Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/2703/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2703/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 10 жовтня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2024 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 грудня 2023 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 грудня 2023 року. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 17 серпня 2015 року. Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області №175 о/с від 01.12.2023 року майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Відповідно до довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції у Вінницькій області №Л-69/12/01-2024 від 07.02.2024 року ОСОБА_1 станом на 01.12.2023 року додаткові відпустки із збереженням заробітної плати окремим категоріям ветеранів війни (учасникам бойових дій), відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки терміном 14 календарних днів кожна, не використовував. Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористані у попередніх роках дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій в кількості 70 діб за 2018-2023 роки, а тому звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки, проте, відповідач під час звільнення останнього не здійснив виплату компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що свідчить про допущену з його боку протиправну бездіяльність. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Закон України "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено види щорічних та додаткових відпусток і зазначено, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Суд враховує, що Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Колегія суддів зазначає, що згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 в справі №360/4127/19, від 14.04.2021 в справі №620/1487/20, від 29.04.2021 в справі №200/602/20-а, від 31.05.2021 в справі №200/13837/19-а, від 11.11.2021 в адміністративній справі № 200/1175/20-а. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, судова колегія відхиляє посилання апелянта на правову позицію висловлену у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 31.10.2022 у справі №241/2229/20, оскільки зазначене судове рішення прийнято в порядку цивільного провадження за інших фактичних обставин справи та суб`єктного складу учасників відносин. Так, у справі №241/2229/20, позивач обіймав посаду завідуючого хірургічного відділення в КНП "Мангушська центральна районна лікарня" та продовжував перебувати у трудових стосунках із відповідачем на момент виникнення спору про право отримати компенсацію за невикористану додаткову відпустку, в той час як у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у відмінних правовідносинах - звільнення особи з публічної служби, які врегульовані зазначеними вище спеціальними нормативними актами, розгляд яких передбачений за правилами адміністративного судочинства. Матеріалами справи встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у 2018-2023 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби. Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учасник бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (надалі - Порядок №260) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з служби. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.