Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/20900/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20900/23 пров. № А/857/2099/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційні скарги Військово-медичного клінічного центру Західного регіону та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року (ухвалене у порядку письмового провадження у м. Львові суддею Качур Р. П.) в адміністративній справі № 380/20900/23 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2018 по 29.08.2023 включно; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2018 по 29.08.2023 у сумі 443 122,23 грн включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №

100. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що повний розрахунок із позивачем проведено відповідачем 30.08.2023 а не у день звільнення з військової служби (16.03.2018). Вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, відтак звернулася до суду із цим позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 17.03.2018 по 17.09.2018 у розмірі 6761 (шість тисяч сімсот шістдесят одна) грн 72 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 53,88 грн сплаченого судового збору. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив Військово-медичний клінічний центр Західного регіону та ОСОБА_1 , які вважають, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення. Військово-медичний клінічний центр Західного регіону просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає те, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. ОСОБА_1 просить скасувати в частині зменшення розміру середнього за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений шістьма місцями. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає те, що сума розміру майнових втрат позивача визначена судом не компенсує втрат понесених позивачем з вини відповідача, в цьому випадку ст. 117 КЗпП не виконує свого призначення щодо захисту майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захисту права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Позивач та відповідач своїми процесуальними правами на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону. Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.03.2018 № 79 позивачку виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.03.2018. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними дії ВМКЦ щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 06.04.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за вказаний період, з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця) та з врахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Виплату вказаної індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у розмірі 75 012,30 грн відповідачем здійснено 30.08.2023, що підтверджується наданою позивачкою випискою по картковому рахунку позивачки. Позивач вважає, оскільки з нею несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення, вона звернулася з цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачці в розмірі 6761,72 грн, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 17.03.2018 по 17.09.2018 у розмірі 6761,72 грн. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ). Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ). Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ врегульовано, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними дії ВМКЦ щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 06.04.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за вказаний період, з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця) та з врахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Виплату вказаної індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у розмірі 75012,30 грн відповідачем здійснено 30.08.2023, що підтверджується наданою позивачкою випискою по картковому рахунку позивачки. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Відповідно до ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Позивачка у зв`язку з порушенням відповідачем її права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022, яке набрало законної сили, просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2018 по 30.08.2023. Відповідач провів фактичний розрахунок із позивачкою щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд дійшов висновку, що позивачка має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100). Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно з п.8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Відповідно до з п. 7 розділу І цього Порядку середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Остаточний розрахунок із позивачкою у зв`язку зі звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 30.08.2023, а не при виключенні останньої із списків загону 16.03.2018, то строк затримки розрахунку складає 1992 дні (з 17.03.2018 по 30.08.2023). Враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), Військово-медичний клінічний центр Західного регіону повинен виплатити позивачці її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 17.03.2018 (наступний день після виключення з особового складу частини) по 17.09.2018 (184 дні). Згідно картки особового рахунку військовослужбовця, копія якої наявна в матеріалах справи, за два останні повні місяці позивачці нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 7227,20 грн за січень 2018 року та 7227,20 грн за лютий 2018 року, що за два місяці становить 14 454,40 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 244,99 грн (за останні 2 місяці 14 454,40 грн / 59 календарних дні за останні два повні місяці служби). Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 75 012,30 грн / 488 020,08 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,15. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 244,99 грн (середньоденна заробітна плата позивачки) х 0,15 х 184 (кількість днів за який необхідно стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) = 6761,72 гривень. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданих апеляційних скарг, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Військово-медичного клінічного центру Західного регіону та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року в адміністративній справі № 380/20900/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин