Ухвала КЦС ВС № 490/3090/20

УХВАЛА 01 жовтня 2024 року м. Київ справа № 490/3090/20 провадження № 61-12503ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Порошина Наталія Гафурівна, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке в подальшому змінило свою назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), яке в подальшому змінило свою назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», Банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 196 821,94 грн, яка складається із: 173 360,45 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 108,52 грн - заборгованість за відсотками за кредитом, 22 352,97 грн - неустойка. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість в сумі 76 674,52 грн, з яких: тіло кредиту - 75 566,00 грн; відсотки за кредитом - 1 108,52 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 11 вересня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Порошина Н. Г., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в цій справі, в якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 3 028,00 грн. Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 196 821,94 грн. Отже, зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 =757 000,00 грн). Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа не підлягає касаційному оскарженню. У касаційній скарзі представник відповідачки зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідачки та заявниця позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи. Верховний Суд вважає, що наведені представником відповідачки доводи не свідчать про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень у цій справі. Верховний Суд вже висловлював позицію щодо понять «фундаментальне значення» та «виняткове значення» (див., наприклад, ухвалу від 05 квітня 2021 року у справі № 420/8512/20). Суд наголошував, що «фундаментальне значення» для справи, яка була у нього на розгляді, для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано. Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Відповідачка не обґрунтувала фундаментальний характер питання права, яке вона підняла у касаційній скарзі, для формування єдиної правозастосовної практики в Україні. Відсутні підстави вважати, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для забезпечення єдності правозастосовчої практики. Доводи представника відповідачки щодо виняткового значення для нього справи зводяться до незгоди з оцінкою судами першої й апеляційної інстанцій зібраних доказів і встановлених обставин. Щодо доводів касаційної скарги про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи то такі не заслуговують на увагу, оскільки не дають підстав для висновку про те, що ОСОБА_1 , позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, оскільки ОСОБА_1 не зазначила, як саме вона позбавлена можливості спростувати такі обставини в іншій справі та не зазначила у якій саме справі. Відповідачка мала можливість доводити свої заперечення проти позову в судах двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а тому їй була забезпечена можливість реалізувати своє право на справедливий судовий розгляд. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі № 490/3090/20 підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України. Зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у малозначній справі. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України, є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки представник заявниці оскаржила судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Порошина Наталія Гафурівна, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк», яке в подальшому змінило свою назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська