Постанова Львівський апеляційний суд № 442/3783/23

Справа №442/3783/23 Головуючий у 1 інстанції:Нагірна О.Б. Провадження №22-ц/811/3507/23 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретар: Чиж Л.М., за участю в судовому засіданні представниці відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Нагірної О.Б. від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 , ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - в с т а н о в и л а : рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Дане рішення оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Звертає увагу на те, що дане рішення є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що в суді першої інстанції позивачка вказувала, що відповідно до ст. 47 Конституції України позбавлення права на житло, можливе лише на підставі закону та за рішенням суду. Так, фактично зняття зі зареєстрованого місця проживання 26.04.2023 року, а по суті позбавлення права користування житловим приміщенням відбулося в порушення ст.47 Конституції України. Тобто вищий Закон України не передбачає можливості адміністративного зняття з місця реєстрації. Також, суд першої повністю проігнорував той факт, що питання законності реєстрації позивачів було предметом розгляду справи №442/4711/16-ц (позов ОСОБА_8 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про зобов`язання утриматися від певних дій, скасування реєстрації та виселення) і Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року фактично підтвердив законність реєстрації позивачів у спірній квартирі. Вважає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що на момент зняття з реєстрації в адміністративний спосіб у суді знаходиться спір щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, а відтак відбувається розгляд справи щодо позбавлення права користування житлом та зняття позивачів з реєстрації. Крім того дана квартира надалі є житлом та при проведенні певних ремонтних робіт буде придатна до проживання, позивачі не проживають в даній квартирі, оскільки ОСОБА_1 постійно чинить перешкоди у такому користуванні, що стало підставою для відкриття та розгляду справи №442/1751/22 (первісний позов ОСОБА_4 і її дітей про вселення їх в спірне майно). Оскільки рішення суду першої інстанції було прийняте з порушенням норм Конституції України та з порушенням норм матеріального права позивачка вважає, що є підстави для скасування рішення суду першої інстанції. В судове засідання окрім представниці відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також клопотання від представниці відповідача Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області Гапуняк Х.Б. про розгляд справи у її відсутності. Клопотання представника позивачки ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила, зважаючи на те, що судове засідання було призначене заздалегідь (тобто представник міг за тривалий час (більше трьох місяців) врегулювати питання його участі у даному судовому засіданні з врахуванням інших зайнятостей); з врахуванням повідомлення адвоката у попередньому клопотанні про відкладення розгляду справи щодо зайнятості його у інших судових засіданнях; те, що представник не навів доводів пріоритетності іншого судового розгляду порівняно із даним; не навів причин неможливості його участі у розгляді справи в режимі відеоконференції; не вказав причин неможливості явки у судове засідання безпосередньо його довірительки; крім цього таке клопотання заявлено вдруге. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці відповідача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст.264, 265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 391 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», п.п. 51, 60, 69 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) затвердженого Постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 та відмовляючи у позові, виходив з того, що, 23.05.2014 між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір позики на суму 995 775,00 гривень, що по курсу НБУ на час позичання коштів становило 85000,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язання між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 23.05.2014 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №290. Згідно п.2.1. та 2.1.1. предметом іпотеки за цим Договором є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , яке належить Іпотекодавцям на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.12.2013р., справа №442/8794/13-ц, провадження №2/442/2797/2013, зареєстрованого державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_9 , Реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, 21.01.2014р. Предмет іпотеки складається з трьох житлових кімнат та однієї кухні. Загальна площа квартири становить 111,9 кв.м., житлова площа 77,3 кв.м. На момент укладення договору іпотеки у вказаній квартирі не було зареєстровано жодних осіб. Ця інформація підтверджується інформацією виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та довідкою ГО «Об`єднання власників - Наш Дім» від 06.05.2014 року, видана ОСОБА_4 , згідно якої у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.10.2015 в рахунок погашення солідарної заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.05.2014 на квартиру АДРЕСА_1 ; припинено право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на вказану квартиру; визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 ; ухвалено скасувати заборону та вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно архівний запис про заборону відчуження на квартиру. 30.06.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Петрів В.Я. за реєстровим номером 1468. В матеріалах справи наявна Довідка №1359, видана 20.10.2016 ЦНАП, згідно якої у спірній квартирі зареєстровані: з 06.05.2016 ОСОБА_7 , з 30.05.2016 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Згідно договору про розірвання договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30.06.2016 ОСОБА_10 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, за реєстраційним №1468 від 03 березня 2020 року, сторони по договору за взаємною згодою вирішили розірвати договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 30.06.2016 Петрів В.Я., приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, з реєстровим №1468. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.03.2020, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 111,9 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 272821246106, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 . З висновку експерта №500/21 від 06.12.2021 за результатами проведення експертного дослідження вбачається, що рівень комфорту і параметрів спірної квартири станом на 05 листопада 2021 року не відповідає вимогам п.2.24 ДержСанПін №145 від 17.03.2011 року, п.5.20, п.7.26., п.8.10 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення». З описовою частини експертного висновку вбачається, що на дату обстеження квартира не експлуатується, ремонтно-будівельні роботи не завершені: до квартири не підведено інженерні мережі з метою подачі енергоресурсів (газу, електроенергії та води), відсутні прилади обліку на енергоносії, не має системи опалення та вентиляції, тобто вказаний об`єкт нерухомого майна як квартиру для проживання, експлуатувати неможливо. На момент набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.12.2013 №442/8794/13-ц, якою було затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_4 та ОСОБА_7 визнали реконструкцію та переобладнання нежитлових приміщень загальною площею 221,8кв.м за адресою: АДРЕСА_2 під три окремі об`єкти нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 . Квартира АДРЕСА_4 не була придатна до проживання, оскільки не були завершені будівельні роботи у квартирі, відсутні комунікації, світло, опалення, каналізація. Як зазначає ОСОБА_1 в такому стані вказана квартира перебуває і надалі, тобто до цього часу. Доказів протилежного позивачами не надано та в судовому засіданні не спростовано. Згідно Акту, складеного 30.10.2021 «Об`єднанням співвласників «НАШ ДІМ» у період з 01.06.2020 по 30.10.2021 у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає, в тому числі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Згідно з актом обстеження житлових умов від 20.10.2023 за вказаною адресою діти не проживають в зв`язку з відсутністю належних умов проживання. 24.04.2023 ОСОБА_1 Виконавчому комітету Дрогобицької міської ради було подано ряд заяв, як власника житла про зняття ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з реєстрації та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо підтвердження права власності на спірну квартиру. Відділом ЦНАП виконавчого комітету Дрогобицької міської ради було перевірено інформацію щодо права власності ОСОБА_1 , що підтверджує Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.04.2023 року. 26.04.2023 ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були скеровані Повідомлення про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування особи). 26.04.2023 у Відділ ЦНАП надійшло звернення ОСОБА_4 щодо отримання інформації про зняття з реєстрації місця проживання, у відповідь на яке Відділом ЦНАП виконавчого комітету Дрогобицької міської ради останню було повідомлено про те, що 24.04.2023 їх адміністратором відповідно до п.2 ст.18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та п.п.50,61 Постанови КМУ від 07.02.2022 №265 знято з реєстрації місця проживання за заявою власника житла ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Тому, суд прийшов до висновку, що на момент передачі спірної квартири в іпотеку ОСОБА_1 згідно договору іпотеки від 23.05.2014 року, у позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був у власності житловий будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП. Отже, ОСОБА_1 не має жодного обов`язку перед позивачами щодо забезпечення їх житлом, оскільки на момент передачі спірної квартири в іпотеку 23.05.2014 та час припинення дії договору позики, стягнення боргу по договору позики шляхом передачі у власність іпотечного майна, у квартирі ніхто не був зареєстрований і не проживав; такого обов`язку ОСОБА_1 як іпотекодержателя не мав і не має перед іпотекодавцями ОСОБА_4 та ОСОБА_7 по договору іпотеки, який припинив свою дію після набуття іпотекодержателем права власності на іпотечне майно - спірну квартиру. Суд зазначив, що виконкомом Дрогобицької міської ради Львівської області вчинено правомірні дії за заявою власника житла з метою реалізації належного йому права власності щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачів, а тому відсутні підстави для поновлення реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Тому, суд прийшов до переконання, що право позивачів на житло не порушено, а тому в позові слід відмовити. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. В червні 2023 року ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, в якому просили: - визнати протиправним та скасувати зняття ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання з квартири за адресою: АДРЕСА_6 ; - зобов`язати Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання з квартири за адресою: АДРЕСА_6 . Позов обґрунтовували тим, що ОСОБА_11 з 2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , за цією адресою з 2016 року разом з нею зареєстровані також двоє її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 2006р.н. та ОСОБА_6 2013р.н., а також її батько ОСОБА_7 1950р.н. Квартира за адресою:АДРЕСА_6 до 2016 року належала на праві приватної власності позивачам ОСОБА_4 та її батьку ОСОБА_7 14 травня 2014 року між позивачкою ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір позики та 23 травня 2014 року в забезпечення вимог було укладено договір іпотеки. По цивільній справі №442/6818/14-ц про стягнення боргу та визнання права власності ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року було стягнуто солідарно з позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 борг у сумі 995 775,00 грн та визнано право власності на вказану вище квартиру за ОСОБА_1 , яким було змінено замки до вхідних дверей квартири, а відтак позивачі не могли потрапити в цю квартиру. 30 червня 2016 року приватним нотаріусом Дрогобицького нотаріального округу Петрів В.Я. було здійснено посвідчення договору купівлі-продажу (в реєстрі №1468) квартири АДРЕСА_1 площею 111,9 кв.м., між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , де були на той момент та до дня подання позову зареєстровані ОСОБА_4 , її батько ОСОБА_7 та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . 03 березня 2020 року ОСОБА_1 переоформив право власності на квартиру на себе та через місцевий ЦНАП, зняв ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з реєстрації із вказаної вище квартири. В подальшому внаслідок зняття їх з реєстрації, ОСОБА_4 довелося звернутися до місцевого ЦНАП з заявою про поновлення реєстрації на підставі Постанови Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №442/4711/16-ц. Такими діями ОСОБА_1 з самого початку чинив перешкоди щодо вселення позивачки та членів її родини в квартиру. Дізнавшись, що квартира знову перейшла у власність ОСОБА_1 . після поновлення реєстрації позивачки, ОСОБА_4 зверталася письмово до останнього з приводу вселення в квартиру, але рекомендовані листи ОСОБА_1 від ОСОБА_4 не отримував. Таким чином, замінивши замки у вхідних дверях ОСОБА_1 не тільки заперечував право позивачів на проживання в квартирі та чинить їм перешкоди у проживанні та користуванні даною квартирою, але й не виконує рішення Верховного Суду. Відтак, ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей, разом зі своїм батьком ОСОБА_7 звернулися до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом про вселення в квартиру АДРЕСА_1 (справа №442/1751/22). В межах цієї справи ОСОБА_1 подав зустрічний позов про позбавлення права користування житловим приміщенням. 12 липня 2022 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області виніс рішення про задоволення позовних вимог. Дане рішення було оскаржене позивачами та на даний час справа №442/1751/22 розглядається у Львівському апеляційному суді. В судовому засіданні по справі №442/1751/22, яке відбулося 25 квітня 2023 року в Львівському апеляційному суді позивачі дізналися, що ОСОБА_1 до моменту винесення остаточного рішення у справі зняв із реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_6 наступних осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Зняття з реєстрації відбулося ЦНАП Дрогобицької міської ради Львівської області на підстави заяви ОСОБА_1 від 24 квітня 2023 року. Вважають, що дане зняття з реєстрації відбувалося, хоч і в межах процедури закріпленої ст.18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», проте з порушенням ст.47 Конституції України (а саме положення проте, що ніхто не може бути позбавлений житла інакше, як на підставі рішення суду), як норми прямої дії, а тому воно є незаконним, а права осіб, які були виселені з єдиного житла підлягають судовому захисту та відновленню. Зазначали, що ефективним способом захисту порушених прав буде подання позову про визнання протиправним зняття з реєстрації місця проживання та зобов`язання поновити реєстрацію місця проживання. З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2014 між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір позики на суму 995 775,00 гривень, що по курсу НБУ на час позичання коштів становило 85000,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язання між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 23.05.2014 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №290. Згідно п.2.1. та 2.1.1. предметом іпотеки за цим Догвором є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , яке належить Іпотекодавцям на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.12.2013р., справа №442/8794/13-ц, провадження №2/442/2797/2013, зареєстрованого державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_9 , Реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, 21.01.2014р. Предмет іпотеки складається з трьох житлових кімнат та однієї кухні. Загальна площа квартири становить 111,9 кв.м., житлова площа 77,3 кв.м. На момент укладення договору іпотеки у вказаній квартирі не було зареєстровано жодних осіб. Ця інформація підтверджується інформацією виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та довідкою ГО «Об`єднання власників - Наш Дім» від 06.05.2014 року, видана ОСОБА_4 , згідно якої у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.10.2015 в рахунок погашення солідарної заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 користь ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.05.2014 на квартиру АДРЕСА_1 ; припинено право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на вказану квартиру; визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 ; ухвалено скасувати заборону та вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно архівний запис про заборону відчуження на квартиру. 30.06.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Петрів В.Я. за реєстровим номером 1468. В матеріалах справи наявна Довідка №1359, видана 20.10.2016 ЦНАП, згідно якої у спірній квартирі зареєстровані: з 06.05.2016 ОСОБА_7 , з 30.05.2016 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Згідно договору про розірвання договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30.06.2016 ОСОБА_10 , приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, за реєстраційним №1468 від 03 березня 2020 року, сторони по договору за взаємною згодою вирішили розірвати договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 30.06.2016 Петрів В.Я., приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, з реєстровим №1468. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.03.2020, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 111,9 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 272821246106, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 . З висновку експерта №500/21 від 06.12.2021 за результатами проведення експертного дослідження вбачається, що рівень комфорту і параметрів спірної квартири станом на 05 листопада 2021 року не відповідає вимогам п.2.24 ДержСанПін №145 від 17.03.2011 року, п.5.20, п.7.26., п.8.10 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення». З описовою частини експертного висновку вбачається, що на дату обстеження квартира не експлуатується, ремонтно-будівельні роботи не завершені: до квартири не підведено інженерні мережі з метою подачі енергоресурсів (газу, електроенергії та води), відсутні прилади обліку на енергоносії, не має системи опалення та вентиляції, тобто вказаний об`єкт нерухомого майна як квартиру для проживання, експлуатувати неможливо. Також, згідно Акту, складеного 30.10.2021 «Об`єднанням співвласників «НАШ ДІМ» у період з 01.06.2020 по 30.10.2021 у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає, в тому числі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Згідно з актом обстеження житлових умов від 20.10.2023 за вказаною адресою діти не проживають в зв`язку з відсутністю належних умов проживання. 24.04.2023 ОСОБА_1 Виконавчому комітету Дрогобицької міської ради було подано ряд заяв, як власника житла про зняття ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з реєстрації та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо підтвердження права власності на спірну квартиру. Відділом ЦНАП виконавчого комітету Дрогобицької міської ради було перевірено інформацію щодо права власності ОСОБА_1 , що підтверджує Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.04.2023 року. 26.04.2023 ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були скеровані Повідомлення про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування особи). 26.04.2023 у Відділ ЦНАП надійшло звернення ОСОБА_4 щодо отримання інформації про зняття з реєстрації місця проживання, у відповідь на яке Відділом ЦНАП виконавчого комітету Дрогобицької міської ради останню було повідомлено про те, що 24.04.2023 їх адміністратором відповідно до п. 2 ст.. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та п.п.50,61 Постанови КМУ від 07.02.2022 №265 знято з реєстрації місця проживання за заявою власника житла ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.6 ст. 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві». Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (ч. 2 ст. 109 ЖК України). У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 442/4711/16-ц зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Верховний Суд України у постановах від 21 жовтня 2015 року (провадження № 6-1484цс15) та від 22 червня 2016 року (провадження № 6-197цс16) висловив правовий висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Установивши, що ОСОБА_8 , як новий власник, який набув права власності на квартиру в установленому законом порядку на підставі договору купівлі-продажу вказаної квартири від 30 червня 2016 року, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідачі, які втратили право користування спірним майном, не бажають добровільно знятись з реєстрації та виселятися, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що порушене право позивача, як нового законного власника спірної квартири, підлягає захисту в обраний ним спосіб, а саме: скасування реєстрації та виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 . Такі висновки судів попередніх інстанцій є неправильними, а отже, підлягають скасуванню. Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У частині другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі «Сколло проти Італії» («Skollo v Italy») дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку Суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою «розумні підстави» (пункт 28 Рішення). Верховний Суд вважав, що статтю 109 ЖК України викладено саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим відповідно до практики ЄСПЛ, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Указане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19). Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є іпотекодавцями за договором іпотеки від 23 травня 2014 року, відповідно до якого було звернено стягнення на спірне майно в рахунок погашення боргу у розмірі 398 300 грн. та 995 775 грн. та набули право власності на спірне нерухоме майно до укладення договору іпотеки, тобто придбали його не за кошти, отримані за договорами позики, тому суди дійшли неправильного висновку про позбавленням відповідачів права користування спірною квартирою. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. З огляду на зазначене, враховуючи набуття відповідачами права власності на квартиру АДРЕСА_1 до укладення договору позики та іпотеки від 23 травня 2014 року та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19), підстав для задоволення позову немає. Колегія суддів вважає, що правові висновки Верховного Суду у вказаній справі підлягають врахуванню у даній справі, зважаючи на схожість правовідносини у таких справах та навіть участь частини тих же учасників та спільного об`єкту (житлового приміщення). Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції прийшов до переконання, що право позивачів на житло не порушено, а тому в позові слід відмовити. Вказав, що виконкомом Дрогобицької міської ради Львівської області вчинено правомірні дії за заявою власника житла з метою реалізації належного йому права власності щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачів, а тому відсутні підстави для поновлення реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Однак суд першої інстанції помилково дійшов до вказаних висновків, не врахувавши норми закону, на які він посилався у сукупності із нормами Конституції України; практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду у схожих правовідносинах за участі частини тих же сторін та спільного об`єкту. Так, зняття з реєстрації позивачів із спірного житлового приміщення відбувалося в межах процедури закріпленої ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», проте без врахування норм ст. 47 Конституції України, в якій зазначено, що ніхто не може бути позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. У частині 6 статті 10 ЦПК України вказано, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Таким чином зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири за адресою: АДРЕСА_6 як форма втручання у їх право на житло, позбавлення їх зареєстрованого місця проживання без рішення суду слід вважатинезаконним, а права вказаних осіб відповідно підлягають поновленню. Окрім цього, про забезпечення їх права на житло у вказаному спірному житловому приміщенні йдеться і у рішенні суду касаційної інстанції від 15 липня 2020 року у справі №442/4711/16-ц, про що йшлося. Також, суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22). Так, Велика Палата Верховного Суду надала висновки щодо прав особи, що вселилася до житлового будинку, який є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя. За вказаних підстав Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-ІУ іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Тобто вселення особи у спірний житловий будинок відбулося всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Законі № 898-ІУ. Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки доньки іпотекодавця особи у житловому будинку, який є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу. З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову про виселення особи із житлового будинку та скасування реєстрації її місця проживання». Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду по справі №735/8506/19 від 19 квітня 2023 року. Проте, з матеріалів справи вбачається, що 24.04.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявами до Виконавчому комітету Дрогобицької міської ради про зняття ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з реєстрації. 26.04.2023 у відділ ЦНАП надійшло звернення ОСОБА_4 в якому повідомлено щодо отримання інформації про те, що за заявою власника житла знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_6 . Враховуючи, також, правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19 власник житла ОСОБА_1 міг ставити питання про зняття позивачів реєстрації у спірному житлі (позбавлення їх права на зареєстроване місце проживання) виключно в судовому порядку, а не звертаючись до адміністративного органу (відділу ЦНАП) із вище вказаними вимогами. Таким чином районний суд посилаючись на практику Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19 застосував її помилково. Тому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу та позов слід задовольнити, визнавши їх доводи обґрунтованими, а відтак слід визнати протиправним та скасувати зняття позивачів з реєстрації місця проживання з спірної квартири та зобов`язати Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області поновити їх реєстрацію місця проживання у цій квартирі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати зняття ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання з квартири за адресою: АДРЕСА_6 . Зобов`язати Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_6 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра