Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/3221/24

15.10.24 22-ц/812/1441/24 Провадження № 22-ц/812/1441/24 Головуючий суду першої інстанції Костюченко Г.С. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 489/3221/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2024 року, повний текст якого складено 01 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Костюченко Г.С., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 26 квітня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі ТОВ «Факторинг Партнерс», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 21 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська торгово-інвестиційна компанія» (далі ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія») та ОСОБА_1 , на підставі Заявки на пролонгацію від 21 січня 2022 року до договору позики № 555163187367, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений договір позики № 555163187367001 (пролонгація). Відповідно до умов договору сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_1 по погашенню заборгованості за попереднім договором № 555163187367 в сумі 10 400 грн на строк 30 днів під проценти, зазначені в пункті 1.1.1. Договору, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав та надані кошти не повернув. 18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 18/12-2023, за яким до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №555163187367001 від 21 січня 2022 року. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, відповідач свого зобов`язання щодо повернення наданих йому коштів належним чином не виконував. Посилаючись на викладене, ТОВ «Факторинг Партнерс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором кредитної лінії № 555163187367001 від 21 січня 2022 року в сумі 26 640.80 грн Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 555163187367001 від 21 січня 2022 року в розмірі 26 640.80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» судовий збір в розмірі 3 028 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором позики, а тому з нього на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» слід стягнути заборгованість. Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищевказаного договору позики. Матеріали справи містять договори факторингу з відповідними додатками, які об`єктивно вказують на те, що ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики. Цей договір є дійсним та виконаним. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Факторинг Партнерс» вправі заявити до ОСОБА_1 вимоги про стягнення заборгованості за вказаним договором позики. Умови зазначеного договору в частині своєчасності сплати боргу відповідачем не виконано. Таким чином доведено факт невиконання вимог закону, з боку відповідача. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач мав додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких суд був би спроможний самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості. Проте позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором. Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, в якості доказу видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі позивачем надано тільки розрахунок заборгованості. Виписка по рахунку відповідача або будь-які інші платіжні документи відсутні. Позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а також доказів наявності заборгованості саме в заявленому розмірі, які б відповідали вимогам процесуального закону, положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного Банку України від 21 січня 2004 року № 22 та Закону України «Про платіжні системи коштів України». Отже ТОВ «Факторинг Партнерс» не довів заявлених позовних вимог, що є його, а не відповідача, процесуальним обов`язком. Позивач звертаючись до суду з даним позовом, повинен був отримати від первинних кредиторів первинні документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним. ОСОБА_1 жодного кредитного договору з ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» не укладав та жодних грошових коштів не отримував. В 2020 році відповідач загубив свій телефон разом із сімкою з номером НОМЕР_1 . Відповідач є фізичною особою підприємцем, тому він заключає різноманітні договори, його дані є і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та громадських формувань. На телефоні також були різноманітні фото договорів з його даними. При цьому, як вбачається з договору позики ідентифікація позичальника та підпис договору проходили саме СМС повідомлення за номером телефону, який зазначено вище, жодного електронного підпису не використовувалось. Договір № 555163187367 в матеріалах справи відсутній, його дата та умови судом не досліджувались. Встановити з матеріалів справи на який рахунок надходили кошти по договору № 555163187367 неможливо. У зв`язку з тим, що рахунок на який надійшли кошти не вказано, відповідач не має можливості ні надати виписку по рахунку щоб довести, що жодних кредитних коштів не отримував, ні подати клопотання про встановлення особи, кому належить рахунок на який надійшла позика. Телефон на який імовірно надходили судові сповіщення про судове засідання відповідачу не належить. Судові повістки та позовна заява, відповідачу не надходили. Про те, що відносно нього був поданий позов, відповідач дізнався тільки 17 липня 2024 року, вже після винесення оскаржуваного рішення. Таким чином, відповідач також був позбавлений можливості подати відповідні клопотання про витребування доказів у позивача. Крім того позивачем не надано повний текст договору факторингу, що позбавило суд можливості встановити в повній мірі обставини справи, належних доказів на обґрунтування вимог стосовно того, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Судом першої інстанції також не досліджено, що позивачем в порушення частини 1 статті 1048 ЦК України, неправомірно нараховані відсотки за договором позики, понад 20 днів з дати його укладення. Укладення договору позики між сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором у даному випадку не підтверджується. Судом першої інстанції було неправильно та неповно досліджено обставини справи, внаслідок чого зроблено хибний висновок про укладення договору. Крім того при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.). Отже суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Від ТОВ «Факторинг Партнерс» надійшов відзив на апеляційну скаргу. В своєму відзиві позивач зазначав, що вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Отже, твердження відповідача не заслуговують на увагу. Також посилання відповідача на постанови Національного Банку України, в тому числі на Положення про організацію бухгалтерського обліку в Банках України є недоречним, оскільки положення стосуються банків, а не небанківських фінансових установ. Відповідно не заслуговують на увагу посилання скаржника на практику Верховного Суду, яка стосується стягнення заборгованості, кредитором за якими є банки. З наявних в матеріалах справи доказів суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність заборгованості. Факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію, наявною в матеріалах справи. Крім того відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заяві -анкеті є коректними. Відповідач не надав жодного доказу того, що ним оспорювався кредитний договір раніше. Укладений між сторонами договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій статтями 207, 208, 1047, 1055 ЦК України. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку щодо встановлення факту укладення між сторонами договору позики. Нарахування відсотків здійснювалось в межах строку визначеного та погодженого сторонами договору. Розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, то матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем. Обґрунтувань, які містяться в апеляційній скарзі, не було зазначено відповідачем у суді першої інстанції. Відповідач в першій інстанції не обґрунтував не співмірність витрат із складністю справи, а заперечення відповідача щодо розміру витрат не підтверджуються будь-якими доказами. Отже, такі твердження є припущеннями. Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення судових витрат. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 21 січня 2022 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 , на підставі Заявки на пролонгацію від 21 січня 2022 року до договору позики № 555163187367, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555163187367001 (пролонгація), відповідно до якого сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_1 по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555163187367 в сумі 10 400 грн на строк 30 днів під проценти, вказані в пункті 1.1.1. Договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. У пункті 6.25 Договору зазначено, що цей договір складений в електронному вигляді та розміщений в особистому кабінеті на сайті системи за адресою www.loany.com/ua. Невід`ємною частиною цього договору є додаток № 1 це графік платежів, які позивач зобов`язаний сплачувати за укладеним договором. Між тим відповідач не виконав свої зобов`язання щодо повернення, наданих йому коштів. 18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Київська торгово - інвестиційна компанія» відступає ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату, а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за договорами вказаними у реєстрі боржників, визначених у додатках до договору, про що також був складений акт прийому - передачі реєстру боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 18/12-2023 від 18 грудня 2023 року, від ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 555163187367001 від 21 січня 2022 року. Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 555163187367001 від 21 січня 2022 року та довідки по договору позики заборгованість станом на 08 квітня 2024 року становить 26 640.80 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 10 400 грн, сума заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 16 240.80 грн. Отже у справі, що розглядається предметом розгляду є правовідносини сторін, що склалися у зв`язку з укладенням договору позики (пролонгації) на умовах фінансового кредиту, однією із форм якого є онлайн кредит, тобто позика оформлена через мережу Інтернет. Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію». За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України). Отже, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Згідно зі статтею 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту. Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено. Так, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже з огляду на положення вище вказаного законодавства та пункту 1.1. Договору кредитні кошти надавалась ОСОБА_1 виключно за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», що було підтверджено позивальником при звернення до останньої із заявкою про пролонгацію договору позики від 21 січня 2022 року, за умови ідентифікації та верифікації позичальника та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію». З огляду на викладене, можливо дійти висновку, що з урахуванням особливостей Договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. У справі, що переглядається, для отримання кредитних коштів та в подальшому пролонгацію цього договору відповідач самостійно здійснює реєстрацію на сайті ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», за наслідком чого отримує облікові дані (логін та пароль) до особистого кабінету клієнта, де подає електрону заявку на отримання кредиту. Отже, 21 січня 2021 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 був укладений правочин - договір позики (пролонгація) № 555163187367001, який був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на Інтернет сайті системи за адресою www.loany.com/ua. і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення Договору, зокрема електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що зазначений у тексті договору у розділі "Реквізити та підписи сторін". У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі. Визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України). Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 12 ЦПК України, втрачає сенс. Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач довів факт укладання договору позики (пролонгації) між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 та не виконання останнім умов договору щодо повернення суми грошових коштів та процентів за їх використання. З такими висновками колегія суддів погоджується. Доводи апеляційної скарги, що позичальник не підписував договір позики (пролонгації) та кредитор не надав договір позики, який пролонговується, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Скаржник стверджує, що позичальник не отримував будь-яких кредитних коштів, не підписував будь-яких договорів та припускає, що його номером мобільного телефону, паспортними даними та реєстраційним номером облікової картки платника податків могли скористатися інші особи з огляду на те, що відповідач загубив свій мобільний телефон, а його даними могли скористатися внаслідок надання копій особистих документів для укладення інших договорів. Між тим такі ствердження є припущеннями, оскільки не підтверджені відповідними доказами за правилами статей 76-80 ЦПК України. При цьому посилання заявника на те, що він був позбавлений можливості надати такі докази або заявити клопотання про їх витребування у суді першої інстанції, оскільки не приймав участі у розгляду справи також колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_1 не заявляв таких клопотань у суді апеляційної інстанції. Отже суду не надано доказів, що стороння особа могла скористатись особистими даними паспорта відповідача, доступу до логіна та паролю його особистого кабінету. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Відповідач підписав договір позики (пролонгація), додаток до цього договору з визначенням суми заборгованості та періоду її погашення, паспорт позики кредиту та отримала від банку підписаний акцепт, а тому така форма договору сторонами була узгоджена, а у його тексті було погоджено всі істотні умови. Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним. Відповідачем не спростована презумпції правомірності кредитного договору, а тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Аргументи скарги про необхідність долучення до позовної заяви виписки з особового банківського рахунку позичальника є неприйнятними, оскільки позивач не є банківською установою, у справі, що переглядається позивачем надано довідку до договору позики із зазначенням дати, часу та суми нарахованих процентів. З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та процентів обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню, оскільки відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором позики та не довів відповідними доказами про відсутність у нього таких зобов`язань.. За наведеного, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Щодо доводів скарги про стягнення витрат на професійну правничу допомоги. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога позивачу в суді першої інстанції надавалася Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» на підставі договору про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року № 15-02/2024 та заявки на надання юридичної допомоги від 02 квітня 2024 року № 56 в рамках зазначеного договору. На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції надано заявку про надання юридичної допомоги від 02 квітня 2024 року № 56 в рамках зазначеного договору, платіжна інструкція в національній валюті від 16 квітня 2024 року № 4227780051 про оплату за послуги з правової допомоги, перелік зазначених послуг, прайс лист з вартість послуг АО «Лігал Ассістанс», витяг з акту про надання юридичної допомоги від 09 квітня 2024 року. Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 9 000 грн підтверджений належними та допустимими доказами. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції вважав, що понесені стороною позивача витрати на правову допомогу, є обґрунтованими, відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача не становить надмірний тягар для останнього. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що зазначений розмір є занадто великим, не відповідає складності справи, значенню справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19. З врахуванням фактично виконаної адвокатом позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 9 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені у суді першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2024 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 15 жовтня 2024 року.