Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 741/2450/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 741/2450/23 Суддя (судді) першої інстанції: Крупина А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Бєлової Л.В. суддів: Аліменко В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови про накладення на нього адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати дії інспектора СРПП ВПД № 1 (м. Носівка) Ніжинського РУП майором поліції Клюйко Г.В. неправомірними та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 836311 за адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн. Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області 18 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, поліцейські не можуть вимагати у водія будь-яких документів, якщо у них немає доказів правопорушення. Оскільки відповідачем не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення Правил дорожнього руху України, то вимога посадової особи - відповідача щодо пред`явлення документів, у тому числі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є протиправною, тому в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови про накладення на нього адміністративного стягнення. Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надходили. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 836311 від 15 грудня 2023 року, винесеною інспектором СРПП відділення поліції № 4 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Клюйком Г.В., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн 00 коп. (а. с. 9). Відповідно до вказаної постанови 15 грудня 2023 року 07 год 10 хв ОСОБА_1 керував автомобілем «ЗАЗ 11038-40», д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних т/з, чим порушив п. 2.1 Г ПДР України. Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов залишив без задоволення, зазначивши, що поліцейський ОСОБА_2 , встановивши порушення позивачем вимог ч. 1 статті 126 КУпАП, у межах наданих йому повноважень, правомірно склав оскаржувану постанову та застосував до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн, тому правові підстави для скасування постанови серії БАД № 836311 від 15 грудня 2024 відсутні. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395. Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту, в тому числі, за ч.1 ст.126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до статті 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Отже, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП, яка передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до спірної постанови 15 грудня 2023 року 07 год 10 хв ОСОБА_1 керував автомобілем «ЗАЗ 11038-40», д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних т/з, чим порушив п. 2.1 Г ПДР України. Підпунктом «г» пункту 2.1 ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); Згідно з п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1 Правил. Суд першої інстанції правильно зазначив, що на водія покладено обов`язок мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та пред`являти його для перевірки на виконання розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух лише у випадках, передбачених законодавством. Пунктом 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Відповідно до п. 21.2 наведеної статті Закону контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України. Згідно з п. 21.3 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. Отже, контроль за наявністю полісів (договорів) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів може здійснюватися відповідними підрозділами або посадовими особами Національної поліції. Тому, право органів Національної поліції перевіряти наявність, зазначених у пункті 2.1 ПДР України, документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Доводи апелянта зводяться до того, що відповідач не довів належними і допустимими доказами факту порушення позивачем Правил дорожнього руху України, а тому вимога посадової особи - відповідача щодо пред`явлення документів, у тому числі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є протиправною. Однак, такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначений вище поліс. Щодо складу адміністративного правопорушення, то колегія суддів зазначає, що відповідно до поданого відповідачем ГУНП в Чернігівській області відеозапису з нагрудної камери поліцейського, після оголошення 15 грудня 2023 року поліцейським Смичку С.А. змісту постанови про адміністративне правопорушення останній підписав постанову без будь-яких зауважень, про наявність у нього полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") на автомобіль ЗАЗ 11038-40 не зазначав. У матеріалах справи також відсутні докази наявності полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") на автомобіль ЗАЗ 11038-40, д.н.з. НОМЕР_1 , чинного станом на 15 грудня 2023 року, які б спростували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та підтвердили факт протиправності оскаржуваної постанови. Окрім того, суд першої інстанції у судовому засіданні встановив, що такий поліс (договір) станом на 15 грудня 2023 року був відсутній. Більше того, сама по собі наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об`єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №686/15383/17, від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17, від 21 листопада 2018 року у справі №465/6677/16-а. Отже, встановлені обставини свідчать про наявність у діянні позивача ознак та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Що стосується посилання апелянта на правову позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, згідно з якою поліцейські не можуть вимагати у водія будь-яких документів, якщо у них немає доказів правопорушення ПДР, то колегія суддів таку позицію не враховує, оскільки згідно з останньою правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові 02 грудня 2019 року у справі №766/10693/17, нормами чинного законодавства чітко встановлено, що водій під час керування транспортним засобом повинен мати вказаний поліс при собі, та пред`явити його на вимогу поліцейського. Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна