Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/40248/23

Справа № 127/40248/23 Провадження № 22-ц/801/1990/2024 Категорія: 30 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2024 рокуСправа № 127/40248/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Лариси Василівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Швець Анастасії Володимирівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2024 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Воробйова В.В., дата складення повного тексту рішення 26 липня 2024 року, встановив: В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Лариси Василівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації прав. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 18 лютого 1991 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2023 у справі № 127/29031/22 розірвано. Позивач з 2019 року проживає та працює за кордоном, що підтверджується відповідними робочими та мульти-шенгенськими візами. Останній виїзд з України здійснено 11 лютого 2022 року. Під час перебування позивача в Україні, ним 14 вересня 2020 року було оформлено довіреність на дружину, з повноваженнями щодо питань користування та розпорядження його майном, в тому числі з питань набуття у власність, тощо. Строк довіреності до 14 вересня 2023 року. Після розірвання шлюбу залишились не вирішеними майнові питання. Так під час шлюбу було придбано автомобіль FORD MONDEO д.н.з. НОМЕР_1 дата реєстрації 16 липня 2020 року, а також у ОСОБА_1 перебувала у власності 1/5 приватизована частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На думку позивача вказане майно підлягає поділу як майно подружжя. З метою мирного врегулювання майнових спорів 14 серпня 2023 року на адресу ОСОБА_2 було надіслано письмову пропозицію згідно з якою запропоновано компенсувати 1/2 частку вартості автомобіля та вартість 1/5 частки квартири. Мж тим, позивач зазначав, що в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа про поділ майна подружжя, а саме стягнення з ОСОБА_2 1/2 частки вартості автомобіля FORD MONDEO д.н.з. НОМЕР_1 . Відтак під час розгляду даної справи було з`ясовано, що на підставі довіреності від 14 вересня 2020 року без згоди ОСОБА_1 було продано автомобіль та 1/5 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 . Вважає, що без його відома, ОСОБА_2 вступивши у протиправну змову з дочкою ОСОБА_3 (з якою у позивача остаточно зіпсувались відносини з моменту розлучення), незаконно заволоділа належною позивачу часткою квартири, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу серія та номер: 290, виданий видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Л.В. без наміру отримати кошти від цієї угоди. Позивач вважає, що фактично колишня дружина та дочка заволоділи часткою квартири, що належала позивачу, без оплати її вартості. Дана угода, на думку позивача, має бути визнана недійсною, оскільки оплата не була проведена. Йому, як власнику, відчужуваної частки квартири ні дружина ні дочка її вартості не сплатили. ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_2 на продаж 1/5 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 з метою компенсації її боргів. Навпаки, згідно з пропозицією від 14 серпня 2023 року він запропонував сплатити йому компенсацію ринкової вартості його частки квартири. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, в якому він просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/5 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер:290, укладений 28.08.2023 року між ОСОБА_2 , яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Л.В. та скасувати у Державному реєстрі прав державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/5 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_3 на відповідну частку (індексний номер рішення про державну реєстрацію права власності: 68989111 від 23.08.2023). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Лариси Василівни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації прав відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Швець Анастасія Володимирівна подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд першої інстанції не звернув увагу на правову позицію у схожих справах. Вважає, що дії відповідача слід кваліфікувати, як злочинну домовленість, зокрема, направлену проти його волі на відчуження спірного майна. Поряд з цим зазначає, що йому, як власнику, відчужуваного майна ні дружина ні дочка його вартості не сплатили. Крім того звертає увагу на значно занижену вартість проданого майна, а саме 1/5 частини квартири. 05 вересня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Часник О.Д. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в ній вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Поряд з цим зазначає, що ОСОБА_1 була видана довіреність на представництво з усіма необхідними повноваженнями з питань користування та розпорядження всім його майном. Довіреність не містить будь-яких обмежень та не була відкликана. 09 вересня 2024 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Лариси Василівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в ній вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що позивач з 18 лютого 1991 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2023 у справі № 127/29031/22 розірвано. 12 грудня 1998 року в ході приватизації вищезазначеної квартири позивач став співвласником 1/5 частки квартири, про що свідчить Свідоцтво про право власності на житло від 12 грудня 1998 року. Як зазначає у позові позивач ОСОБА_1 , він з 2019 року проживав та працював за кордоном, що підтверджується відповідними робочими та мульти-шенгенськими візами. 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 була видана довіреність, відповідно до умов якої, останній уповноважив ОСОБА_4 та/або ОСОБА_2 бути його представниками з з усіма необхідними повноваженнями в усіх установах, підприємствах, організаціях будь-якої підпорядкованості та форми власності, перед усіма фізичними та юридичними особами, а також на представництво з усіма необхідними повноваженнями з питань користування та розпорядження його майном (рухомим та нерухомим), з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, в тому числі належними мені транспортними засобами, земельними ділянками, цінними паперами, грошовими коштами на рахунках, відкритих на моє ім`я, будь-якими іншими об`єктами рухомого або нерухомого майна, з правом здійснення їх продажу, міни, передання в заставу (іпотеку), в тому числі як майновим поручителем, надання в оренду, позичку, тощо. Будь яких обмежень довіреність не містить. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом ВМНО Хоменко Л.В. 14.09.2020р. за реєстром № 312. 23 серпня 2023 року між ОСОБА_1 , представником якого була ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дочкою позивача ОСОБА_1 , було укладено договір купівлі-продажу 1/5 частки квартири під АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Л.В. за реєстром №

290. Відповідно до п. 2.2. вищезазначеного договору, згідно звіту про оцінку майна №АE00-230822-008 та висновку до нього складеного ТОВ «ДЕПАРК ГРУПП» 22 серпня 2023 року, ринкова вартість 1/5 частки квартири, що відчужується становить 21064,60 грн. В матеріалах справи наявна письмова пропозиція, з метою мирного врегулювання майнових спорів, яку позивачем було надіслано 14 серпня 2023 року на адресу ОСОБА_2 згідно з якою запропоновано компенсувати 1/2 частку вартості автомобіля та вартість 1/5 частки квартири. Сторони в результаті спроби мирних переговорів не дійшли до компромісу. Будь-якого договору про розподіл майнових прав та обов`язків підписано не було. В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа про поділ майна подружжя, а саме стягнення з ОСОБА_2 вартості 1/2 частки автомобіля FORD MONDEO д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина перша, третя статті 237 ЦК України). Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України). Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду 22 листопада 2023 року у справі № 357/6367/15-ц, провадження № 61-8282св23. За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19). Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18) дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 389/746/21 (провадження № 61-5810св22), від 06 грудня 2023 року у справі № 388/1690/18 (провадження № 61-12144св22). Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Згідно зі статтею 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Стаття 241 ЦК України застосовується лише тоді, коли представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням їх обсягу. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17. Відповідно до статті 203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відносяться: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 759/25757/21, провадження № 61-4139св24. До подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19, зокрема, вказавши, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Так доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що третя особа контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину, внаслідок такої домовленості оспорюваний договір укладено на таких умовах, які не відповідають волі довірителя; умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а вигоду отримує тільки сторона контрагент. Як вбачається з матеріалів справи, довіреність була видана під час перебування позивача ОСОБА_1 у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , він був попередньо ознайомлений нотаріусом з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно свого вільного волевиявлення, котре відповідало його внутрішній волі як учасника правочину, уповноважив ОСОБА_4 та/або ОСОБА_2 бути його представниками, зокрема, з питань користування та розпорядження його майном (рухомим та нерухомим). Видаючи довіреність ОСОБА_1 , як повнолітня та дієздатна особа, повинен був розуміти правові наслідки своїх дій та те, що він наділив, зокрема, ОСОБА_2 , в тому числі, правом продажу належного йому майна на умовах, визначених повіреним. Вказана довіреність продовжувала діяти після розірвання їх шлюбу, при цьому не була відкликана позивачем, не оспорювались її умови та останній не звертався до правоохоронних органів про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, що свідчить про обізнаність та наявність у позивача волі на розпорядження відповідачем його майном. Таким чином, оспорюваний договір купівлі-продажу, який укладений ОСОБА_2 як представником позивача за довіреністю є обов`язковим для позивача та створив для нього відповідні правові наслідки. Відтак позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), існування при укладенні спірного правочину зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і недобросовісності дій останніх та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1 , як довірителя, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 127/1786/20 (провадження № 61-6478 св 23). Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом не врахована правова позиція у схожих справах, зокрема, у справі №182/3593/17 не заслуговують на увагу, оскільки з обставин останньої вбачається, що предметом оскарження був договір купівлі продажу між особами, які були повіреними позивача, що є порушенням ч. 3 ст. 248 ЦК України, а саме щодо неможливості вчинення правочину від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Відтак висновки, обставини та норми які застосовані в наведеній позивачем справі є відмінними від справи, яка переглядається судом апеляційної інстації. Покликання в апеляційній скарзі на те, що вартість проданого майна, а саме 1/5 частини квартири значно занижена також не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту довіреності вбачається, що позивач уповноважив, зокрема, відповідача вчиняти будь-які дії щодо належного йому рухомого та/або нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд. Тобто довіритель надав відповідачу повноваження самостійно визначати як ціну, так і покупця квартири. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Вказані висновки релевантні з судовою практикою викладеною в постновах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року в справі № 522/23819/15-ц та від 20 квітня 2021 року в справі № 727/967/16-ц. Сам по собі факт продажу частини квартири представником ОСОБА_1 спільній дочці за заниженою, як вважає позивач, вартістю не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц. Доводи апеляційної скарги про те, що йому, як власнику відчужуваного майна ні дружина ні дочка його вартості не сплатили не заслуговують на увагу, оскільки за відсутності встановленої обставини наявності умисної змови між представником потерпілого сторони правочину і другою стороною, відсутність факту передачі грошей ОСОБА_1 не може бути самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі положень статті 232 ЦК України. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 496/3485/21 (провадження № 61-7984св23). Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Швець Анастасії Володимирівни залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук Т.Б. Сало