Постанова 4856 № 120/16891/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/16891/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 17 жовтня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача за пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю; - зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону № 11-ОС від 17.02.2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-060945), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також зарахованого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.02.2023 № 176-ОС, з 17 лютого 2023 року. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону № 24-ОС від 25.02.2023 призначено молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-060945), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника першої групи мінометів першого вогневого відділення мінометної прикордонної застави першої комендатури швидкого реагування, з 25 лютого 2023 року. Крім того, позивач перебуває у шлюбі з 10.06.2012 із гр. ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_3 . Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 362916 від 22.08.2023, дружині ОСОБА_2 встановлено III групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності - загальне захворювання. За таких обставин, 24.09.2023 позивач подав рапорт на ім`я начальника мінометної прикордонної застави першої прикордонної комендатури швидкого реагування щодо подання останнім клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами - у зв`язку з наявністю дружини, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. До заяви були надані наступні документи: -копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - копію довідки МСЕК виданої ОСОБА_2 ; - копію свідоцтва про шлюб; - копію свідоцтва про народження дитини; - копію довідки ОСББ від 08.09.2023 за №360; - копію заяви ОСОБА_2 від 21.09.2023, підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Третяк А.О.; - копію листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці від 01.09.2023 за №1512-28.28-24. За результатами розгляду рапорту листом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону полковника ОСОБА_3 №12/35116/23-Вн від 11.10.2023 позивача було повідомлено, що службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника першої групи мінометів першого вогневого відділення мінометної прикордонної застави першої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації н.п. Суботів) №2.1/32608/23-Вн від 24.09.2023, щодо звільнення з військової служби у запас за підпунктом «г» («у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи») пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був розглянутий керівництвом прикордонного загону. За результатами розгляду повідомлено, що у зазначеній нормі цього Закону передбачено, що під час дії воєнного стану, для реалізації військовослужбовцем можливості бути звільненим з військової служби за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами, у разі, якщо дружина військовослужбовця є особою з інвалідністю III групи, має надати наступні підтверджувальні документи: 1) про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю І чи П групи; або 2) про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Відтак, листом №12/35116/23-Вн від 11.10.2023 відповідачем було повідомлено позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки його дружина має ІІІ групу інвалідності, а не І чи ІІ. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (Закон № 2232-XII). Згідно ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Згідно з указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації. У вересні 2023 року позивач звернувся із рапортом до відповідача про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно відповіді відповідача останній повідомив, що в результаті вивчення документів, законної підстави для звільнення не встановлено, про що було доведено ОСОБА_1 . Так, відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII. Згідно з абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Системний аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: 1)в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність; 2)та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Системний аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, в редакції Закону станом на момент подання рапорту позивача про звільнення, дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами, в тому числі в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. Із матеріалів справи встановлено, що 10.06.2012 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 . Разом з тим, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 362916 від 22.08.2023, дружині ОСОБА_2 встановлено III групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності - загальне захворювання. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ст. 90 КАС україни суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, наявні підстави для звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується матеріалами справи, а тому, відмова відповідача є безпідставною. При цьому, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення постійного догляду. Сам факт наявності дружини із числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ч. 1-2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Колегія суддів зауважує, що з метою повного та всебічного захисту прав позивача, необхідно задовольнити позовні вимоги позивача шляхом: -визнання протиправною бездіяльність щодо не звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю; - зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Крім того, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов (що є у спірному випадку) відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Крім того, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Варто зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Таким чином, зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби забезпечить ефективний спосіб захисту та сприятиме відновленню порушеного права позивача. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.