Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/25296/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/25296/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційною скаргою Львівської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року в адміністративній справі №160/25296/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Альфатех» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Альфатех» (далі позивач, ТОВ «Торговий Дім «Альфатех») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці (далі відповідач, митниця), в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці №UA209000/2023/000215/2 від 04.09.2023 року про коригування митної вартості товарів за ВМД №23UА209190042828U7. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: Визнав протиправним та скасував рішення Львівської митниці №UA209000/2023/000215/2 від 04.09.2023 року про коригування митної вартості товарів за ВМД №23UА209190042828U7. Стягнув з Львівської митниці (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Костюшка Т., буд. 1, код ЄДРПОУ 43971343) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфатех" (52001, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. 48Б, код ЄДРПОУ 37383046) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн. Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт посилається на неправильно застосування судом норм матеріального права (неправильне тлумачення закону, незастосування закону, який підлягав застосуванню). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що митницею виявлено розбіжності та відсутність належних документів, що підтверджують всі складові митної вартості. Декларантом додатково надано: лист «сертифікат дилера». Інших документів на вимогу не надано. Таким чином, були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі- продажу товару. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МК України. Використано метод 2 «ґ». Коригування на розмір партії товару та комерційні рівні не здійснювалося. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала № МД від 06.07.2023р. № UA209170/2023/53339 Сума донарахованих митних платежів за рішенням становить № UA209000/2023/000215/2 від 04.09.2023р. - 93712,55 грн. Скаржник наголошує, що приписами законодавства України та міжнародного законодавства передбачено право митного органу запитувати додаткові документи. Частина 3 ст. 53 МК України чітко обумовлює право митного органу на витребування додаткових документів за наявності відповідних умов: наявність розбіжностей; наявність підробки; відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості; відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару,- 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Відповідно до п.3 Контракту №TR-141122 від 14.11.2022 «ціна на товар встановлена в доларах США за 1шт., узгоджується сторонами на кожну партію, шо постачається, зазначається у відповідних специфікаціях до цього контракту,- орієнтовна сума контракту 15000000 доларів США; сума контракту може бути змінена додатковими угодами до цього контракту». Відповідно до п. 7 Контракту №TR-141122 від 14.11.2022р. «продаж товару за цим контрактом, виконується в доларах США на рахунок продавця, вказаного у п. 14 даного контракту; умови оплати узгоджуються сторонами на кожну партію окремо, що вказується у відповідних специфікаціях до цього контракту...» Надані банківські платіжні документи № 85 від 23.01.2023р., №87 від 14.03.2023р., №89 від 23.03.2023р. у гр. 70 якого вказано документи, на підставі яких проводилось перерахування коштів за ввезений товар, а саме , специфікацію № 3 від 13.01.2023р. до зовнішньоекономічного договору № TR-141122 від 14.11.2022р., хоча дана поставка товару здійснювалась за специфікацією № 2/5 від 29.06.2023р. (34048,6 USD). Специфікація №3 від 13.01.2023р. на суму 1 076 279,50 USD, Інвойс № 12232003585-1 від 29.06.2023р. на суму 189970,2 USD, а банківські платіжні документи на 580 000 USD. Тому платіжні доручення неможливо ідентифікувати з даною поставкою. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема: 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Оскільки платіжні доручення неможливо ідентифікувати з даною поставкою, то, відповідно, жодних доказів на підтвердження факту оплати за товар декларантом до митного оформлення надано не було. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МК України, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 - 4 статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України договір про надання транспортно- експедиторських послуг не входить до переліку документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відтак у декларанта відсутній обов`язок його надавати, оскільки пунктом 6 частини 2 ст. 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Таким чином, транспортні документи є одними із документів, які підтверджують митну вартість товару, а тому є обов`язковими до подання митному органу. Договір є первинним документом, що встановлює та підтверджує договірні відносини між сторонами, містить істотні умови перевезення, зокрема, що стосується умов та способу оплати за надані послуги. За відсутності договору встановити на підставі чого здійснювалось дане перевезення товару неможливо. У постанову Верховного Суду від 04 серпня 2021 року по справі № 520/4787/19, суд зробив висновки, що враховуючи умови поставки «FOB», відповідно до положень ч.10 ст.58 МК України, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України є складовою митної вартості товару, яка повинна при розрахунку митної вартості товару додаватись до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Крім того, відповідно до розділу III Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст. 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Таким чином, враховуючи наведені приписи норм законодавства, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за даних обставин застосування до імпортованих позивачем товарів основного методу визначення їх митної вартості неможливе». Таким чином, у вказаній постанові Верховний Суд зробив висновок, що із врахуванням положень ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, розділу III Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, довідки про транспортні витрати не можуть підтверджувати вартість перевезення оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України та, відповідно, митну вартість товару. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 04.09.2023р. позивачем до відділу митного оформлення Львівської митниці шляхом подання електронної митної декларації №23UА209190042828U7 задекларовано товар, а саме: шини та покришки пневматичні гумові нові для автобусів і вантажних автомобілів з індексом навантаження більш як 121: шина 315/80R22.5-18РR TR601H 154/151М (індекс навантаження 154/151, індекс швидкості М, посадочний діаметр -22.5) - 108 шт., шина 315/601322.5-18РR ТRD06 152/148К (індекс навантаження 152/148К, індекс швидкості К посадочний діаметр -22.5) - 22 шт., шина 315/70R22.5-16РR TRS02 152/148М154/150L (індекс навантаження 152/148, 154/150, індекс швидкості М/L, посадочний діаметр - 22.5) - 108 шт. Даний товар надійшов на адресу позивача на виконання зовнішньоекономічного контракту №TR-141122 від 14.11.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альфатех» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка) та укладеної до нього специфікації №3 від 13.01.2023 року. Митна вартість товару заявлена декларантом позивача за основним методом відповідно до ст. 58 Митного кодексу України. Для підтвердження митної вартості товару декларантом надано наступні документи: пакувальний лист (Раскіпу list) №12232003585-1 від 29.06.2023р.; рахунок-фактура інвойс) (Commercial invoice) №12232003585-1 від 29.06.2023; коносамент (Bill of lading) №228682594 від 02.07.2023р.; коносамент (Bill of lading) №UTRUST23061234 від 02.07.2023р.; автотранспортна накладна (Road consignaient note) Б/н від 28.08.2023р.; декларація про походження товару (Dйclaration oforiein) №12232003585-1 від 29.06.2023р.; банківський платіжний документ, шо стосується товару №85 від 23.01.2023р.; банківський платіжний документ, шо стосується товару №87 від 14.03.2023р.; банківський платіжний документ, шо стосується товару №89 від 23.03.2023р.; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №3130 від 23.08.2023р. (контракту) про транспортно-експедиційні послуги; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №25.08/23-11 від 25.08.2023р.; специфікація виробника товару: специфікація № 2/5 від 29.06.2023р.; поповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту): специфікація №3 від 13.01.2023р.; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, шо декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів: TR-141122 від 14.11.2022р.; договір про надання послуг митного брокера №0101/23 від 01.01.2023р.; інші некласифіковані документи: комерційна пропозиція №3585-1 від 12.01.2023р.; інші некласифіковані документи: перепустка №63687 від 03.09.2023р.; копія митної декларації країни відправлення №420420230000172666 від 29.06.2023р.; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів поданих 04.09.2023 року о 10 год. 23 хв. декларантом або уповноваженою ним особою ТОВ "Імексенерджі" №23UА209190042828U7 від 04.09.2023р. Відповідно до статті 53 МКУ митницею були додатково витребувані від позивача наступні документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Уповноваженою особою декларанта на вимогу митниці, окрім тих документів, які вже були подані до митної декларації, додатково було надано: У відповідь на дане повідомлення уповноваженою особою декларанта було надано відповідь за вих. № 04/09-2023-1 від 04.09.2023 року, до якої на підтвердження заявленої митної вартості було додано: Dealer certificate (сертифікат дилера) з перекладом. Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2023/000215/2 від 04.09.2023р., відповідно до якого для визначення вартості товару використано метод 2 ґ). Коригування на розмір партії товару та комерційні рівні не здійснювалося. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала № МД від 06.07.2023р. № UA209170/2023/53339. Сума донарахованих митних платежів за рішенням становить: № UA209000/2023/000215/2 від 04.09.2023р. 93712,55 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані усі документи для необхідності обчислення митної вартості товару. В оскаржуваному рішенні митним органом зазначено: «надані банківські платіжні документи №85 від 23.01.2023р., №87 від 14.03.2023р., №89 від 23.03.2023р. у гр. 70 якого вказано документи, на підставі яких проводилось перерахування коштів за ввезений товар, а саме специфікацію №3 від 13.01.2023р. до зовнішньоекономічного договору № TR 141122 від 14.11.2022р., хоча дана поставка товару здійснювалась за специфікацією № 2/5 від 29.06.2023р. (34048,6 USD). Специфікація №3 від 13.01.2023р. на суму 1 076 279,50 USD, Інвойс № 12232003585-1 від 29.06.2023р. на суму 189970,2 USD, а банківські платіжні документи на 580 000 USD. Тому платіжні доручення неможливо ідентифікувати з даною поставкою.» Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням порушено права позивача у зв`язку із недотриманням відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо методики встановлення митної вартості товару, що призвело до незаконного завищення його вартості. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з приписами частини 2, 3 статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування. Відповідно до частини 4 статті 52 МК України передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості. Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частина 2 статті 53 МК України визначає, що документами, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. За приписами частини 5, 6 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Як встановлено частиною 1-3 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. За приписами частини 6 статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Стаття 57 МК України визначає методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту Згідно до статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Згідно із приписами ч. 1, 2 ст. 382 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність №959-XII від 16.04.1991 передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності. Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлені розділом III Митного кодексу України (надалі МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди). Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені Митним кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом. При цьому, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів ( ч.1 ст.58 Митного кодексу України). Відповідно до правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено. Верховний Суд у постанові від 14 травня 2019 року (справа №820/2474/16) та у постановах від 31.03.2015р. (справа №21-127а15) та 02.06.2015р. (справа №21-498а15) Верховний Суд України, зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані її складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК Верховний Суд зробив у ряді постанов від 27.03.2020р. у справі №540/2605/18, від 06.05.2020р. у справі №140/1713/19, від 25.11.2020р. у справі №1.380.2019.001657, від 26.06.2018р. у справі № 814/1996/15, від 19.06.2018р. у справі № 826/6346/16, від 24 грудня 2020 року у справі № 804/562/16, від 20.03.2020р. у справі №480/4423/18, від 17.01.2022р. у справі №520/2000/19, від 09 вересня 2022 року у справі № 820/2004/17, від 02 червня 2022 року у справі № 460/ 2674/20, від 15 серпня 2024 року у справі № 820/4484/18. Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Отже, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем до митної декларації додатково надано підтверджуючи документи, для митного оформлення товару відповідно до частини 2 статті 53 МК, які підтверджували всі складові задекларованої митної вартості товару. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні числові дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої, п`ятої статті 58 Митного кодексу України. З оскаржуваних рішень коригування митної вартості вбачається, що підставою для їх прийняття стало виявлення розбіжностей в наданих до митного оформлення документах на підтвердження заявленої митної вартості та відсутність в них всіх відомостей, що підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів. Застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості здійснено через відсутність в митного органу інформації, необхідної для застосування інших методів визначення митної вартості. Підставою для витребування додаткових документів не є наявність недоліків (описок, помилок, тощо), як таких, а наявність саме недоліків, які впливають на правильність визначення митної вартості товару. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, жоден з пред`явлених позивачем документів не містить розбіжностей, які б могли вплинути на митну вартість товару або ознак підробки документів, що б могли надати митному органу підстави висновку про невірне визначення позивачем митної вартості. У жодному з документів, що подав позивач, не було розбіжностей щодо показника вартості товару. Відповідач у своєму рішенні посилався на те, що надані платіжні доручення неможливо ідентифікувати з даною поставкою, колегія суддів зазначає. У постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Як вірно зазначено судом першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено. Таким чином, на вимогу законодавства декларант має підтвердити оплату товару, що декларується, якщо оплата вже відбулась. У митній декларації №23UA209190042828U7 зазначена загальна вартість товару, що декларувався 34 048,60 доларів США. Отже, декларант мав надати документ, що підтверджує оплату 34 048,60 доларів США. Відповідно до платіжних інструкцій №№ 85, 87, 89 декларантом було сплачено 580 000,00 доларів США. Відтак, на дату складання декларації декларант підтвердив належним чином оплату товару, що декларувався, в повній мірі. Колегія суддів зазначає, що Підставою для витребування додаткових документів не може бути наявні недоліки (описок, помилок, тощо), як такі, а наявність саме недоліків, які впливають на правильність визначення митної вартості товару. Як зазначає сам відповідач та встановив суду, оцінюючи подані платіжні доручення та специфікації, фактично наявні недоліки (описки, помилки, тощо), які не впливають на правильність визначення митної вартості товару. Щодо посилання відповідача на ненадання позивачем договору про надання транспортно-експедиторських послуг, як вірно зазначено судом першої інстанції, у відповідності до приписів МК України та контракту дослідженому у межах цієї справи, договір про надання транспортно-експедиторських послуг не входить до переліку документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Відтак у декларанта відсутній обов`язок його надавати. При цьому, законодавством вимагається подання транспортні (перевізні) документи, тобто, не визначено обов`язкове подання договору. Матеріали справи свідчать, що позивачем було подано, зокрема: автотранспортна накладна (Road consignaient note) Б/н від 28.08.2023р.; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №3130 від 23.08.2023р. (контракту) про транспортно-експедиційні послуги тощо. Зазначене відповідає Правилам заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №599 в частині документів які підтверджують транспортування (перевезення). Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04 серпня 2021 року по справі № 520/4787/19, є помилковим, оскільки обставини та підставі у вказаному рішенні є відмінними від спірних правовідносин, та у вказані справі суд не зазначив про необхідність надання саме договору про надання транспортно-експедиторських послуг. Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 року по справі №826/16046/16. Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей. Також суд зауважує, що наявність певних незначних недоліків (технічних помилок, розбіжностей тощо) у первинних документах, наданих на підтвердження митної вартості товару, не повинно розцінюватися як обставина, яка виключає можливість врахування таких документів для митного оформлення товарів та не є підставою для автоматичного висновку про недостовірність усієї інформації, що ними відображена, якщо за результатами дослідження інших даних (сукупності решти відомостей, що викладені в документах) та доказів можна достовірно визначити митну вартість товару. При цьому суди врахували, що за змістом контракту та інвойсу, які в силу положень частини другої статті 53 МК України є основними документами, що підтверджують митну вартість товару, визначено однакові умови поставки, а відповідачем, своєю чергою, не доведено, що виявлені ним недоліки змісту пакувальних листів вплинули чи могли вплинути на заниження позивачем митної вартості імпортованого товару. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 520/11059/2020. Отже, в ході судового розгляду встановлено, що декларантом під час проходження процедури митного оформлення товарів надано до органу доходів і зборів документально підтверджені дані про ціну договору. Ці дані містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим статтею 53 Митного кодексу України, та не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товарів. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця. Таким чинному, зважаючи на встановлені на підставі оцінки доказів, яка відповідає нормам статті 90 КАС, обставини у справі щодо переліку та змісту документів, які позивач надав для митного оформлення, висновок суду першої інстанцій, що подані декларантом позивача разом з митними деклараціями документи були достатніми для підтвердження задекларованої митної вартості за основним методом (за ціною контракту), а наведена в них інформація щодо митної вартості та її складових не містила розбіжностей і в сукупності не викликали сумнів щодо достовірності наданої інформації про ціну товару та інші складові митної вартості, відповідає обставинам у справі. Водночас, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна неможливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем, а тому висновки щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості за допомогою іншого методу є протиправним. Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що позивачем під час митного оформлення було надано всі документи, передбачені ч. 2 ст.53 Митного кодексу України, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення за ціною договору, та необґрунтованість висновку митного органу щодо наявності розбіжностей в поданих документах . Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких підстав, суд вважає, що відповідачем не доведена законність та правомірність прийняття спірних рішень. З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року в адміністративній справі №160/25296/23 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року в адміністративній справі №160/25296/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко