Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3080/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/3080/24 пров. № А/857/18158/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м. Рівне) у справі №460/3080/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В: 22.03.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу. Позов обґрунтовує тим, що 27.02.2024р. був ознайомлений із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2024 №641 про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна ракетно-артилерійського озброєння. Із тексту вищевказаного наказу позивачу стало відомо, що його притягнуто до повної матеріальної відповідальності за порушення ст.ст.4, 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, у зв`язку з неналежним виконанням покладених на нього службових обов`язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, належним чином не організував видачу та облік ввіреного йому майна та зброї. Зазначає, що його притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності на підставі Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX у розмірі 8709,18 гривень в 10-кратному розмірі 87091,80 грн. Вказує, що із вищевказаним наказом від 20.02.2024року №641 категорично не погоджується. Зазначає, що не допускав фактів розкрадання або втрати озброєння, зброї та боєприпасів до неї, про проведення службового розслідування не знав. Вважає, що вищевказаний наказ винесений без дотримання вимог законодавства та не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.02.2024 року №641 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння» в частині, що стосується ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що в даному випадку службове розслідування було проведено за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння, а саме: 40мм підствольний гранатомет ГП-25 № 984032, вартістю 8709,18 грн. Суд першої інстанції цю обставину повністю не з`ясував та помилково вважав, що службове розслідування стосується цілого ряду майна служби РАО, в нестачі якого винним є позивач. За результатами службового розслідування командиром частини НОМЕР_1 було видано наказ від 20.02.2024 №641, згідно якого винним за нестачу 40мм ГП-25 № 984032, вартістю 8709,18 грн. є старший лейтенант ОСОБА_1 . Апелянт вважає, що оспорюваний позивачем наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2024 № 641 є правомірними, так як службове розслідування було призначено повноважною особою та на законних підставах, проведено в порядку визначеному законом. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 21.08.2024 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваний наказ прийнято без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з порушенням принципу добросовісності, розсудливості, без дотримання принципу рівності перед законом та пропорційності (дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач знаходиться на військовій службі у Збройних Силах України. ОСОБА_1 присвоєно чергове військове звання старшого лейтенанта і він є офіцером штабу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується посвідченням офіцера серії НОМЕР_2 У витягу з наказу №641 від 20.02.2024 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння» зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що зброя та майно служби ракетно-артилерійського озброєння ГП-25 №984032 - 1 одиниця, відсутня, документи, які б підтверджували підстави законні підстави відсутності (накладні про здачу на склад, акти списання, акти передачі) відсутні. У наказі зроблений висновок, що старший лейтенант ОСОБА_1 , в порушення вимог ст. ст. 4, 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, неналежним чином виконував покладені на нього службові обов`язки, що визначають обсяг виконаних завдань, доручених йому за посадою, неналежним чином організував видачу та облік ввіреного йому майна та зброї. Діяння старшого лейтенанта ОСОБА_1 призвели до заподіяння збитків державі, а саме, відповідно до вартості майна служби ракетно-артилерійського озброєння 40 мм підствольний гранатомет ГП-25 №984032 - 1 одиниця, у розмірі 8709,18 грн. Вказаним наказом за завдану пряму дійсну шкоду державі, у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків притягнуто старшого лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідності згідно ст.5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у розмірі 8709,18 гривень в 10-кратному розмірі 87091,80 грн. Позивач з наказом не погоджується, у зв`язку з чим звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (Закон №2232). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до преамбули Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (Закон № 160-ІХ) цей Закон визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків. Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Відповідно до статті 8 Закону № 160-ІХ у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. Стаття 14 Закону № 160-ІХ передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ. Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України. Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (військові частини). Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Відповідно до пункту 26 розділу 1 "Обов`язки, права та відповідальність військовослужбовців" частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Згідно статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин. Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (Порядок №608). Пунктом 7 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Частина 3 розділу ІІ Порядку № 608 передбачає, що службове розслідування проводиться для встановлення, зокрема, причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). Розділом VIII Порядку № 608 визначено особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди. Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду. До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини. Отже, військовослужбовець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Закону № 160-ІХ і Порядку №

608. Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі особи, які проводять службове розслідування). Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (п.13 Розділу III). Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 160-ІХ за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України. Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додається всі матеріали службового розслідування. Відповідно до пункту 3 розділу VIII Порядку № 608 до матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини. Колегія суддів зазначає, що 27.02.2024 позивача було ознайомлено лише із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.02.2024року №641 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння». З іншими документами, на підставі яких здійснювалося службове розслідування, ОСОБА_1 не знайомий. Документів, які б свідчили про те, що позивача було в передбаченому порядку і строки повідомлено про призначене службове розслідування в матеріалах справи відсутні. Крім того, не надано суду належним чином засвідчену копію наказу про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону від 23.09.2023 №4773; належним чином засвідченні копії матеріалів службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння, в тому числі усі документи та матеріали, що були підставою для призначення такого службового розслідування; документи, що підтверджують відібрання у позивача пояснень в ході проведення службового розслідування; докази ознайомлення позивача з результатами проведеного розслідування; належним чином засвідчену копію рапорту майора ОСОБА_2 , командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2024 року; документи, що стосуються проходження служби позивачем (прийняття на службу, просування по службі, службові обов`язки, докази наявності у позивача повноважень щодо розпорядження 40мм підствольним гранатометом ГП-25 №984032), докази наявності на обліку військового майна на складі (у сховищі) Військової частина НОМЕР_1 40 мм підствольного гранатомета ГП-25 №984032; докази видачі позивачу зі складу військової частини НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №984032; докази наявності у позивача повноважень щодо розпорядження 40 мм підствольного гранатомета ГП-25 №329588) та наявності на обліку військового майна на складі (у сховищі) Військової частина НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №№ НОМЕР_3 ; докази видачі позивачу зі складу військової частини НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №32588. З наявних в матеріалах справи документів, колегія суддів робить висновок, що відповідачем було порушено процедуру проведення службового розслідування, оскільки у позивача не відбирались пояснення і йому не пропонувалось їх надати; не було повідомлено про проведення щодо нього службового розслідування, як і не зазначено причин, які перешкоджали це зробити. А відтак, при проведенні службового розслідування відповідачем не вжито необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів осіб, стосовно яких проводиться службове розслідування, чим порушено право ОСОБА_1 на участь у службовому розслідуванні, та фактично порушено право ОСОБА_1 на захист. Щодо виду (розміру) матеріальної відповідальності, апеляційний суд зазначає наступне. Зі змісту пункту 1 оскаржуваного наказу вбачається, що за завдану пряму дійсну шкоду державі, у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків притягнути ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності згідно ст. 5 Закону №160-ІХ у розмірі 8709,18 грн. 87091,80 грн. Разом з тим, підвищена матеріальна відповідальність визначена ч. 3 ст. 6 Закону № 160-ІХ, відповідно до якої: особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідач, вказуючи в наказі про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, покликається на ст. 5 Закону №160-ІХ (обмежена матеріальна відповідальність), при цьому розмір відповідальності визначає як для підвищеної - десятикратний розмір. А відтак, оскаржуваний наказ в цій частині містить суперечливу інформацію та не містить правової визначеності. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 р. № 604 затверджено Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, яким визначено розмір кратного співвідношення предметів постачання до їх вартості (десятикратний розмір, п`ятикратний розмір, двократний розмір). Відповідач, застосовуючи до позивача десятикратний розмір відповідальності, не надав доказів того, що довірена позивачу зброя має той код згідно з ЄКПП предметів постачання, за втрату якої слід застосовувати матеріальну відповідальність в десятикратному розмірі. Разом з тим, відповідач, вказуючи про вартість ГП-25 №984032 на рівні 8709,18 грн., не надав доказів на підтвердження такої вартості. Таким чином, апеляційний суд вважає, що оскаржуваний наказ прийнято без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з порушенням принципу добросовісності, розсудливості, без дотримання принципу рівності перед законом та пропорційності (дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними та скасування Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.02.2024 року №641 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння» в частині, що стосується ОСОБА_1 . Крім того, апеляційний суд зауважує, що судом першої інстанції стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 3000,00 (три тисячі гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи те, що апеляційна скарга мотивів та заперечень щодо протиправності стягнення такої суми не містить, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та оцінку рішенню в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не надає. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі № 460/3080/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний