Постанова 4824 № 752/1054/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/1054/21 Головуючий у суді І інстанції Бабко В.В. Провадження № 22-ц/824/13685/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва 18 червня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3, заінтересована особа - ОСОБА_2 , в с т а н о в и в: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби (далі - орган ДВС), в якій просив: визнати неправомірною бездіяльність керівника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ)) ОСОБА_3 щодо зволікання з прийняттям документу виконавчого провадження за результатами розгляду його заявивід 06 березня 2024 року про примусове виконання рішення; визнати неправомірною бездіяльність керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ОСОБА_3. щодо не надіслання на вказану ним адресудокументу виконавчого провадження за результатами розгляду його заяви від 06 березня 2024 року про примусове виконання рішення; визнати неправомірною бездіяльність керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ОСОБА_3. щодо не надання йомувідповіді на заяву від 03 квітня 2024 року; зобов`язати керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ОСОБА_3. невідкладно прийняти і надіслати йомуза адресою: АДРЕСА_1 , документ виконавчого провадження за результатами розгляду його заяви від 06 березня 2024 року про примусове виконання рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом; судові витрати, які пов`язані з розглядом даної скарги і орієнтовний розмір яких складає 35 000,00 грн, покласти на Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі статті 452 ЦПК України. В обґрунтування скарги заявник зазначив, що 20 грудня 2021 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено додаткове рішення у справі № 752/1054/21, яким стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 45 500,00 грн судових витрат. На виконання цього судового рішення 25 жовтня 2022 року йому видано виконавчий лист, який він 06 березня 2024 року разом із заявою про примусове виконання рішення засобами поштового зв`язку надіслав до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) та просив копії постанов, у тому числі про відкриття виконавчого провадження, надсилати йому за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даних сайту АТ «Укрпошта» вищевказане поштове відправлення органом ДВС було отримано 08 березня 2024 року, однак його керівником у строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», ніякого рішення на підстави його заяви від 06 березня 2024 року на вказану ним адресу надіслано не було. Заявник вважав, що зазначеною бездіяльністю керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були порушені його права як стягувача на отримання процесуальних документів виконавчого провадження з дотримання установлених законом порядку і строків. 03 квітня 2023 року він повторно засобами поштового зв`язку звернувся до органу ДВС із заявою, в якій просив надіслати йому документи виконавчого провадження за результатами розгляду його заяви від 06 березня 2024 року, а також повідомити по якій причині це зроблено не було, однак незважаючи на те, що відправлення було отримано адресатом 08 квітня 2024 року, його звернення було проігноровано, відповідь не була надана. Відтак, відстоювати свої права заявник вимушений в судовому порядку шляхом подання скарги на бездіяльність посадової особи органу ДВС. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва 18 червня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник через представника - адвоката Тукмана Є.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити. Заявник в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що розподіл/передача його заяви та доданого до неї виконавчого документа державному виконавцю не 08 березня 2024 року - в день надходження до органу ДВС, а лише 11 березня 2024 року суперечить правилам пункту 1 розділу ІІ, пункту 1 розділу ІІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, та нормам частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», що спростовує висновки суду першої інстанції про своєчасність винесення державним виконавцем постанови від 12 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження. Вказану постанову було направлено стягувачу лише 21 березня 2024 року поштовим відправленням № 0600900915125, тобто через 9 днів, а не наступного робочого дня, з дня її винесення, що є грубим порушенням приписів абзацу 3 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Більш того, поштове відправлення за № 0600900915125 він не отримував і належні докази на підтвердження протилежного, зокрема, копії повідомлення про вручення поштового відправлення, в матеріалах справи відсутні та суб`єктом оскарження не надані. Отже, суд першої інстанції з приводу своєчасного надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження зробив безпідставні висновки про законність дій керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), які матеріалам справи і дійсним обставинам не відповідають. Крім того, висновки суду про неможливість встановити прізвище уповноваженої особи органу ДВС, яка отримала поштове відправлення № 4160701495243, в якому містилася заява від 03 квітня 2024 року про надіслання документів виконавчого провадження, на доведений факт бездіяльності керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) не впливають, а відтак не могли бути законною підставою для відмови у задоволенні вимог скарги. Заявник просить прийняти копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4160701495243 як додатковий доказ на підтвердження вручення цього відправлення уповноваженій особі органу ДВС. Також заявник в особі представника - адвоката Тукмана Є.Г. надіслав до апеляційного суду заяви з процесуальних питань, відповідно до яких просив за результатами розгляду апеляційної скарги стягнути із Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 21 червня 2024 року складає 62 700,00 грн. Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. Учасники справи (провадження) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заявник і боржник причини неявки до апеляційного суду не повідомив, представник Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) - Яковенко Т.І. надіслала клопотання про долучення матеріалів зведеного виконавчого провадження та проведення розгляду справи без участі представника відділу, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 25 жовтня 2022 року Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 752/1054/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 500,00 грн. 06 березня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) заяву про примусове виконання рішення, у якій просив прийняти до виконання виконавчий лист № 752/1054/21 від 25 жовтня 2022 року та надсилати йому всі процесуальні документи, в тому числі постанову про відкриття виконавчого провадження, за адресою: АДРЕСА_1 . Заява була відправлена цінним листом з описом вкладення за допомогою служби поштового зв`язку АТ «Укрпошта» та з номером поштового відправлення 4160701538961. Згідно даних із сайту АТ «Укрпошта» вищевказане відправлення отримано органом ДВС 08 березня 2024 року. 12 березня 2024 року постановою головного державного виконавця Яковенко Т.І. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/1054/21 від 25 жовтня 2022 року. Іншою постановою державного виконавця від 12 березня 2024 року накладено арешт на кошти боржника. Постановою державного виконавця від 13 березня 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_1 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2. Зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, окрім виконавчого провадження № НОМЕР_1, також містить в собі виконавче провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 за виконавчими листами у справі № 752/1054/21 від 25 жовтня 2022 року про стягнення суми боргу за розписками та судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 березня 2024 року Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) надіслав стягувачу засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1, постанову про відкриття виконавчого провадження. Поштовому відправленню було присвоєно № 0600900915125, а згідно даних із сайту АТ «Укрпошта» вищевказане відправлення було отримано ОСОБА_1 29 березня 2024 року. 03 квітня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) заяву з проханням надіслати йому документи виконавчого провадження, прийняті за результатами розгляду його заяви від 06 березня 2024 року, оскільки дотепер це зроблено не було, тому також просив повідомити причини такого зволікання. В матеріалах справи наявний фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 03 квітня 2024 року з номером поштового відправлення 4160701495243, а згідно даних із сайту АТ «Укрпошта» вищевказане відправлення отримано органом ДВС 08 квітня 2024 року. Однак, як вбачається із копії журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), дана заява до відділу 08 квітня 20204 року не надходила і на виконання до державного виконавця не передавалась. Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 березня 2024 року, яка була отримана органом ДВС 08 березня 2024 року (п`ятниця) та передана державному виконавцю 11 березня 2024 року (понеділок), 12 березня 2024 року (вівторок) державним виконавцем своєчасно (не пізніше наступного дня) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, а заявник для отримання необхідної інформації за його заявами мав можливість самостійно здійснити пошук відомостей виконавчих проваджень, за якими він є стягувачем, шляхом пошуку на сайті Автоматизованої системи виконавчих проваджень. Суд дійшов висновку, що державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) не було порушено строків прийняття рішень щодо відкриття виконавчого провадження, вчасно винесено постанови в рамках зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, тому відсутні ознаки неправомірної бездіяльності згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження», а права чи свободи заявника не порушені. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Положеннями частини першої, п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII). В пункті 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 березня 2024 року про примусове виконання рішення, яка була отримана Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) 08 березня 2024 року (п`ятниця) та передана державному виконавцю 11 березня 2024 року (понеділок), 12 березня 2024 року (вівторок) головним державним виконавцем Яковенко Т.І. (не пізніше наступного дня) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/1054/21 від 25 жовтня 2022 року. 21 березня 2024 року орган ДВС надіслав заявнику на вказану ним у заяві адресу: АДРЕСА_1 , постанову про відкриття виконавчого провадження поштовим відправленням № 0600900915125, яке ним було отримано 29 березня 2024 року, щопідтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень та роздруківки трекінгу із сайту АТ «Укрпошта». Таким чином постанова від 12 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 була доведена до відома стягувача належним чином. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що посадова особа органу ДВС не допускала неправомірної бездіяльності та порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» відповідають обставинам справи та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги заявника, що державний виконавець несвоєчасно прийняв процесуальне рішення про відкриття виконавчого провадження за його заявою від 06 березня 2024 року та доданим до неї виконавчим листом і несвоєчасно направив винесену постанову від 12 березня 2024 року, колегія суддів відхиляє з таких підстав. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України). У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця». У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає. Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших. Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ОСОБА_3., заявник та його представник взагалі не зазначили, яким чином порушення строку передачі державному виконавцю виконавчого документа та направлення винесеної постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу стягувача призвело до позбавлення заявника можливості отримання захисту його прав та інтересів, чи перешкоджає таке порушення у реалізації ним своїх прав та свобод саме як стягувача у виконавчому провадженні, яке було відкрито органом ДВС з одночасним вжиттям заходів примусового характеру. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Вказуючи на неправомірність бездіяльності посадової особи органу ДВС в частині вчасного направлення йому процесуальних документів виконавчого провадження, ОСОБА_1 не звернув уваги, що задоволення скарги в цій частині, за умови законності дій державного виконавця в частині прийнятих процесуальних рішень, не є ефективний способом захисту, оскільки ніяким чином не призводить до поновлення прав стягувача, які не були порушені відкриттям виконавчого провадження за його ж заявою про примусове виконання рішення. Обрання особою неефективного способу захисту, який не призводить до поновлення прав особи, яка звертається до суду є самостійною, достатньою підставою до відмови в задоволенні скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Відтак, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги є обґрунтованими та відповідають зазначеній вище правовій позиції Верховного Суду. Аргументи заявника про неправомірну бездіяльність керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо не надання йому відповіді на заяву від 03 квітня 2024 року також не заслуговують на увагу. У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 761/24136/15-ц сформульовано висновок про те, що заявник, звертаючись до суду із скаргою на підставі статті 447 ЦПК України, на власний розсуд визначає, рішення, дії чи бездіяльність якого саме виконавця він бажає оскаржити та з яких підстав. Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою, другою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. ОСОБА_1 до своєї скарги на бездіяльність посадової особи органу ДВС долучив, серед іншого, копію заяви від 03 квітня 2024 року, адресованої керівнику Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ОСОБА_3., у якій просив надіслати йому документи виконавчого провадження, прийняті за результатами розгляду його заяви від 06 березня 2024 року про примусове виконання рішення, оскільки дотепер цього зроблено не було, а також повідомити причини такого зволікання. На підтвердження відправлення цієї заяви на адресу Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) та її отримання останнім 08 квітня 2024 року заявник надав фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 03 квітня 2024 року та роздруківку трекінгу із сайту АТ «Укрпошта». Проте, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що саме вказана вище заява направлялася органу ДВС та була вручена йому у встановленому законом порядку. Фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 03 квітня 2024 року, на який посилався заявник, не містить інформації про те, що саме було надіслано суб`єкту оскарження, тобто про вкладення до поштового відправлення. Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, на виконанні Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) уже перебувало декілька виконавчих проваджень, в яких ОСОБА_1 був стягувачем. Колегія суддів відмічає, що належним засобом доказування в даному випадку є опис вкладення в цінний лист, за допомогою якого було б можливо ідентифікувати зміст направленого поштового відправлення. Відтак, доводи заявника про те, що начальник органу ДВС безпідставно залишив без розгляду його заяву від 03 квітня 2024 року є необґрунтованими, оскільки обставини відправлення і отримання відповідної заяви Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ґрунтуються на припущеннях. Отже, встановивши відсутність належних доказів звернення ОСОБА_1 до начальника органу ДВС, на якого відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок здійснювати контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю підпорядкованих йому державних виконавців, у тому числі й шляхом розгляду заяви стягувача у виконавчому провадженні зі спірного питання й ураховуючи те, що заявник оскаржує лише дії керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання неправомірною бездіяльності начальника цього відділу ДВС ОСОБА_3 та зобов`язання її вчинити певні дії. Частиною третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та визнаннянеправомірною бездіяльності керівника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) ОСОБА_3. щодо зволікання з прийняттям виконавчого документу до провадження, не надіслання на адресу заявника документів виконавчого провадження та не надання заявнику відповіді на заяву від 03 квітня 2024 року, а також зобов`язання невідкладно прийняти і надіслати заявнику документ виконавчого провадження за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06 березня 2024 року про примусове виконання рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволення скарги на бездіяльність посадової особи органу ДВС постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і достатніх підстав для її скасування не вбачається. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат заявник у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на професійну правничу допомогу не проводиться згідно зі статтями 141, 382, 452 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва 18 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 жовтня 2024 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній