Ухвала ККС ВС № 466/9477/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2024 року м. Київ справа № 466/9477/23 провадження № 51-4260 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, встановив: Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджану, уродженця с. Корбале Азербайджан, жителя АДРЕСА_1 ), в силу статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимий, визнано винуватим та засуджено за частиною 1 статті 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців. Постановлено початок строку покарання обчислювати з моменту виконання вироку. Також, частково задоволено цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров`я. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження здоров`я, в розмірі 250 000 грн. За цим вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. 03 червня 2023 року приблизно о 14:00 ОСОБА_5 , перебуваючи на ринку «Тополя-1», що за адресою: м. Львів, вул. Г. Мазепи, 15 , у результаті словесного конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 ,1957 року народження, умисно завдав йому декілька, не менше трьох ударів кулаком руки в область голови та по обличчю, чим завдав потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани в ділянці мушлі лівого вуха з переломом хряща та перелом кісток носа, які згідно висновку судово-медичного експерта № 160/23 від 17 липня 2023 року відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я та закритий багатоуламковий вдавлений перелом зовнішньої пластинки лобної пазухи з дефектом у внутрішній пластинці, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 липня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2024 року щодо ОСОБА_5 - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року відмовлено захиснику ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 липня 2024 року. 10 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій вона ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень щодо ОСОБА_5 та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги встановлені пом`якшуючі обставини. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_5 повністю визнав свою вину; щиро розкаявся; просив вибачення у потерпілого, сприяв розкриттю злочину, повідомляв про всі відомі йому обставини та зазначав про обставини дійсного конфлікту, а саме пояснив, що конфлікт був ініційований потерпілим, який непристойно поводився по відношенню до його дівчини. Також, вказує на те, що засуджений частково визнав цивільний позов та планував здійснювати відшкодування, а також частково відшкодував шкоду на стадії апеляційного розгляду кримінального провадження, що, на думку захисника, свідчить про його бажання та реальні наміри відшкодувати шкоду. Крім того, посилається на те, що ОСОБА_5 є особою молодого віку, який переїхав жити в Україну у 1997 році у віці трьох років; зростав у дитячих будинках; з раннього віку самостійно заробляв на життя чесною працею; має на утриманні своїх двох дітей, а також утримує дітей брата, який перебував у місцях позбавлення волі. Стверджує, що у свідоцтві про народження дітей ОСОБА_5 невірно вказане його прізвище, але правильно зазначене його ім`я, оскільки останній не володіє документами громадянина України. Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили показання дівчини засудженого про обставину, яка спровокувала конфлікт, оскільки потерпілий визнавав, що міг випадково її задіти. Також, захисник не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності щирого каяття у засудженого та вважає, що така обставина не може підтверджуватись фактом відшкодування шкоди, а є окремою обставиною, яка пом`якшує покарання. З огляду на зазначене, на думку захисника, наявні підстави для застосовування до засудженого положень статті 75 КК. Одночасно, захисник вказує на те, що районним судом не обґрунтовано призначення засудженому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 5 місяців, а не 1 рік обмеження волі. При цьому, посилається на висновки, які містяться в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року (справа 664/2526/19). Посилається на те, що досудова доповідь була складена із грубим порушенням вимог законодавства, зокрема, складена особою, яка особисто знала засудженого та мала до нього неприязні відносини. На думку захисника, такий спеціаліст органу пробації підлягав відводу, оскільки родичі спеціаліста, яка готувала матеріали щодо засудженого, були особисто заінтересовані в результатах кримінального провадження. Зазначає, що досудова доповідь була складена без участі засудженого, без отримання даних про його особу на час складання досудової доповіді. Відтак, вважає, що орган пробації надав недостовірну інформацію щодо особи обвинуваченого та його можливості виправитись без ізоляції від суспільства. При цьому стверджує, що досудова доповідь та оцінка ризиків були зроблені лише за даними попередніх вироків відносно засудженого, оскільки він не скористався своїм правом, передбаченим пунктом 8 частини 4 статті 42 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме брати участь у підготовці досудової доповіді, надавати представнику персоналу органу пробації інформацію, необхідну для підготовки такої доповіді, ознайомлюватися з текстом досудової доповіді, подавати свої зауваження та уточнення. Зазначає, що ОСОБА_5 дійсно був засуджений за злочини, які вчинив у молодому віці до 25 років, але останні роки намагався влаштувати свій бізнес, а саме продає фрукти та овочі на базарі. Водночас, зазначає, що засуджений повідомляв орган пробації, що не зможе прибути на час складання такої доповіді, однак спеціаліст не роз`яснила останньому наслідки його неявки, не повідомила про необхідність надати відповідні документи, не встановила чи він добре володіє українською мовою, оскільки засуджений не є громадянином України. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження наявні позитивні характеристики засудженого, складені різними підприємствами, установами та організаціями, які останній міг надати органу пробації, якщо б йому було забезпечено таку можливість. Також, звертає увагу на те, що засуджений міг скористатись правом надати іншу інформацію щодо себе, зокрема, про своїх дітей та інших утриманців, однак, при складанні досудової доповіді ця об`єктивна інформація врахована не була. Вказує на те, що під час розгляду кримінального провадження в апеляційному суді захисником засудженого було заявлено клопотання про постановлення ухвали суду щодо складення повторної досудової доповіді про обвинуваченого, однак апеляційний суд належним чином дане клопотання не розглянув. Вважає, що таке порушення процесуальних норм вплинуло на об`єктивний розгляд справи в апеляційному суді, оскільки суд виходив із наявної у матеріалах справи досудової доповіді, яка була складена з грубим порушенням процесуальних норм, а саме на основі попередніх вироків без залучення обвинуваченого до її підготовки. Акцентує увагу на тому, що право на судовий захист є основоположною гарантією забезпечення справедливості як для громадян України, так і для іноземців та осіб без громадянства. Вказує на те, що, звертаючись з касаційною скаргою, засуджений реалізує своє право на судовий захист та доступ до правосуддя, яке здійснюється незалежним судом. Крім того, на думку захисника, розмір відшкодування моральної шкоди, а саме 250 000 грн, є явно завищеним та не відповідає обставинам вчинення кримінального правопорушення, а також не відповідає заподіяним потерпілому ушкодженням та тривалості його лікування. Вважає, що твердження про те, що потерпілий перебував на лікуванні 85 днів, не може братись судом до уваги, оскільки такий висновок був зроблений на підставі довідки з МПП «Вітас», директором якого є сам потерпілий, що виключає об`єктивність такої інформації. Звертає увагу на те, що суд у вироку не посилався на медичну документацію про таку тривалість лікування. Також, зазначає, що в матеріалах справи відсутні листки непрацездатності, на які посилався суд. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення засудженим ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються. Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання засудженому через суворість та можливість призначення йому більш м'якого покарання без ізоляції від суспільства є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. За частиною 1 статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання за частиною 1 статті 122 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців, врахував ступінь тяжкості та характер суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК є умисним нетяжким злочином; його суспільно небезпечні наслідки; особу обвинуваченого, який в силу статті 89 КК раніше не судимий; при цьому, місцевим судом було з`ясовано, що засуджений неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, а саме більше п`яти разів за керування транспортним засобом без права на керування, та не сплатив жодного штрафу; місце проживання періодично змінює, тому відсутня характеристика за місцем проживання; не є працевлаштований; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; неодружений. Крім того, районний суд зважив на досудову доповідь, відповідно до якої результати оцінки ОСОБА_5 показали високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та високий ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб. Зокрема, у вироку зазначено, що орган пробації, врахувавши інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, вважав, що виправлення цієї особи без позбавлення волі, або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства. Суд першої інстанції зазначив у вироку, що при призначенні обвинувального акту до судового розгляду, було вирішено доручити органу пробації надати досудову доповідь щодо засудженого. При цьому, суд вказав на те, що в судовому засіданні засудженому було роз`яснено про вищезазначене, а також, що до нього буде звертатися представник органу пробації за інформацією, а тому в ухвалі суду від 18 жовтня 2023 року було зазначено номер мобільного телефону ОСОБА_5 . Разом з тим, районний суд вбачав з досудової доповіді, що працівник пробації зв`язувався з засудженим шляхом телефонного зв`язку, але на це останній не відреагував та не прибув на співбесіду. Також, місцевий суд врахував думку потерпілого, який наполягав на призначенні реального покарання засудженому, тобто без звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням. При цьому, суд першої інстанції відзначив, що думка потерпілого стосовно питань, вирішення яких відноситься до дискреційних повноважень суду, враховується судом у сукупності з іншими обставинами та не може бути вирішальною. До того ж, суд першої інстанціїзважив і на обставину, яка пом`якшує покарання - сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також на відсутність обставин, які обтяжують покарання. Водночас, районний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 хоч і визнав свою винуватість, однак активних дій щодо відшкодування потерпілому завданої шкоди не вчиняв, що, на думку суду, свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу вчиненого та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття. При цьому, суд першої інстанції, звернув увагу на те, що засуджений в своїх поясненнях неодноразово наголошував, що він народжений в іншому середовищі, де за будь-які дії щодо жінки чоловік вправі саме так вчиняти, а в Україні на таке інші погляди. При цьому, місцевий суд, при визначенні виду та міри покарання засудженому, вважав за необхідне врахувати поведінку потерпілого, який не проявляв жодних дій, що могли провокувати засудженого і передували вчиненню злочину. Так, як вбачається зі змісту вироку, засуджений у судовому засіданні пояснив, що почув, як його дівчина ОСОБА_10 звернула увагу потерпілого на те, що останній, коли її обходив, рукою доторкнувся за її стан нижче пояса. Водночас, районний суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_10 в частині протиправних дій потерпілого відносно неї, оскільки вказане не доведено доказами у кримінальному провадженні, в тому числі і показаннями свідків. Місцевий суд зазначив у своєму рішенні, що допитані в судовому засіданні свідки, які були в безпосередній близькості від місця події вказували на побиття потерпілого, але не зазначали з якої причини наносив побої засуджений потерпілому. Також, суд першої інстанції вбачав з оглянутого відео слідчого експерименту до протоколу відтворення події, що торгове місце на ринку, де здійснював реалізацію продукції засуджений, розташоване біля проходу та між лотками є невеликий прохід. В цьому місці і знаходився потерпілий та під час придбання ягід переміщався з одного місця до іншого. Перевіряючи вказаний вирок суду, апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції правильно встановлено, що причини побиття потерпілого невідомі, оскільки свідки під час судового розгляду надали показання лише про завдання тілесних ушкоджень потерпілому, але не вказували на причини такого. Також, апеляційний суд дійшов висновку, що районний суд правильно надав критичну оцінку показанням свідка ОСОБА_10 про неприйнятну поведінку потерпілого по відношенню до неї, оскільки такі не підтвердилися показаннями свідків. Разом з тим, апеляційним судом враховано, що захисником долучені до апеляційної скарги дані, які, на думку останнього, характеризують особу засудженого та впливають на можливість призначення більш м`якого покарання, а також, що в матеріалах кримінального провадження наявні дані про особу обвинуваченого до вчинення злочину та після, які необхідно врахувати при призначенні покарання. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважав, що в повній мірі забезпечений даними про особу засудженого, а тому відсутні підстави для складення повторної досудової доповіді, що і не передбачено чинним КПК. Також, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні про те, що засуджений хоча відповідно до статті 89 КК є не судимим, проте раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти здоров`я особи, звільнявся від відбування покарання з випробуванням, на шлях виправлення не став та вчинив нові кримінальні правопорушення, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності. При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що часткове відшкодування засудженим шкоди потерпілому після ухвалення вироку спрямоване лише на пом`якшення призначеного йому покарання. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що є обґрунтованим висновок місцевого суду про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу вчиненого кримінального правопорушення, осуду своїх протиправних дій, а відтак обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття. Крім того, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні про те, що посилання захисника на те, що у засудженого є на утриманні малолітні діти та діти його брата, який перебуває у місцях позбавлення волі, не підтверджується жодними доказами. При цьому, цей суд не взяв до уваги долучені до апеляційної скарги копії свідоцтв про народження малолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які, зі слів засудженого, є його дітьми та перебувають на його утриманні, оскільки батьком дітей записана інша особа, а саме ОСОБА_13 . До того ж, апеляційний суд вважав, що позитивні характеристики засудженого, долучені до апеляційної скарги, у сукупності з вищевказаними обставинами не впливають на можливість призначення йому більш м`якого покарання. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що покарання засудженому призначене з дотриманням вимог статті 65 КК, у межах встановлених у санкції інкримінованої статті, без звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів, оскільки призначене покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення та всім обставинам кримінального провадження. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник. Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Враховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене засудженому ОСОБА_5 , є явно несправедливим через суворість, немає. Водночас, доводи захисника на те, що досудова доповідь складена з порушенням прав засудженого, зокрема, особою, яка особисто знала останнього і мала до нього неприязні відносини та без участі засудженого, в цілому не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо призначеного покарання з урахуванням характеру та обставин вчинення кримінального правопорушення. До того ж, посилання захисника на висновки, які містяться в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року (справа 664/2526/19), є необґрунтованими, оскільки в цьому рішенні касаційний суд не вбачав підстав для застосування положень статті 75 КК та звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. Крім того, захисник, посилаючись на публікацію в засобах масової інформації, роздруківку якої додає до касаційної скарги, не зазначає як вказане впливає на правильність призначеного засудженому покарання. Що стосується незгоди захисника з розміром стягнутої моральної шкоди, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке. У статті 128 КПК визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, який у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану тощо. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до оскаржуваної ухвали апеляційного суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 звертався з апеляційною скаргою лише в частині призначеного засудженому покарання. Зі змісту оскаржуваного вироку районного суду вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 заявив цивільний позов про стягнення із засудженого моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, який місцевим судом було задоволено частково, а саме в розмірі 250 000 грн. Зокрема, районним судом зазначено, що потерпілий в обґрунтування позову посилався на те, щовнаслідок події було порушено його звичний спосіб життя, що призвело до нераціонального витрачання життєвого часу, необхідності залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, при цьому, його моральна травма призвела до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін. Також, згідно вироку, потерпілий вказував у позові на те, що не передбачав необхідності підтвердження ним документально витрат на лікування, а тому не збирав чеків та ін, а також посилався на те, що він є керівником приватного підприємства «Вітас» і внаслідок вчиненням щодо нього кримінального правопорушення він змушений був перебувати на лікарняному більше 70 днів. Отже, виходячи із встановлених обставин, районний суд обґрунтовано вважав доведеним факт завдання моральної шкоди потерпілому ОСОБА_6 , що полягала у стражданнях, яких він зазнав внаслідок ушкодженням засудженим його здоров`я. При цьому, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що заявлений у цивільному позові потерпілого розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, а тому вважав за необхідне задовольнити відповідні позовні вимоги частково у розмірі 250 000 грн. Доводи захисника про те, що перебування потерпілого на лікуванні 85 днів не повинно було братись судом до уваги, оскільки такий висновок зроблений на підставі довідки з МПП «Вітас», директором якого є сам потерпілий, що виключає об`єктивність такої інформації, а також те, що на медичну документацію про таку тривалість лікування суд у рішенні не посилався, а у матеріалах провадження відсутні листки непрацездатності, на які посилався суд, є непереконливими та суперечать змісту вироку. Так, згідно змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції послався не лише на довідку від 28 вересня 2023 року ПМП «Вітас» про те, що директор ОСОБА_6 перебував на лікарняному з 03 червня до 14 серпня 2023 року, а й на виписку з медичної карти хворого, де зазначено наслідки завданих побоїв та час лікування, а саме перебування на лікарняному відповідно до листка непрацездатності 85 днів, при цьому, окремо на листи непрацездатності суд у своєму рішенні, як зазначає захисник, не посилався. Отже, з таким рішенням погоджується і колегія суддів, оскільки підстав для зменшення розміру моральної шкоди не вбачає, а сума стягнутої місцевим судом моральної шкоди відповідає вимогам статті 1167 ЦК, узгоджується з принципом розумності, виваженості, справедливості та відповідає характеру і обсягу моральних страждань потерпілого. Ухвала ж апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а його висновки про залишення апеляційної скарги захисника без задоволення належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає. Зважаючи на викладене, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 20 березня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 липня 2024 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3