Постанова Дніпровський апеляційний суд № 207/4005/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9186/24 Справа № 207/4005/24 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Никифоряка Л.П., суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року про відмову у видачі судового наказу у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 , В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Ухвалою судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, заявляє вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що правові підстави для відмови у видачі судового наказу відсутні. Подана заява відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим у статті 163 ЦПК України. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа. Учасники справи у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу, суддя місцевого суду виходив з того, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам статті 163 ЦПК України, зокрема в поданій заяві не зазначено повне місце проживання боржника, що унеможливило для суду його ідентифікацію. Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками судді першої інстанції не погоджується, оскільки вони не відповідають нормам процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Згідно пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу визначені в статті 163 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Пунктом 1 частини першої статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу. ОСОБА_1 у своїй заяві зазначила усі відомі їй дані щодо боржника, в тому числі прізвище, ім`я та по батькові, дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків та останнє відоме їй місце проживання боржника. Більш повну інформацію щодо боржника, зокрема щодо місця проживання, заявник самостійно отримати не може. Згідно частини 5 статті 165 ЦПК України, у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Відповідно до частини 7 статті 165 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 , вона зазначила місце проживання боржника як с. Марфівка, Долинський район, Кіровоградської області. Таким чином, у разі необхідності, суд першої інстанції не був позбавлений можливості зробити запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання боржника або використати дані з Єдиного державного демографічного реєстру. Згідно частини 9 статті 165 ЦПК України, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. Однак, суддя першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув, вимоги ч.ч. 5,7 ст. 165 ЦПК України не виконав та передчасно дійшов висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу, чим порушив право заявника на доступ до правосуддя, оскільки згідно цивільного законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню. Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За викладених обставин, ухвала судді Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року про відмову у видачі судового наказу підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року про відмову у видачі судового наказу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2024 року. Судді: