Постанова 4857 № 380/10626/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/10626/23 пров. № А/857/12820/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Сидор Н.Т. в порядку ч.4 ст.229 КАС України у м. Львові) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У травні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач-2), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) ГУ ДПС №010718/2413 від 02.11.2022, зобов`язати ДПС України відкоригувати показник SВідшкод в системі електронного адміністрування ПДВ ФОП ОСОБА_1 та збільшити суму, на яку платник ФОП ОСОБА_1 має право зареєструвати ПН в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН, Реєстр) на суму 72363,00 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване ППР. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2684,00 грн. У задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представницю відповідача ОСОБА_3 , яка підтримала апеляційну скаргу, представницю позивача ОСОБА_2 , яка заперечила проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Як видно з матеріалів справи, у період з 23.08.2022 по 05.10.2022 державним інспектором Буського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС було проведено камеральну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за липень 2022 року, за результатами якої складено акт №10574/13-01-24-13/ НОМЕР_1 від 05.10.2022 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п.5 розділу V Порядку №21 від 28.01.2016 Про затвердження форм та Порядку заповнення звітності з податку на додану вартість (далі - Порядок №21), що призвело до порушення п.п.б п.200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на рахунок платника у банку згідно поданої податкової декларації з ПДВ за липень 2022 в сумі 72363,00 грн. На підставі Акту перевірки сформовано ППР №010718/2413 від 02.11.2022 за формою В1, згідно якого встановлено порушення гл.5, ст.200 п.200.4 ПК України та визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 72363,00 грн. Вважаючи оспорюване ППР протиправним, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване ППР не відповідає визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України. Згідно дефініції, наведеній у п.п. 14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника. За змістом п.200.10 ст.200 ПК України, платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу. Пунктами 201.1, 201.8 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти ПН в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін. Право на нарахування податку та складання ПН надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Відповідно до абз.1, 2 п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти ПН, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. ПН, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, належним чином оформлені та зареєстровані в Реєстрі ПН є підставою для покупця товарів на віднесення сум ПДВ в накладних до податкового кредиту. Водночас, в акті перевірки не вказано про відсутність реєстрації ПН, а отже сума від`ємного значення розрахована правильно та підлягає відшкодуванню з бюджету. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ФОП - дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця 23990000000003390 від 16.01.2012, є платником ПДВ з 01.04.2021, платником єдиного податку з 01.01.2016 (ставка 3, група 3). 22.08.2022 позивачем було подано до ГУ ДПС, Золочівська державна податкова інспекція (Золочівський район) податкову декларацію з ПДВ, звітний період - липень 2022 року, у якій за липень 2022 року : в рядку 19 Від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9 декларації) (позитивне значення) вказана сума ПДВ 79573,00 грн в рядку 20 Cума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001 розділу V ПК України на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1) вказана сума ПДВ 79573,00 грн, з яких 72363,00 грн підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.2.1 + рядок 20.2.2) (рядок 3 Д3) на рахунок платника у банку. Судом встановлено, що вказана сума була розрахована позивачем згідно поданих ПН контрагентів, які були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку в ЄРПН. При заповненні рядка 20.2 обов`язковим є подання ДЗ (додатка 3) та Д4 (додатка 4). Разом з податковою декларацією з ПДВ за липень 2022 року позивачем подано ДЗ (додаток 3), в якому зазначено індивідуальні податкові номери постачальників, звітний період, у якому виникло значення та суми, сплачені постачальниками товарів/послуг. У поданому Д4 (додаток 4) позивачем зазначено рахунок для перерахування бюджетного відшкодування суми 72363,00 грн. Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана декларація була об`єктом камеральної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за липень 2022 року, за результатами якої складено акт перевірки. За результатами перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 п.5 розділу V Порядку №21, що призвело до порушення п.п.б п.200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку згідно поданої податкової декларації з ПДВ за липень 2022 в сумі 72363,00 грн. За змістом акту перевірки, встановлено наступне : За даними поданого ФОП ОСОБА_1 додатку 3 до податкової декларації з ПДВ за липень 2022 року розрахунок бюджетного відшкодування складається з наступних сум за періодами виникнення від`ємного значення : лютий 2022 року 18156,42 грн; березень 2022 року 16081,86 грн; квітень 2022 року 7936,85 грн; травень 2022 року 21142,81 грн; червень 2022 року 9045,02 грн. Однак за даними перевірки залишок від`ємного значення, який виник у лютому 2022 року по контрагенту ТзОВ ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР (ІПН - 376936213060) становить 7210,00 грн, який включений у 21р. (Д2) податкової декларації за липень 2022 року, у березні 2022 року по контрагентах ТзОВ ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР (ІПН - 376936213060) та ТзОВ АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС (ІПН - 371411126525) становить 0,00 грн, у травні 2022 року по контрагентах, ТзОВ ТУБЕС Інтернешнл ТОВ (ІПН - 335627113035), ТзОВ АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС (ІПН - 371411126525) та ТзОВ ЗОЛА (ІПН 391554826554) становить 0,00 грн, та у черні 2022 року по контрагентах ТзОВ ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР (ІПН - 376936213060), ТзОВ АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС (ІПН - 371411126525) та ТзОВ ЦЕНТР СЕРТИФІКАЦІЇ КЛЮЧІВ УКРАЇНА (ІПН - 368657526561) становить 0,00 грн, які включені в рядках 3-12 табл. 2 ДЗ до ПН за липень 2022 року із вказаним періодом виникнення від`ємного значення (графі 3 табл. 2 ДЗ) лютий, березень, квітень, травень та червень 2022 року. Таким чином, платником в порушенням вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, п.200.1, 200.4 б ст.200 цього Кодексу завищено суму бюджетного відшкодування з від`ємного значення, яке виникло у липні 2022 року на суму 72363,00 грн. Суд першої інстанції вірно врахував доводи позивача, що зазначена інформація спростовується відомостями, які включено в рядках 3-12 табл.2 ДЗ до ПН за липень 2022 року про фактично сплачену суму податку у попередніх та звітному (податковому) періодах постачальникам товарів/послуг підтверджуються ПН постачальників позивача, а тому наявні законні підстави для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Також, ПК України не покладає на платника податку обов`язок та контрольні функції щодо перевірки обставин здійснення господарської діяльності іншими платниками податків, перевірки дотримання ними правил здійснення господарської діяльності та оподаткування і перевірки показників їх податкової звітності, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит і бюджетне відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, а відтак, можливі порушення, допущені одним платником податків під час здійснення своєї господарської діяльності не впливають на права та обов`язки іншого платника податків, який виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Згідно дефініції, наведеній у п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п.п.а п.198.1, 198.2 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг. У свою чергу, п.п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. При цьому, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п.п. 201.1, 201.7, 201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець таких товарів/послуг зобов`язаний на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), в установлені терміни скласти в електронній формі податкову накладну, яка містить електронний підпис уповноваженої платником особи, зареєструвати її у порядку, визначеному законодавством, в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати її покупцю за його вимогою. При цьому, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Водночас, відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, виключною підставою, яка позбавляє платника податків права на віднесення сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, до податкового кредиту є їх непідтвердження зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Судом встановлено, що контролюючий орган у п.3.10 акту перевірки зазначає, що При відображені ФОП ОСОБА_1 у декларації за липень 2022 року від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту у розмірі 79573 грн (рядок 19 декларації), сума від`ємного значення попередніх та поточного звітного (податкового) періоду, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001 ПК України на момент подання податкової декларації у сумі 7210 грн (рядок 19.1 декларації), суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 7210 грн (рядок 21 декларації), бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку в сумі 72363 грн (рядок 20.2.1 декларації) та у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету у сумі 0 грн (рядок 20.2.2), встановлено арифметичні та методологічні порушення, викладені в акті перевірки, що призвело до порушення п.п.б п.200.4 ст.200 ПК України та завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 72363 грн. Сума бюджетного відшкодування ПДВ та рахунок платника у банку за результатами перевірки визначена у сумі 0 грн (рядок 20.2.1 декларації). На підставі приведених вище висновків, контролюючим органом було сформовано оспорюване ППР. При цьому, акт перевірки не містить жодних фактів виявлених порушень платником податків вимог п.44.1 ст.44 ПК України, не містить жодних зауважень щодо форми, змісту і достовірності вищезазначених первинних документів чи фактичних даних і тверджень щодо нереальності відображених у податковому обліку на їх підставі господарських операцій чи їх невідповідності економічній меті, за наслідками яких платником податків був сформований податковий кредит та виникло від`ємне значення ПДВ звітного періоду. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені статтею 200 ПК України. Згідно п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно із п.200.1 цієї статті, така сума : а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.2001.3 ст.2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 2001.3 ст.2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно п.200.7, 200.9 ст.200 ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Відповідно до вимог Розділу V Порядку №21, сума від`ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку відображається у рядку 20.2.1 податкової декларації з ПДВ. Пунктом 5 Розділу V Наказу №21 визначено, що якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов`язань (рядок 9) і податкового кредиту (рядок 17) отримано від`ємне значення, то заповнюється рядок 19 декларації. З рядка 19 визначається сума перевищення від`ємного значення над сумою, обчисленою відповідно до п.2001.3 ст.2001 розділу V ПК України на момент подання податкової декларації. Визначена сума вказується у рядку 19.1 та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21). У разі якщо сума від`ємного значення (рядок 19) менша або дорівнює сумі, обчисленій відповідно до п.2001.3 ст.2001 розділу V ПК України на момент подання податкової декларації, рядок 19.1 не заповнюється. Сума, обчислена відповідно до п.2001.3 ст.2001 розділу V ПК України на момент подання податкової декларації, зазначається у відповідному службовому полі у рядку 19.1. Сума від`ємного значення, що не перевищує суми, обчисленої відповідно до п.2001.3 ст.2001 розділу V ПК України на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), зазначається у рядку

20. Сума від`ємного значення (рядок 20 у декларації) : зараховується у зменшення суми податкового боргу, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПК України) (відображається у рядку 20.1); підлягає бюджетному відшкодуванню (відображається у рядку 20.2): на рахунок платника у банку (відображається у рядку 20.2.1) та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України (відображається у рядку 20.2.2). Платники податку, які відповідно до ст.200 ПК України мають право на бюджетне відшкодування ПДВ, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та додають до декларації (Д3) (додаток 3) та (Д4) (додаток 4). Розрахунок суми бюджетного відшкодування здійснюється в межах суми, обчисленої відповідно до п.2001.3 ст.2001 розділу V ПК України на момент подання податкової декларації, за вирахуванням від`ємного значення поточного звітного (податкового) періоду, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з ПДВ. Значення рядка 3 таблиці 1 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 20.2 декларації. При заповненні рядка 20.2 обов`язковим є подання (Д3) (додаток 3) та (Д4) (додаток 4). Залишок від`ємного значення після вирахування суми податкового боргу та суми бюджетного відшкодування (рядок 20 - рядок 20.1 - рядок 20.2) відображається у рядку 20.3. Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3), відображається у рядку 21 та переноситься до рядка 16.1 наступного звітного (податкового) періоду. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в податковій декларації за липень 2022 року позивачем задекларовано до відшкодування суму податку, фактично сплачену у попередніх (податкових) періодах постачальниками товарів/послуг в розмірі 72363,00 грн. При цьому, як зазначено у акті перевірки контролюючим органом встановлено арифметичні та методологічні порушення, що призвело до порушення вимог п.п.б п.200.4 ст.200 ПК України. Разом з тим, як слушно зауважив суд першої інстанції, такі арифметичні та методологічні порушення контролюючим органом не конкретизовано та не описано в акті перевірки. Порядок надіслання контролюючими органами ППР платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254 зі змінами (далі - Порядок №1204). Якщо за результатами перевірки проведеної контролюючими органами встановлено факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то виносяться ППР за формами затвердженими Порядком № 1204 : В1 у разі завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ, у тому числі якщо заявлені до відшкодування суми ПДВ на момент перевірки відшкодовані платнику податку; В3 у разі відмови у наданні бюджетного відшкодування. У разі подання платником податку податкової декларації з ПДВ, в якій платник податку декларує суму до бюджетного відшкодування ПДВ (на рахунок платника у банку (р. 20.2.1 декларації ) та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету (р. 20.2.2 декларації), показник SВідшкод збільшується на таку суму і, відповідно, зменшується показник SНакл (п.58.1 ст.58 ПК України). При цьому, показник SВідшкод підлягає коригуванню в системі електронного адміністрування ПДВ (далі СЕА ПДВ) за результатами перевірок контролюючих органів, що проводяться відповідно до ПК України, шляхом зменшення показника SВідшкод відповідно до винесеного ППР за формою В3 на дату його узгодження. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме ППР за формою В3 відповідач зобов`язаний був винести, а не ППР за формою В1. Разом з тим, у випадку винесення ППР за формою В1 визначається податкове зобов`язання та штрафні санкції для платника, в той же час у ФОП ОСОБА_1 не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів, що підтверджується актом перевірки. Як видно з листа начальника Буського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС від 28.04.2023, контролюючим органом зазначено, що за результатами камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ за липень 2022 року було складено акт перевірки та винесено ППР форми В1 №010718/2413 від 02.11.2022, оскільки відбулися збої в роботі ІКС Податковий блок, що призвело до неможливості винесення в граничні терміни ППР форми В3. Колегія суддів зазначає, що оспорюване рішення у формі В1 позбавляє права позивача у збільшенні суми, на яку він має право зареєструвати ПН в ЄРПН, на суму зменшеного бюджетного відшкодування по узгодженим ППР за формою В3. Крім того, акт перевірки не містить будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували факти узгодженості дій позивача зі своїми контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями своїх контрагентів, чи свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, чи про відсутність у них ділової мети, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджували б недобросовісність сторін, як платників податків, вказаних правочинів, та виключали б право на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями та слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть грунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.04.2022 по справі №280/5061/19, від 02.06.2022 по справі №240/10457/19, від 05.10.2022 по справі №640/12691/19, від 25.08.2022 по справі №808/2359/17, від 14.02.2023 по справі №420/16491/21. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Так, у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. У рішенні від 20.10.2011 по справі Рисовський проти України, суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, який, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, суд зазначив, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року по справі №380/10626/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 07.10.24, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кухтея Р.В. у період з 02.10.2024. по 04.10.2024 включно у відрядженні.