Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/835/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 жовтня 2024 року м. Рівне Справа № 569/835/24 Провадження № 22-ц/4815/944/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В. секретар судового засідання - Пиляй І. С. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Рівненської міської ради розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рибачик Олени Анатоліївни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2024 року у складі судді Левчука О.В., постановлене в м. Рівне о 15 годині 24 хвилини, повний текст рішення складено 05 червня 2024 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Рівненської міської ради, про визначення місця проживання дітей. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03 серпня 2021 року Рівненським міським судом Рівненської області було винесено рішення по справі №569/8860/21 яким шлюб між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано. Рішенням Рівненського міського суду погоджено проживання спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з відповідачкою ОСОБА_2 по місцю її реєстрації. Після розлучення, за домовленістю з відповідачкою, спільні діти залишилися проживати з нею. Однак, відповідачка ОСОБА_2 через певний час переїхала з місця своєї реєстрації, залишивши дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позивачем, де вони і на даний час проживають. Позивач повністю опікується інтересами та потребами дітей, піклується про них, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дітей. Зазначає, що ніколи не перешкоджав і не має наміру в подальшому перешкоджати спілкуванню матері з дітьми. Просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації або проживання, а саме - АДРЕСА_1 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2024 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями сімейного законодавства, яке визначає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, та обґрунтоване тими обставинами справи, підтвердженими належними і достовірними доказами, що у даному випадку спір щодо місця проживання дітей ініційований батьком дітей, з яким діти і так фактично проживають, і від якого мати дітей не вимагає зміни їхнього місця проживання. Судом також враховано, що сторони дійшли згоди щодо місця проживання дітей, а звертаючись до суду фактично не вирішують спір, а намагаються надати своїм домовленостям юридичної визначеності та обов`язковості у формі судового рішення в обхід правових механізмів, передбачених ст. 157, 109 СК України, що є намаганням обійти закон у власних інтересах та маніпулювання судом, а сам спір має штучний характер. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Рибачик Олена Анатоліївна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що при зверненні до суду з позовом, в прохальній частині позовної заяви, зазначалося прохання визначити місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою його постійного місця проживання, у зв`язку з самостійним вихованням ним дітей. Відповідач не заперечувала проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що згідно Висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-01-174/24 від 15 березня 2024 року вирішено вважати доцільним визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з батьком ОСОБА_1 . Розглядаючи дане питання і приймаючи таке рішення орган опіки виходив з того, що відповідач - мати дітей ОСОБА_2 не проживає разом з дітьми, лише бачиться з ними періодично, не заперечує щодо визначення місця проживання доньок разом з батьком; в квартирі створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Вказує, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Зауважує, що відповідач не може забезпечити розвиток та виховання дітей, створити для них необхідні умови проживання та навчання, а також має певні проблеми стосовно моральної поведінки, що вбачається із загальнодоступної інформації розміщеної на порталі судової влади в Єдиному державному реєстрі судових рішень та висновку органу опіки, однак таку можливість має позивач. Вказує, що відмовляючи у задоволені позову про визначення місця проживання дітей, суд виходив з відсутності спору між сторонами, з чим апелянт не погоджується, оскільки сам факт звернення до органів опіки та в подальшому до суду з даною вимогою, свідчить про відсутність порозуміння між сторонами в цьому питанні, а зміна позиції відповідача не вказує, що в подальшому вона буде стабільною. Тому при встановлених обставинах справи вважає, що з метою додержання прав та інтересів дітей, наявні всі підстави для задоволення вимоги позивача про встановлення місця мешкання дітей з батьком. Вказує на помилкове зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині спільної із колишньою сім`єю адреси відповідача: АДРЕСА_1 , адже ОСОБА_2 знята з реєстрації за даною адресою, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки № 25384 від 11 жовтня 2023 року. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.02.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 427, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 13.09.2017 Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області,актовий запис № 2323, в яких батьками дітей вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 серпня 2021 року у справі №569/8860/21 шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано. Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, ОСОБА_1 вказував, що після розірвання шлюбу за домовленістю із відповідачкою їхні діти залишитися проживати із нею, однак через певний час відповідача залишила місце реєстрації та виїхала, а дітей - із ним, де вони і проживають на даний час. Згідно ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно ст..8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції). За змістом ст.141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.161 СК України). Як вбачається з матеріалів справи, діти сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають із батьком. Сторони визнають ці обставини. Згідно характеристики учениці 1-А класу Рівненської гімназії № 16 Рівненської міської ради ОСОБА_4 , батько дитини приділяє належну увагу вихованню доньки, бере активну участь у житті класу, на прохання класного керівника завжди відгукується. Відповідно до характеристики учениці 3-Б класу Рівненської гімназії № 16 Рівненської міської ради ОСОБА_3 , батько приділяє належну увагу вихованню доньки, цікавиться її успіхами у навчанні і поведінкою, забирає дитину з гімназії. Згідно висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 15.03.2024, №08-01-174/24 малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарареєстровані разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Матір дітей ОСОБА_2 не проживає разом з дітьми, лиш бачиться з ними періодично, не заперечує щодо визначення місця проживання доньок разом з батьком. В квартирі створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . За положеннями ст.19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок та рішення органу опіки та піклування, є дорадчими та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні батьків з дітьми, він не порушує прав та обов`язків жодного з батьків. Судом також встановлено, що мати дітей, відповідачка у справі ОСОБА_2 , за весь період проживання доньок із батьком не заперечує проти проживання дітей з ним, що, в тому числі, стверджується поясненнями, наданими нею у суді першої інстанції. Окрім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від 12 лютого 2024 року про визнання позовних вимог (а.с. 29). Наведене свідчить про відсутність спору між батьками про визначення місця проживання дітей і, відповідно, не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача, які відповідачкою жодним чином не порушуються, не оспорюються або не визнаються. У апеляційній скарзісторона позивача стверджує, що відмовляючи у задоволені позову про визначення місця проживання дітей, суд виходив з відсутності спору між сторонами, що не відповідає дійсності, оскільки сам факт звернення до органів опіки та в подальшому до суду з даною вимогою, свідчить про відсутність порозуміння між сторонами в цьому питанні, а зміна позиції відповідача не вказує, що в подальшому вона буде стабільною. Такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи та нормами закону. Так, згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові. Заявляючи позовну вимогу щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей із батьком, ним як позивачем не доведено належними та допустимими доказами необхідності заявлення саме такої позовної вимоги та факту порушення відповідачкою, матір`ю дітей, його охоронюваних прав та інтересів. Більш того, позиція відповідачки щодо згоди на проживання дітей з позивачем підтверджена і письмовими доказами, і поясненнями в судовому засіданні. В даному випадку спір щодо місця проживання дітей ініційований батьком дітей, з яким діти і так фактично проживають, і від якого мати дітей не вимагає зміни їхнього місця проживання. Окрім того, після звернення батька дітей до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, відповідачка у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дітей з нею як матір`ю, суду не надала. У постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 754/16535/19, зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. У постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 623/349/19 зазначається, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). Разом з тим, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дітей має передувати спір між батьками дітей щодо місця їхнього проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дітей і з цього приводу між ними існує спір. Натомість, із з матеріалів справи очевидно, що сторони дійшли згоди щодо місця проживання дітей, а звертаючись до суду фактично не вирішують спір, а намагаються надати своїм домовленостям юридичної визначеності та обов`язковості у формі судового рішення в обхід правових механізмів передбачених ст. 157, 109 СК України. Місце проживання дітей визначене, діти проживають із батьком, поки їхнє місце приживання не буде вирішене відповідно до наведених вище норм сімейного законодавства. За викладених вище обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, які фактично проживали і проживають разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо їхнього місця проживання, оскільки мати Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності з нормами закону, що їх регулюють, беручи до увагу судову практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, апеляційний суд приходить до переконання про необґрунтованість позовних вимог про визначення місця проживання із позивачем дітей, які і так фактично проживають з ним, а мати дітей, відповідачка у справі, не ставить питання про визначення місця проживання із нею, не вимагає від батька дитини змінити їхнє місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дітей у позивача, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дітей відповідач не заперечувала, що діти фактично проживають з батьком та не заперечила щодо подальшого такого проживання дітей з батьком, тобто фактично спір відсутній, а тому позовна заява не підлягає до задоволення. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рибачик Олени Анатоліївни залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Гордійчук С. О. Боймиструк С. В.