характерних для похилого та старечого віку, та/або прогресуючим хронічним захворюванням. Підпис у графі «Підписи осіб (їх представників) які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, номеру нотаріальної дії 3-36 книги Реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Плотицького старостату Білецької сільської ради за 2021 2022 рік, виконано ОСОБА_7 . У середній частині аркушів у двох примірниках заповіту, над рядком «Підпис» міститься текст, нанесений літерами друкованого шрифту, що читається «Я, ОСОБА_7 , заповіт прочитав вголос і власноручно підписав». Нижче від цього тексту нанесено підпис та рукописний текст « ОСОБА_7 », котрі досліджувались вище. Інших записів, нанесених рукописним способом, у обох примірниках досліджуваного заповіту не виявлено. В судовому засіданні в суді першої інстанції експерт ТВ КНДІСЕ ОСОБА_30 суду пояснив, що за результатами проведеної ним судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис та рукописний текст « ОСОБА_7 » у графі «підпис» у двох примірниках заповіту, складеного від імені ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 , посвідченого 22 лютого 2022 року старостою Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Олександром Шісткою та зареєстрованого в реєстрі за № 3-36, виконані під впливом природних збиваючих факторів. При цьому такими збиваючими факторами є похилий вік та наявність захворювань. Поряд з цим, в ході експертизи достовірно встановлено, що у двох примірниках заповіту підписи та рукописний текст « ОСОБА_7 » у графі «підпис», а також підпис у книзі Реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Плотицького старостату Білецької сільської ради за 2021 2022 рік, виконані ОСОБА_7 . Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідка позивач ОСОБА_6 суду пояснив, що він є двоюрідним племінником ОСОБА_7 та зазначив, що він спілкувався з останнім, проте протягом останнього року перестав спілкуватися, оскільки вони посварились. Однак протягом життя ОСОБА_7 говорив, що хоче залишити свій будинок родині Когутів, які допомагали її будувати. Вказав, що у лютому 2022 року до його брата ОСОБА_28 подзвонила соціальна працівниця і повідомила, що ОСОБА_7 перебуває у важкому стані, відтак у неділю 20 лютого 2022 року він разом з братом поїхав до нього, так як хотів помиритись. У ОСОБА_7 вони були близько 30 хв., він бачив його на ліжку, проте не говорив з ним та близько не підходив, оскільки казали, що у нього був ОСОБА_31 та він боявся заразитися. Повідомив, що його мати є спадкоємцем ОСОБА_7 , а він є спадкоємцем 5 черги, при цьому хоче успадкувати майно ОСОБА_7 , так як бажає його передати у власність сім`ї Когутів, щоб було справедливо. Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_25 суду повідомила, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_7 , а позивач ОСОБА_6 є її сином. Зазначила, що вона 22 лютого 2022 року приїхала до ОСОБА_7 . У нього вона була близько годин та вона помітила, що ОСОБА_7 був у важкому стані, не ходив та не говорив із нею, а лише водив очима, з чого вона зрозуміла, що він буде помирати. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_32 суду повідомила, що ОСОБА_7 є її кумом, а її син ОСОБА_2 є його похресником. Вказала, що ОСОБА_7 жив у с.Чистислів, вони часто ходи до нього в гості на свята. У лютому 2022 року ОСОБА_7 захворів. Так як вона є фельдшером, то приїхала до нього допомогти. Також під час його хвороби до ОСОБА_7 приїжджали Сендики, однак у них із ОСОБА_7 були не доброзичливі стосунки. Водночас ОСОБА_7 до дня смерті був у адекватному стані та вони з ним часто говорили. На передодні дня смерті вона залишилась у нього ночувати та зранку 23 лютого 2022 року він встав і вони розмовляли і він задавав їй запитання. В подальшому, вона допомагала йому ходити в туалет він сів на ліжко і раптово помер, а відтак вона викликала швидку допомогу. Щодо заповіту зазначила, що ОСОБА_7 за пару днів до смерті казав, що хоче скласти заповіт на її сина ОСОБА_33 , тому останній покликав голову сільської ради для цього. Вона не бачила, як ОСОБА_7 підписав заповіт. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 суду пояснив, що він є старостою Плотицького старостинського округу. 17 лютого 2022 року до нього зателефонував ОСОБА_2 та повідомив, що ОСОБА_7 хоче скласти заповіт, відтак він йому сказав, що приїде ІНФОРМАЦІЯ_9 . Надалі 18 лютого 2022 року протягом робочого дня у період з 14 год. до 16 год. він приїхав до ОСОБА_7 поспілкувався з ним усно, і він розказав, що хоче заповісти будинок. На запитання чому він хоче заповісти майно саме ОСОБА_2 , ОСОБА_7 відповів, що той є його похресником. 22 лютого 2022 року він приїхав до ОСОБА_7 після обіду. При цьому останній добре та чітко відповідав. Він дав йому заповіт у руки, ОСОБА_7 прочитав заповіт вголос та погодився підписати. При підписанні заповіту у кімнаті нікого не було. Проте у будинку також була ОСОБА_34 . Зазначив, що він не є заінтересованою особою. Також вказав, що мито за посвідчення заповіту сплачувалось ОСОБА_35 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає, що Порядок вчинення нотаріальних дій порушено не було, а заповіт був встановленої форми. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного. За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення. Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 у справі № 204/1064/16-ц наголошено на тому, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі №326/81/15, від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17. У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тобто, психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_6 покликався на те, що станом на 22 лютого 2022 року ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не міг усвідомлювати та вчиняти дії щодо складання спірного заповіту, оскільки був важкохворим, а відтак зазначене у заповіті його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі. З матеріалів справи вбачається, що сторона позивача у рамках даної справи заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке судом задоволено, оскільки у позивача були обґрунтовані сумніви щодо ідентичності підписів оспорюваного заповіту, складеного 22 лютого 2022 року від імені ОСОБА_7 . В апеляційній скарзі сторона позивача зазначила протилежне, а саме що нею не оспорюється та обставина, що заповіт підписаний спадкодавцем. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що сторона позивача не заявляла клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка могла б встановила психічний стан особи в момент вчинення правочину. У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_6 посилається на те, що ОСОБА_7 був встановлений діагноз: гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, а тому останній не міг усвідомлювати та вчиняти дії щодо посвідчення спірного заповіту. На думку колегії суддів, вказане твердження позивача ґрунтується виключно на припущеннях та не підтверджено іншими належними та достатніми доказами. Більше того дієздатність ОСОБА_7 під час складення заповіту перевірено уповноваженою на те особою. Особистий підпис заповідача ОСОБА_7 у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, інші обставини, судом не встановлені. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спадкодавець ОСОБА_7 не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним та мав право на складання заповіту, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. При цьому, то факт, що ОСОБА_7 був важкохворим, оскільки хворів на коронавірусну хворобу SARS-CoV-2, не свідчить про його не можливість усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Щодо доводів про те, що спірний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 12471249, 1253 ЦК України. Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування. Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт. Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту. Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті. Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах. При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Згідно п. п. 2.1, 2.2 Розділу ІІ Порядку, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: «У зв`язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_2 »). Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів. Відповідно до п.п.1.1-1.4 Розділу ІІІ Порядку, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов`язані роз`яснити фізичним особам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Відповідно до Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251, 1252 ЦК України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, отримати це майно у спадщину. Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіти нікчемними, не відповідає засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, постановах Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі № 220/183/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 688/3144/20. У інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц. Судом першої інстанції правильно встановлено, що спірний заповіт має письмову форму, посвідчений старостою Плотицького старостинського округу Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, його зміст був прочитаний уголос та власноручно підписаний особисто заповідачем, що підтверджено висновком експерта ТВ КНДІСЕ №995/23-22 від 27 грудня 2023 року складеним за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи на виконання ухвали, що вказує на те, що заповіт відповідав волі заповідача ОСОБА_7 З приводу доводів апелянта щодо відсутності рукописного тексту «Я, ОСОБА_7 заповіт прочитав вголос і власноручно підписав», то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5, лише передбачає, що у випадку, коли посадова особа органу місцевого самоврядування на прохання особи записує заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, у заповіті повинно бути зазначення перед підписом заповідача, про те, що заповіт прочитаний уголос та підписаний заповідачем, натомість вимоги про таке рукописне зазначення Порядок не містить. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним. Більше того, апеляційний суд зазначає, що сторона позивача просить визнати оспорюваний заповіт нікчемним, однак як на підставу своїх вимог посилається на недійсність вказаного правочину, оскільки на думку сторони позивача, спадкодавець не міг усвідомлювати значення свої дій. Крім цього, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (п.п.69, 70). Доводи сторони апелянта щодо не зазначення відомостей про посвідчення заповіту поза межами органу самоврядування, причини, з якої воно було здійснено та сплата мита після посвідчення заповіту, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане може лише свідчити про порушення, які допущені посадовою особою, однак не впливають на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, на форму правочину та не є підставою для оспорюваності заповіту. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції має містити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). 17 вересня 2024 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іщук К.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідач у зв`язку із апеляційним розглядом справи поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Клопотань від сторони позивача щодо заперечення проти стягнення судових витрат на користь відповідача до апеляційного суду не надходило. У справі, яка переглядається апеляційний судом, представником відповідача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених за апеляційний розгляд, надано квитанцію до прибуткового касового ордера №7-10 від 06 червня 2024 року, договір про надання професійної правничої допомоги №10-247 від 23 червня 2023 року, який укладений між ОСОБА_3 , як адвокатом (виконавцем), що надавав юридичні послуги (правничу допомогу) у даній цивільній справі, та ОСОБА_2 , як замовником (клієнтом). Відповідно до п.п.1.1 договору слідує, що адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво інтересів клієнта та надання професійної правничої допомоги у справі про визнання заповіту недійсним. Відповідно до п.п.42 договору встановлено, що гонорар адвоката за апеляційну інстанцію є фіксований та становить 5000 грн. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №7-10 від 06 вересня 2024 року, ОСОБА_2 оплатив адвокату Іщуку К.В. витрати за надання професійної правничої допомоги на підставі договору №10-247 від 23 червня 2023 року в розмірі 5000 грн. Таким чином витрати відповідача ОСОБА_2 на професійну правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_6 не подано до апеляційного суду клопотання про зменшення таких судових витрат. З огляду на викладене, існують правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 5000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268). Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат КАРПА Марія Михайлівна залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копiйок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 21 жовтня 2024 року. Реквізити учасників: Позивач: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 . Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 . Головуючий О.З. Костів Судді: Б.О. Гірський Н.М. Храпак