Постанова 4851 № 520/15525/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2024 р. Справа № 520/15525/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 03.05.24 по справі № 520/15525/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з березня 2015 по вересень 2021; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 Індексацію грошового забезпечення за період з березня 2015 по вересень 2021 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 2Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за березень 2015 -листопад 2016, грудень 2017 року - лютий 2018 року, січень-липень, вересень-листопад 2019, січень-лютий, квітень, серпень 2021 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України нарахувати та невиплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за березень 2015 - листопад 2016, грудень 2017 року - лютий 2018 року, січень-липень, вересень-листопад 2019, січень-лютий, квітень, серпень 2021 року. В решті вимог - позов залишено без задоволення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 обґрунтовану частину витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, у сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 року у справі № 520/15523/23 в частині визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2015 року по листопад 2016 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення замість назви відповідача (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) помилково зазначене інше найменування: «Військова частина НОМЕР_2 Національної Гвардії України». Зазначає, що правильне найменування відповідача підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 20.10.2023 № 304788075249,яка додається до апеляційної скарги. Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні не враховані відомості про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача: в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень, яке було здійснено в серпні 2016 року; в сумі 18,85 (вісімнадцять гривень 85 копійок) гривень, яке було здійснене в грудні 2016 року. Зазначає, що відомості про нарахування грошових коштів, які наведені вище, містяться в стовпчику «Індекс.» в таблиці «Нарахування» в особистій картці на грошове забезпечення позивача за 2016 рік. Стверджує, що висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2015 року по листопад 2016 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період, не відповідає матеріалам справи та особистій картці на грошове забезпечення позивача за 2016 рік. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 13.09.2021 № 217 звільнений з військової служби у запас за підпунктом б пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за станом здоров`я та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та надання копій документів про нараховане і виплачене грошове забезпечення, та індексацію грошового забезпечення. Листом Військової частини НОМЕР_1 №40/05/11-3447/М-356-АД від 30.05.2023 позивачу надано довідку про нараховану та виплачену суму індексації грошового забезпечення за березня 2015 по вересень 2021 в сумі 8220,11 грн. Не погоджуючись із виплатою індексації грошового забезпечення не в повному обсязі, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за березень 2015 - листопад 2016, грудень 2017 року - лютий 2018 року, січень-липень, вересень-листопад 2019, січень-лютий, квітень, серпень 2021 року. Як виснував суд першої інстанції, відповідач не навів будь-яких пояснень на підтвердження причин ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, окрім відсутності належного фінансування, що свідчить про протиправність такої відмови та наявність підстав для задоволення позову у цій частині вимог. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення позивачу нарахована і виплачена за такі періоди: листопад 2016, грудень 2018, серпень, грудень 2019, березень-квітень 2020, червень 2020- липень 2021, вересень 2021 року. З огляду на це, суд першої інстанції визнав необгрунтованими твердження позивача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за вказані періоди, оскільки згідно з довідкою відповідача від 30.05.2023 № 40/05/12-3447/М-356-АД індексація за цей період виплачена. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, заяв про виправлення описок в рішенні суду першої інстанції не надано. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 3 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Відповідно до абз. 3 ст. 1 зазначеного Закону індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Згідно із ст. 4 вказаного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Згідно зі ст. 6 вказаного Закону у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов`язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 по справі № 240/10130/19, від 16.09.2020 по справі № 815/2590/18. В той же час, в обґрунтування неможливості здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що він здійснює нарахування у межах коштів, передбачених на відповідні цілі Департаментом фінансів Міністерства оборони України, а тому вказує на відсутність фінансових ресурсів для такої виплати. Так, положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з цим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. На підтвердження наведених вище доводів, відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надано жодних належних та допустимих доказів відсутності у бюджеті відповідного рівня, за спірний період коштів на індексацію грошового забезпечення та вжиття відповідних заходів з метою отримання додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19. Враховуючи межі апеляційного перегляду, що обмежені періодом з березня 2015 року по листопад 2016 року, колегія суддів встановила те, що відповідач не нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період, а тому у відповідача є відповідний обов`язок нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за цей період. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом першої інстанції не враховано суми виплаченої індексації 5000 гривень, які були здійснені в серпні 2016 року та в сумі 18,85 гривень, виплату яких було здійснено в грудні 2016 року. Зазначає, що відомості про нарахування грошових коштів, які наведені вище, містяться в стовпчику «Індекс.» в таблиці «Нарахування» в особистій картці на грошове забезпечення позивача за 2016 рік. Дослідивши зміст особової картки військовослужбовця, колегія суддів ставить під сумнів, що вказані в стовпчику "Індекс" таблиці "Нарахування" сума 5000 грн є виплаченою індексацією, оскільки, по-перше, нарахована сума індексації ніколи не визначається в твердій сумі (з округленням до нуля), по-друге, такі відомості суперечать наявній в матеріалах справи довідці про нараховану суму індексації, в якій відповідач вказує, що за цей період індексація дорівнює нулю. Більш того, посилаючись на обмежене фінансування, відповідач вказував, що за період військова частини не мала відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації, а тому видається сумнівним той факт, що окремому військовослужбовцю військової частини така сума була нарахована. Принагідно, колегія суддів зазначає, що в особовій картці про нараховані суми грошового забезпечення, в тому числі за 2016 рік, є багато креслень та виправлень, а розмір вказаної в стовпчику "Індекс" суми 5000 грн дає підстави для висновку, що це є сумою разової грошової допомоги, яка вказана поруч. Також колегія суддів відхиляє доводи заявника апеляційної скарги про нарахування та виплату індексації в грудні 2016 року, оскільки в апеляційній скарзі відповідач самостійно визначив межі апеляційного перегляду з березня 2015 року по листопад 2016 року, а тому питання нарахування індексації в грудні 2016 року не є спірним. Щодо доводів заявника апеляційної скарги про неправильне зазначення найменування відповідача в оскаржуваному рішенні, то колегія суддів зазначає, що такі недоліки можуть бути підставою для виправлення описки в рішенні суду, але не можуть бути підставою для скасування рішення суду, яке прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позову в оскаржуваній частині. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 по справі № 520/15525/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов