Постанова 4818 № 638/18379/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 08 жовтня 2024 року м. Харків справа № 638/18379/23 провадження № 22-ц/818/1909/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. Учасники справи: позивач - керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, відповідачі - ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Кириченко М», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, представницьким органом якої в силу закону є Борівська селищна рада до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Кириченко М» про витребування земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди за апеляційною скаргою Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2024 року у складі судді Агапова Р.О.,- в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Кириченко М» про витребування земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено. Витребувано на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 та фермерського господарства «Кириченко М» земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, укладений 13.10.2021 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кириченко М», в особі ОСОБА_2 , зареєстрований 29.11.2021 року реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601202). Стягнуто з Борівської селищної ради, ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Кириченко М» по 3 803,68 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору, з кожного. В апеляційній скарзі Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Вказує, що підставою визнання вищезазначеного рішення Борівської селищної ради протиправним є думка Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, яка ґрунтується на тому, що з огляду на те що дві третіх від числа 26 становить 17,33 тому для прийняття рішення, загальна кількість голосів «за» мала бути 18 і більше, оскільки при заокругленні в бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради. При цьому позивач не зазначив, яку саме норму чинного законодавства порушила Борівська селищна рада при прийнятті даного рішення, заокругливши 17,33 в бік зменшення. Борівська селищна рада звертає увагу, що Ізюмська окружна прокуратура на підтвердження даної позовної вимоги у своїй позовній заяві посилалася лише на науково-правовий висновок, виконаний ученим секретарем ОСОБА_3 , та науковим співробітником ОСОБА_4 науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку національної академії правових наук України № 9 від 27.01.2022 року та на окрему думку Судді Конституційного Суду України ОСОБА_5 , однак зазначені вище документи неналежними і недопустимими доказами. Борівська селищна рада зазначає, що загальний склад (кількість депутатів) місцевої ради становить при чисельності виборців від 10 тисяч до 30 тисяч виборців - 26 депутатів. У протоколі відкритого поіменного голосування XIV сесії Борівської селищної ради зазначено, що по вказаному питанню проголосували «ЗА» 17 депутатів Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області. Таким чином загальний склад депутатів складає 26, а 2/3 від загального складу складає 26*2:3= 17,3. Згідно з правилами округлення, якщо остання цифра у числі - 5 і більше, то після округлення до попереднього числа додається одиниця. А якщо 4 і менше, то ігнорується. Отже 2/3 від 26 - складає

17. Також звертає увагу суду, що на сьогодні жодна норма чинного законодавства не передбачає процедури підрахунку 2/3 голосів від загального складу депутатів селищної ради, у який бік потрібно заокруглювати і яка конкретно кількість депутатів (17 чи 18) становить 2/3 голосів від загальної кількості 26 депутатів у селищній раді. Станом на сьогодні жодного роз`яснення Конституційного Суду України з цього питання немає. У зв`язку з цим Борівська селищна рада вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, керувалася загально відомими правилами округлення і при наявності 17 голосів правомірно визнала рішення прийнятим. Таким чином, громадянка ОСОБА_1 правомірно, за встановленою чинним законодавством процедурою, набула у власність земельну ділянку площею 2,0000 га та правомірно, на протязі тривалого часу, використовувала її за цільовим призначенням, не порушуючи жодних прав та інтересів держави і інших громадян. Є добросовісним набувачем, тому це майно у неї на підставі ст. 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях Борівської селищної ради була воля на передачу їй майна, а тому Ізюмською окружною прокуратурою обрано неефективний та неналежний спосіб захисту права власності. Борівська селищна рада зазначає, що намагання виправити (на думку позивача) допущену в минулому органом влади «помилку» не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. Наданням ОСОБА_1 у власність земельної ділянки права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються. Отже, втручання держави у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування нею земельною ділянкою, яка протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у його право на мирне володіння майном. Борівська селищна рада вказує, що на сьогодні ще ведеться досудове розслідування кримінального провадження № 42021222090000080 від 17 серпня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, щодо порушень вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність ОСОБА_1 . Таким чином рішення суду по даній справі також вплине на хід розслідування і на права та інтереси Борівської селищної ради, що у свою чергу спонукає Борівську селищну раду на звернення до суду із даною апеляційною скаргою. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що воля держави (громади) як власника земель може виражатись лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування - Борівської селищної ради - спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки означає, що громада, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза волею - без прийняття відповідного рішення. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від набувача, тому вимоги прокурора є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки призведуть до поновлення порушених прав власника такої земельної ділянки, а саме - територіальної громади. Крім того, ОСОБА_1 не набула правомочностей власника, у зв`язку з чим не була уповноваженим передавати земельну ділянку з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, договір оренди земельної ділянки суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, спрямований на незаконне заволодіння майном (на той час) держави, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Враховуючи, що вищезгадана спірна земельна ділянка, в даний період, мала б перебувати на праві комунальної власності Борівської селищної територіальної громади, тому витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідачів та визнання договору оренди недійсним дозволить відновити права та інтереси єдиного правомочного власника спірної земельної ділянки - Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області. Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Рішення І сесії VІІІ скликання Борівської Селищної ради Харківської області вирішено прийняти до відома факт початку повноважень 26 депутатів Борівської селищної ради VІІІ скликання. Рішенням ІІ сесії VІІІ скликання Борівської Селищної ради Харківської області вирішено прийняти до відома факт дострокового припинення повноважень чотирьох депутатів Борівської Селищної ради VІІІ скликання, а також тим же рішенням прийнято до відома факт початку повноважень чотирьох депутатів Борівської Селищної ради VІІІ скликання. Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №12 від 02.08.2021 року«Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369, за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради. На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 12.08.2021 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369 (номер відомостей про речове право 44122665, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2432447563210) за ОСОБА_1 13.10.2021 рокуміж ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785), в особі ОСОБА_2 , укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, який зареєстрований 29.11.2021 року реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601202). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Ізюмською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження №42021222090000080 від 17.08.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність ОСОБА_1 . Встановлено, що 02.08.2021 року відбулося пленарне засідання XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання, на якому відповідно до п.12 Порядку денного вказаної сесії розглянуто питання щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_1 . Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №12 від 02.08.2021 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321055100:17:003:0369/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради. На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 12.08.2021 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369 (номер відомостей про речове право 44122665, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2432447563210) за ОСОБА_1 . Прокурор вважає вказане рішення незаконним, оскільки воно прийнято всупереч вимогам ч.2 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», оскільки за ухвалення рішення проголосувало менше двох третин голосів депутатів від загального складу ради. З огляду на те, що загальний склад Борівської селищної ради складає 26 депутатів, прокурор вказує, що для прийняття рішення на сесії сільської ради необхідно було набрати 18 голосів депутатів. Зазначає, що в математичному значенні дві третини від 26 є 17,33, що в свою чергу, повинно заокруглюватись у бік збільшення і становити ціле натуральне число, оскільки при заокругленні в бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради, що суперечитиме засадам здійснення місцевого самоврядування, враховуючи, що один депутат має один голос. Просить: витребувати на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04397939) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКГІП НОМЕР_1 ) та фермерського господарства «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, укладений 13.10.2021 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785), в особі ОСОБА_2 , зареєстрований 29.11.2021 року реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601202). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Закон України «Про місцеве самоврядування» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування. На підставі ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно- правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Частиною 1 статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україно» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Згідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. У п. а) ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вищевказана спірна земельна ділянка 23 липня 2021 року була зареєстрована на праві власності за територіальною громадою в особі Борівської селищної ради. Тобто, Борівська селищна рада на підставі законів України мала правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою від імені та в інтересах територіальної громади. Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» під час відчуження об`єктів комунальної власності воля територіальної громади, як власника майна, оформлюється, рішенням органу місцевого самоврядування. Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 (віндикаційний позов) судова колегія зазначає наступне. Звертаючись до суду з цим позовом, Ізюмська окружна прокуратура посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14, відповідно до якого рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника, має бути необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності. З цих підстав, прокурор вважає, що з огляду на відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, а саме Борівської селищної ради, спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки, вона вибула з володіння власника поза волею - без прийняття відповідного рішення, а тому підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 . З такими доводами позивача судова колегія погодитися не може виходячи з наступного. Як встановлено судом та наявними в матеріалах справи доказами, земельна ділянка вибула з володіння Борівської територіальної громади на підставі рішення органу місцевого самоврядування Борівської селищної ради. Також, зазначений правовий висновок не підлягає застосуванню у справі, що розглядається, оскільки правовідносини у справі № 488/6211/14 та правовідносин у даній справі є різними за своєю змістом та суттю. Так, у справі № 488/6211/14 було встановлено, що земельна ділянка належить до державної власності і суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що повноваження з розпорядження земельною ділянкою належали до компетенції Миколаївської ОДА, яка волі на відчуження цієї ділянки не виявляла і жодних рішень не приймала. Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення повноважного органу державної влади означає, що власник волю на відчуження цього майна не виявляв (див. пункти 62-64 цієї постанови). Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12). Тому відсутність у справі № 488/6211/14-ц такого рішення держави в особі Миколаївської ОДА як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось без вираження волі власника. У даній справі, що розглядається, є рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання від 02 серпня 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_1 » Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або його особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст.388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Водночас відповідно до ч. 3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала. У справі, що розглядається, судовим розглядом та наявними матеріалами справи встановлено, що 02 серпня 2021 року Борівською селищною радою Ізюмського району Харківської області VIII скликання було прийнято рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_1 ». На підставі зазначеного рішення державним реєстратором 12.08.2021 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369 (номер відомостей про речове право 44122665, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2432447563210) за ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 правомірно, за встановленою чинним законодавством процедурою, набула у власність земельну ділянку площею 2,0000 га та правомірно, протягом тривалого часу використовувала її за цільовим призначенням, не порушуючи жодних прав та інтересів держави і інших громадян. Враховуючи добросовісність дій ОСОБА_1 , яка законним шляхом набула своє майно на підставі рішення Борівської селищної ради, є добросовісним набувачем, тому це майно у неї на підставі ст. 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях Борівської селищної ради була воля на передачу їй майна. За таких обставин, враховуючи наявність рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, яке прийняте відповідним органом місцевого самоврядування - Борівською селищною радою, яка діяла від імені власника - Борівської селищної територіальної громади, у межах повноважень, тому земельна ділянка вибула з володіння власника за його волею, отже спірна земельна ділянка не може бути витребувана у ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України. Судова колегія враховує той факт, що витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 не відповідатиме критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном з огляду на таке. Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, якою вона правомірно користувалася за цільовим призначенням, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області. В подальшому правомірно передала у користування (оренду) належну їй земельну ділянку ФГ «Кириченко М», яке у свою чергу правомірно нею користувалося за цільовим призначенням, не порушуючи жодних норм чинного законодавства і жодних прав громадян і держави. Посилання прокуратури на незаконність рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області внаслідок порушення процедури його ухвалення у зв`язку із відсутністю кворуму для ухвалення такого рішення (17 депутатів при кворумі 17,33 депутати) не впливає на висновок суду про відсутність підстав для витребування земельної ділянки у відповідачки, яка є доьросовісним набувачем. З огляду на ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Враховуючи викладене судова колегія доходить висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку, якою Ізюмська окружна прокуратура вважає рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №15 від 02 серпня 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_1 », у будь-якому випадку не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої помилки (як вважає позивач), оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. Наданням ОСОБА_1 у власність земельної ділянки права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються. Отже, втручання держави у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування нею земельною ділянкою, яка протиправних дій для за володіння земельною ділянкою не вчиняла, має ознаки непропорційного втручання у її право на мирне володіння майном. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, на яку вона мала потенційне право і реалізувала це право. Фермерське господарство « ОСОБА_6 » у свою чергу отримало право користування на законних підставах шляхом укладання договору оренди даної земельної ділянки. Позбавлення права власності ОСОБА_1 фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу, оскільки це призведе лише до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність ОСОБА_1 не з її вини. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Виходячи з вищевикладеного судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із відмовою в задоволенні позовних вимог. Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства є похідними від позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому судова колегія відмовляє у їх задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись вказаними нормами процесуального права, та враховуючи, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та наданим доказам, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області задовольнити. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повний текст судового рішення складено 10.10.2024 року.