Постанова 4855 № 320/918/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/918/22 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 357,31 грн у день за період з 14.07.2016 по 20.12.2021 терміном 1 985 календарних днів у сумі 709 260,35 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержавних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Кабінетом міністрів України від 15.01.2004 №

44. Позов обґрунтовано тим, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не був проведений повний розрахунок, а такий остаточний розрахунок відповідач здійснив лише на виконання судових рішень, що свідчить про необхідність виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 212 000,00 грн. У задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судом рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції не враховано, що компенсація індексації грошового забезпечення та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно вимог статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, оскільки спірні правовідносини не регулюється матеріальними нормами трудового права. На думку скаржника, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним, що вказує про необгрунтованість суду першої інстанції. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 (правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 ) та 13.07.2016 його виключено зі списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №320/9747/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2017 включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2017, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Крім того, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі № 320/10145/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.07.2016 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.07.2016. Вказані рішення були виконані лише 21.12.2021 відповідно до банківської виписки. Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи спір про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди зокрема можуть зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, з урахуванням принципів пропорційності, істотності частки, співмірності тощо, відтак пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, належною суму виплати є 212 000,00 грн. Разом з тим, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу, відтак позивач не дотримався умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації, що вказує про відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16. Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 (правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 ) та 13.07.2016 його виключено зі списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. При цьому, під час звільнення зі служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, а остаточний розрахунок із позивачем проведено 21.12.2021, згідно платіжного доручення на виконання судових рішень у справах №320/9747/20 та №320/10145/20. У даному випадку, непроведення з вини відповідача виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи, що позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 13.07.2016, а остаточний розрахунок із ним проведено лише 21.12.2021, тому відповідачем порушено приписи частини першої статті 116 КЗпП України. З огляду на вказане, наявні підстави для застосування відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України. Як наслідок, слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, колегія суддів враховує, що час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 14.07.2016 по 20.12.2021 регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. У той же час, до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки від 19.08.2020 № 147 нараховане грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становило 21 796,00 грн. Кількість календарних днів за травень-червень 2016 року становить 61 день. З огляду на вказане, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 357,31 грн (21 796 грн/61 календарний день). Отже, беручи до уваги вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що сума грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні становить 709 260,35 грн (357,31 грн х 1985 календарних днів затримки у виплаті останньої з несвоєчасних виплат). У той же час, слід зазначити, що сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути співмірною з сумою, яку позивач не отримав під час звільнення. Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, звернуто увагу, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Разом з тим, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 212 000,00 грн судом першої інстанції не було враховано, що вказана сума не є співмірною у даному випадку, з сумою у розмірі 21 114,74 грн, яку було виплачено позивачу на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №320/9747/20 та від 14.04.2021 у справі №320/10145/20, та така сума у 10 разів перевищує суму, яку було виплачено позивачу на виконання вказаних рішень, тому колегія суддів приходить до переконання про необхідність стягнення з відповідача лише 21 115 грн. Враховуючи, що позивачу під час звільнення зі служби не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі, відтак стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця. З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в цій частині. При цьому, позивачем вірно відмовлено у задоволення позовних вимог щодо виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержавних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Кабінетом міністрів України від 15.01.2004 № 44, з огляду на передчасність таких вимог, враховуючи, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплати такої компенсації втрати частини доходу. За змістом частини першої ст. 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судового рішення в резолютивній частині, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в редакції, з урахуванням вищевикладених мотивів судом. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати військову частину - НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 21 115,00 грн (двадцять одна тисяча сто п`ятнадцять гривень)». В іншій частині - рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко