Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15684/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15684/23 Головуючий І інстанції: Хом`якова В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Скрипченка В.О., Турецької І.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 17.10.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 30.06.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту ПП, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно нездійснення йому доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з березня 2021р. по 31.05.2023р. пропорційно відпрацьованому ним часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» від 29.04.2020р. №375; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з березня 2021р. по 31.05.2023р. пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» від 29.04.2020р. №375; - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача у місячний строк подати звіт про виконання рішення суду у цій справі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач з листопада 2015р. проходить службу в ДПП та перебуває на посаді командира батальйону №2 УПП в Одеській області ДПП. Однак, позивачу не було нараховано та виплачено за період несення служби в ДПП доплату до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину в період з березня 2021р. по 31.05.2023р. Разом із тим, підставою невиплати відповідної доплати відповідач зазначив відсутність бюджетних асигнувань для здійснення додаткової доплати. Оскільки за цей період ОСОБА_1 постійно виконував ті ж самі обов`язки, пов`язані з безпосереднім контактом з населенням, як і в період з березня по грудень 2020р. та з січня по лютий 2021р., коли позивачу виплачувалась вказана доплата, позивач вважає бездіяльність ДПП незаконною та протиправною. Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 15.11.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2023р. та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 21.12.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. 22.12.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_1 з листопада 2015р. проходить службу в ДПП та перебуває на посаді командира батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП. 26.05.2023р. представник позивача звернувся до ДПП із адвокатським запитом, в якому просила відповідача надати довідку про розмір грошового забезпечення з відображенням всіх премій та надбавок, а також інших складових за весь час проходження служби командиром батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП ОСОБА_1 . При цьому, представник ОСОБА_1 просила повідомити про те, чи нараховувалась та виплачувалась йому доплата до грошового забезпечення, як поліцейському, який забезпечував життєдіяльність населення на період дії карантину, що був установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 в період 2020р. по день звернення із запитом. 01.06.2023р. відповідачем було надано відповідь №633аз/41/5/05-2023, в якій повідомлено про те, що відповідно до наказів ДПП у межах виділених асигнувань на зазначені цілі ОСОБА_1 здійснено доплату за службу в умовах карантину з березня до грудня 2020р. - 76660,19 грн., із січня до лютого 2021р. - 11537,51 грн. Водночас, враховуючи той факт, що бюджетні асигнування для виплати додаткової виплати за програмами « 1007060», « 1007070» з березня 2021р. до травня 2023р. не виділялись, накази ДПП не видавались, підстави для нарахування та здійснення такої доплати з 01.03.2021р. по 31.05.2023р. відсутні. Позивач, не погоджуючись із тим, що йому не було нараховано та не виплачено доплату до грошового забезпечення, як поліцейському, який забезпечував життєдіяльність населення на період дії карантину, звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Вирішуючи справу та повністю відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив із того, що спірна у цій справі доплата поліцейським не носить регулярного (постійного) характеру, а виплачується лише окремо визначеним категоріям поліцейських і виключно тільки на підставі прийнятих керівником наказів (з переліком працівників), а виплати та їх розміри залежать від наявності бюджетного фінансування. ДПП здійснює нарахування та виплату додаткової доплати до грошового забезпечення за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів, бюджетні асигнування на вказані цілі у спірний період не виділялись. У зв`язку із цим, суд першої інстанції вважав, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності у не нарахуванні та невиплаті цієї додаткової доплати. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази в межах вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , не може погодитися із наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Так, спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», «Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України 06.04.2016р. №260), постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» . Згідно з п.1 Постанови №988, грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (а саме: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Як передбачено у ст.28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів. За п.1 Постанови №375, на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» від 11.03.2020р. №211, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються із державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50% заробітної плати (грошового забезпечення). Пунктом 5 Постанови №375 передбачено, що доплати, визначені п.п.2 і 3 вказаної Постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач у спірний період проходив службу в ДПП на посаді командира батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП. Таким чином, позивач у спірний період часу очевидно належав до категорії поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення, у зв`язку із чим мають з населенням безпосередній контакт. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вищевказана доплата виплачувалась ОСОБА_1 за період з березня до грудня 2020р. у розмірі - 76660,19 грн. та з січня до лютого 2021р. у розмірі - 11537,51 грн., втім доказів нарахування такої доплати за інші періоди в матеріалах справи відсутні. Відповідно, в подальшому додаткова доплата за службу в особливих умовах, на підставі Постанови №375, позивачу не нараховувалась і не виплачувалась. Наведене також підтверджується відповідачем. Зокрема, відповідач, у своїй відповіді від 01.06.2023р. №633аз/41/5/05-2023 на адвокатський запит представника ОСОБА_1 , зважаючи на проведення спірної доплати у відповідні періоди, зазначив, що бюджетні асигнування для виплати додаткової доплати за програмами « 1007060» та « 1007070» у період з березня 2021р. до травня 2023р. не виділялись, накази ДПП не видавались, підстави для нарахування та здійснення такої доплати з 01.03.2021р. до 31.05.2023р. відсутні. Аналізуючи такі доводи, колегія суддів зазначає, що відсутність коштів на рахунку ДПП для нарахування доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період спірний у цій справі період, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти або ж закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. У той же час, реалізація особою права, що пов`язане із отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, взагалі не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Враховуючи викладене, а також те, що позивач у спірний даний період працював за наявності всіх умов, що дають право на встановлення додаткової виплати, передбаченої Постановою №375, відповідач мав встановити та виплачувати позивачу в цей період додаткову доплату у розмірі до 50% грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу у відповідних умовах. Постановою Кабінету Міністрів України «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я» від 10.06.2020р. №485 затверджено «Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я». Відповідно до п.2 цього Порядку, головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та НПУ. Згідно з абз.1,2 п.4 Порядку №485, кошти, отримані органами системи МВС у відповідності до п.3 вказаного Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. На виконання п.4 Постанови №375 МВС України видано наказ «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину» від 03.06.2020р. №431, яким було визначено керівникам НПУ забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (п.1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) ПФУ (п.2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) із розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (п.3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у п.1 цього наказу (п.4). Тобто, підставою для отримання доплати за Постановою №375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським; 2) забезпечує життєдіяльність населення, шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Таким чином, зазначена доплата дійсно здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт. Забезпечення життєдіяльності населення - комплекс організаційних, економічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров`я, працездатності людей, які здійснюються з метою планування і підготовки до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв`язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами в особливий період. При цьому, у загальному розумінні під громадським порядком розуміють саме врегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних сферах, забезпечують недоторканність життя, здоров`я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян. Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян. Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та вже зазначалося вище, відповідна доплата на період дії карантину, що був продовжений до 30.06.2023р., фактично виплачувалась позивачу (за відповідну кількість днів контакту) у період з березня до грудня 2020р. у розмірі - 76660,19 грн. та з січня до лютого 2021р. у розмірі - 11537,51 грн. У свою чергу, колегія суддів зауважує на те, що відповідачем жодним чином не доведено різниці в специфіці роботи позивача за місяці, в яких йому було виплачено додаткову доплату за службу в особливих умовах в порівнянні із місяцями, коли позивачу така доплата не нараховувалась та не виплачувалась. З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що суб`єкт владних повноважень фактично і не заперечував право позивача на вказані доплати у спірний період його посилання на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат, є неприйнятним, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати, на період дії карантину, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Відповідно, за наведених обставин, колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції, що Департамент ПП не приймаючи відповідні накази про нарахування та виплату доплати, діяв в межах повноважень та на підставі законодавства. Аналогічна правова позиція з цього спірного питання викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.04.2023р. у справі №420/19450/21. До того ж, також слід зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А згідно із ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року - скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції стосовно нездійснення доплати ОСОБА_1 до грошового забезпечення, як поліцейському, який забезпечує життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 31.05.2023 року, з урахуванням належних до сплати податків та зборів. Зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 31.05.2023 року, з урахуванням належних до сплати податків та зборів. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 10.10.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: В.О. Скрипченко І.О. Турецька