Постанова Вінницький апеляційний суд № 146/944/21

Справа № 146/944/21 Провадження № 22-ц/801/1757/2024 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2024 рокуСправа № 146/944/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя доповідач), суддів Рибчинського В. П., Оніщука В. В., розглянув у порядку письмового провадження справу № 146/944/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.05.2024, ухвалене у складі судді Скаковська І. В. в приміщенні суду в смт. Томашпіль, повний текст рішення складено 22.05.2024, - в с т а н о в и в : 20.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (вх. № 3663/21) до ОСОБА_2 про поділ спільного нажитого майна подружжя, в якому, посилаючись на положення статей 60, 61, 63, 69, 70 СК України, статті 372 ЦК України, просила : здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 60.4 кв. м. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 21.07.2018 ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 13.01.2021 був розірваний. Під час перебування в шлюбі (17.04.2019) подружжя ОСОБА_3 придбали квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Після того, як сім`я сторін розпалась позивачка вирішила оформити половину квартири на себе, але відповідач заперечував і в добровільному порядку відмовився відчужувати половину квартири, яка фактично оформлена на нього. Позивач вважає, що частина квартири є її власністю, як частина у спільній сумісній власності, а саме її та відповідача. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.05.2024 позов задоволено. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1152,06 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у витребуванні цивільної справи № 146/1770/21, в задоволенні клопотання про призначення у даній справі комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, а також в клопотанні про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 146/1380/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності. Суд ухвалив рішення не допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , задовольнивши при цьому клопотання відповідача про їх виклик та допит. Судом не надано оцінки копії постанови Вінницького апеляційного суду від 8.08.2023 по справі № 146/1770/21, в якій встановлено, що мати відповідача продала 16.06.2018 земельну ділянку площею 1,4999 га та їй у 2018 році нараховано 56521,75 грн орендної плати за земельні паї. Грошові кошти за придбання спірної квартири були передані саме відповідачем. У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України з таких підстав. У справі встановлено наступні обставини. 21.07.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстровано шлюб у Тростянецькому міжрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №

34. Рішенням Томашпільського районного суду від 13.01.2021 шлюб між сторонами розірвано. /а. с. 8-10/. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна квартира АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_2 . Підстава для державної реєстрації : договір купівлі-продажу, серія та номер 138, виданий 17.04.2019. /а. с. 7/. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою в АДРЕСА_1 . /а. с. 6/. На аркуші справи 65-73 знаходиться копія постанови Вінницького апеляційного суду від 8.08.2023 по справі № 146/1770/21, якою задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Конякіна М. С. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.06.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , за участі третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою вважати, що таке майно є спільною сумісною власністю, однак відповідач не спростував вимоги позивачки. Суд критично оцінив покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , які є батьками ОСОБА_2 , та які можуть бути зацікавлені у вирішенні спору на користь сина. Інших доказів про те, що спірна квартира придбана за кошти батьків відповідача суду не надано. Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.06.2018 у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують». Тобто, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд першої інстанції встановив, що на момент набуття спірної квартири в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована, у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_2 .. За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у витребуванні цивільної справи № 146/1770/21, а також в задоволенні клопотання про призначення у даній справі комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не є такими, що впливають на правильність вирішення спору у справі. При цьому, ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.02.2022 /а. с. 57-58/ зупинялося провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 146/1770/21. Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 23.10.23 відновлено провадження у справі /а. с. 74/. Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 21.02.2024 в задоволенні клопотання відповідача про проведення експертизи, оскільки призначення у справі експертизи призведе до необґрунтованого затягування розгляду справи /а. с. 183/ З огляду на перелік питань, які ОСОБА_9 просив поставити на вирішення експертів, та з урахуванням відсутності його зустрічних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоцільність призначення експертизи при розгляді даного спору, оскільки дослідження даних обставин виходить за межі позовних вимог. Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд ухвалив рішення не допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , задовольнивши при цьому клопотання відповідача /а. с. 107-108/ про їх виклик та допит, апеляційний суд вважає такими, що не спростовуються правильні висновки суду першої інстанції. У заяві про виклик свідків від 21.02.2024 /а. с. 167-168/ відповідач зазначав про те, що свідкам відомі обставини, що стосуються даної справи, а саме ким, коли, за чиї кошти, в інтересах кого здійснювалася купівля-продаж спірної квартири, стан квартири на дату купівлі, час проведення ремонтних робіт та їх обсяг і джерела фінансування ремонтних робіт. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Факт передачі коштів не може бути підтверджений показами свідків (постанова КЦС ВС від 18.07.2018 у справі № 143/280/17). Відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач за власні особисті кошти (кошти матері) здійснив ремонт у квартирі. Безпідставними колегія суддів вважає також аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 146/1380/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності, оскільки необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування її розгляду, а обставини, на які посилається відповідач, не є такими, які відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України зумовлюють зупинення провадження у справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не надано оцінки копії постанови Вінницького апеляційного суду від 8.08.2023 по справі № 146/1770/21, в якій встановлено, що мати відповідача продала 16.06.2018 земельну ділянку площею 1,4999 га та їй у 2018 році нараховано 56521,75 грн орендної плати за земельні паї, а тому грошові кошти за придбання спірної квартири були передані саме відповідачем, апеляційний суд оцінює критично, оскільки відповідачем не надано суду докази про те, що спірна квартира була придбана відповідачем саме за особисті кошти (кошти матері відповідача). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції вважає, що у даній справі відсутні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки по суті справа вирішена правильно. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.05.2024 у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: В. П. Рибчинський В. В. Оніщук