Постанова Київський апеляційний суд № 757/31840/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/13657/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 757/31840/18-ц 30 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Олексієнко Тетяни Володимирівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- в с т а н о в и в: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що на підставі наказу відповідача № 4/ос від 24.10.2017 року він був прийнятий на роботу на посаду провідного фахівця з якості відділу розвитку маркетингу ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця». 20.03.2018 року на підставі наказу відповідача від 20.03.2018 року № 17/ос позивача було переведено на посаду Начальника відділу маркетингу філіалу ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця». Зазначав, що в момент прийняття на роботу його примусили написати заяву про звільнення без проставлення дати. Зважаючи на те, що без написання такої заяви його не було б прийнято на роботу, він був змушений був написати відповідну заяву. Вказував, що з моменту призначення на роботу він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував трудової дисципліни, виконував свої посадові обов`язки у повному обсязі та належним чином відповідно до чинного законодавства України та локальних нормативних актів ПАТ «Українська залізниця». Разом з тим, 08.06.2018 року йомувипадкового від колег стало відомо, що на підставі наказу відповідача від 23.05.2018 року № 53/ос його було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України(за угодою сторін). Однак, він не звертався до відповідача з усними або письмовими заявами про його звільнення, більш того, в день звільнення він з відповідним наказом не ознайомлювався, наказ про звільнення, трудову книжку та остаточний розрахунок при звільненні не отримував, відтак, вважав наказ ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» від 23.05.2018 року № 53/ос про звільнення його на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України безпідставним, незаконним, прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства. Посилаючись на те, що він не писав заяву про його звільнення з 23.05.2018 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто, у нього було відсутнє волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; відповідач фактично не надавав свою згоду на звільнення позивача з 23.05.2018 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки він продовжував працювати до 08.06.2018 року; між сторонами трудового договору не існувало домовленості про припинення трудового договору саме з 23.05.2018 року, позивач ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 07.11.2018 року, просив суд: - скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» від 23.05.2018 року № 53/ос про звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); - поновити позивача на роботі на посаді Начальника відділу маркетингу філіалу ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» з 24.05.2018 року; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.05.2018 року по день ухвалення судом рішення у справі; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 20 614,42 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку з 24.05.2018 року по день ухвалення судом рішення у справі. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 рокупозов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Олексієнко Тетяна Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 рокута ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а саме: скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №53/ос від 23.05.2018 про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу маркетингу філіалу у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 24.05.2018року; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.05.2018 року по день ухвалення рішення 2 318 002,26 грн. (два мільйони триста вісімнадцять тисяч дві гривні 26 копійок); стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 20 614,42 грн (двадцять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 42 копійки); стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку за період з 24.05.2018 року по день ухвалення рішення - 3 341 280,86 гри. (три мільйони триста сорок одна тисяча двісті вісімдесят гривень 86 копійок). В обґрунтування змісту вимог апеляційних скарг зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, винесене внаслідок неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів судом першої інстанції, відмови в задоволенні ряду клопотань сторони позивача, що мали істотне значення для встановлення істини у справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог. Зазначає, що відповідачем до матеріалів справи надано копію заяви про звільнення позивача лише 15.02.2022року, після закриття підготовчого провадження у справі. Аналізуючи поданий доказ сторона позивача наголошує на тому, що зазначена заява про звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України виконана не ОСОБА_1 , а іншою особою, що в свою чергу підтверджує факт незаконності дій відповідача щодо звільнення останнього, та відповідно, виникла необхідність звернення позивача з клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів у справі,а саме: про долучення висновку експерта № 1012/08/2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою адвоката позивача Олексієнко Т.В. від 09.08.2023 року якою встановлено, що рукописний текст документу «Заява ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін з 23.05.2018 року» виконано не позивачем ОСОБА_1 , а іншою особою; та підпис письмового документу «Заява ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін з 23.05.2018 року» виконано не позивачем ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням позивача; про повернення до стадії підготовчого провадження та витребування оригіналу заяви ОСОБА_1 про звільнення його за згодою сторін з 23.05.2018 року для долучення до матеріалів справи та призначення почеркознавчої експертизи по оригіналу заяви ОСОБА_1 про звільнення його за згодою сторін з 23.05.2018 року, поданої відповідачем до матеріалів справи. Однак, судом першої інстанції повністю відмовлено в задоволенні всіх клопотань позивача, не дивлячись на той факт, що відповідачем вже після закриття підготовчого провадження у справі 15.02.2022 року подано до суду копію основного доказу незаконності звільнення позивача - заяви про звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Отже, судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачу у витребуванні оригіналу зазначеного доказу, що був наявний у розпорядженні відповідача, що в свою чергу перешкодило позивачеві вчасно заявити клопотання суду про призначення почеркознавчої експертизи. Крім того, до початку розгляду справи, після її повернення з суду апеляційної інстанції, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог,однак судом першої інстанції також безпідставно відмовлено в прийнятті зазначеної заяви про збільшення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року - без змін. Зазначає, що встановлення законодавцем часових обмежень на подання доказів спрямоване на неприпустимість зловживання учасниками справи своїми правами, коли через наявність права на подання доказів відповідний учасник буде відтерміновувати винесення судом рішення по суті справи через необхідність дослідження додатково поданих таким учасником доказів. Даний трудовий спір розглядався в суді першої інстанції майже шість років (з 06.07.2018 року по 04.04.2024року), тобто, з пропуском усіх процесуальних строків розгляду справ, розгляд цієї справи неодноразово відкладався саме через неявку у судові засідання позивача. Стадія підготовчого провадження тривала практично три роки (з 06.07.2018 року по 06.04.2021року). Отже, у позивача було більш ніж достатньо часу для подання з дотриманням вимог процесуального законодавства будь-яких клопотань, доказів, звернення до відповідача з метою отримання будь-яких копій документів, якими він вважає за необхідне підтвердити наявну у нього матеріально-правову вимогу до відповідача. Також, позивачем не було наведено вагомих та виключних підстав для повернення до стадії підготовчого провадження у даній справі. Таким чином, судом першої інстанції правомірно було відмовлено у задоволенні заяви і клопотань позивача, оскільки їх було подано із порушенням вимог ЦПК України. Сторона відповідача наголошує на тому, що між сторонами відсутній спір щодо факту написання власноруч ОСОБА_1 заяви на звільнення з 23.05.2018 року. Обидві сторони це підтверджують у поданих до суду документах, при цьому, позивачем про це чітко зазначено у третьому абзаці позовної заяви. Протягом усього періоду розгляду справи № 757/31840/18-ц дії позивача і всіх його представників були направлені на штучне затягування процесу. Подання на стадії розгляду справи по суті клопотань і заяв, які можуть вирішуватись лише у підготовчому засіданні, сторона відповідача вважає також спробою затягнути розгляд справи, що є зловживання процесуальними правами (ч. 2 ст. 44 ЦПК України). Отже, рішення Печерського районного суду міста Києва від 04.04.2024 року у справі № 757/31840/18-ц ухвалено з дотриманням всіх норм процесуального і матеріального права, та з повним з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для справи. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Олексієнко Тетяна Володимирівна повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просилиїї задовольнити. Представник відповідача Акціонерного товариства « Українська залізниця» Нагорна Ніна Олександрівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25.10.2017 року на підставі наказу № 4/ос від 24.10.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду провідного фахівця з якості відділу розвитку маркетингу ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . 20.03.2018 року на підставі наказу від 20.03.2018 року № 17/ос ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника відділу маркетингу філіалу ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . 23.05.2018 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення з займаної посади з 23.05.2018року за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказом (розпорядженням) ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» №53/ос від 23.05.2018 року ОСОБА_1 начальника відділу маркетингу звільнено з роботи з 23.05.2018 роу за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Трудову книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 була видано йому особисто 23.05.2018 року, що підтверджується його підписом у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця». Також, в день звільнення 23.05.2018 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом (розпорядженням) ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» №53/ос від 23.05.2018 року про звільнення його з роботи, про що свідчить особистий підпис позивача на оспорюваному наказі, зроблений без зауважень. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вказав, що позивач висловив своє волевиявлення про звільнення з роботи на підставі угоди сторін у заяві від 23.05.2018 року, сторони досягли згоди з цього питання, про анулювання вказаної домовленостей ОСОБА_1 до видачі наказу про звільнення не заявляв, а тому суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства, жодних порушень судом не встановлено. Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 рокувідповідає. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суд повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19). Отже, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи даний спір колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами підтверджується, що угода про припинення трудового договору була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 23.05.2018. Колегія суддів приходить до висновку про доведеність відповідачем існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості могло мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим. Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження обставин того, що на момент складання заяви 23.05.2018 року про звільнення за угодою сторін, а також на момент видачі 23.05.2018 року роботодавцем наказу №53/ос«про припинення трудового договору (контракту)» було відсутнє його ( ОСОБА_1 )відповідне волевиявлення на припинення трудового договору з відповідачем за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну). Зважаючи на вказані вище правові норми та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно не встановлено, а відповідачем доведено перед судом відсутність обопільної згоди відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на скасування угоди про звільнення ОСОБА_1 , а тому позивача було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги про те, шо судом першої інстанції необгрунтовано відмовлено в задовленні клопотання сторони позивача про повернення справи на стадію підготовчого засідання з метою долучення висновку експерта № 1012/08/2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою адвоката позивача, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пунктами 1, 2, 4, 5 частини 3 статті 2 ЦПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність. Статтею 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Частиною 1 статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Отже, добросовісність є однією з основоположних засад цивільного процесуального законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників судового процесу. Відтак,дії учасників судового процесу мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чіткістю і повагою інтересів іншої сторони та інтересів інших учасників судового процесу. Тобто, учасники судового процесу вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеному критерію і уявленням про честь та совість. Чинним ЦПК України не передбачено повернення до підготовчого провадження або поновлення підготовчого провадження, повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні є неможливим навіть за наявності поважних причин, що зумовлено, зокрема, необхідністю дотримання принципів стадійності цивільного процесу та правової визначеності, а також метою недопущення зловживання процесуальними правами тією чи іншою стороною. Повернення до стадії підготовчого провадження порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, надає одній зі сторін у справі значну процесуальну перевагу, що є неприпустимо, зважаючи на імперативні приписи ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.07.2018року було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підготовче засідання у справі призначено на 17.09.2018 року. 17.09.2018року справу було знято зі складу, підготовче засідання призначено на 13.11.2018року. 07.11.2018року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Мацанек К.В. надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій остання просить: скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» від 23.05.2018 року № 53/ос про звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України; поновити позивача на роботі на посаді Начальника відділу маркетингу філіалу ПАТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» ПАТ «Українська залізниця» з 23.05.2018 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.05.2018 року по день ухвалення судом рішення у справі; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 20 614,42 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку з 24.05.2018 року по день ухвалення судом рішення у справі. Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2018року приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву та, у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача, з метою підготовки відповіді на відзив, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 30.01.2019 року. 30.01.2019року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Солодка Є.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи. Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2019 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 11.03.2019 року. Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2019року, у зв`язку з неявкою учасників справи щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце підготовчого засідання, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 198, п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 19.04.2019 року. 19.04.2019 року справу знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному та підготовче засідання призначено на 07.11.2019року. 07.11.2019року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному та підготовче засідання призначено на 04.03.2020року. 04.03.2020 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Солодка Є.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи.04.03.2020 року справу знято зі складу та підготовче засідання призначено на 15.06.2020 року. 15.06.2020 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 03.09.2020 року. 03.09.2020 року у зв`язку із неявкою позивача, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 23.11.2020 року. 23.11.2020 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді в судовому засіданні по розгляду скарги Великою Палатою Верховного Суду та підготовче засідання призначено на 06.04.2021 року. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.04.2021 закрито підготовче провадження у цивільній справі та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12.07.2021 року. Таким чином, справа за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр охорони здоров`я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу перебувала на стадії підготовчого провадження три роки. І лише 20.09.2023 року, на стадії розгляду справи по суті, представник позивача заявив клопотання про повернення справи на стадію підготовчого засідання з метою долучення висновку експерта № 1012/08/2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою адвоката позивача. Поряд з цим, у клопотанні не зазначено, у чому саме полягала об`єктивна неможливість подання доказів разом із позовною заявою та/або на стадії підготовчого провадження, яке тривало три роки, враховуючи те, що обставини справи, які стали підставою для пред`явлення позову та в подальшому підставою для можливого подання відповідачем клопотання про долучення доказів, мали місце на стадії і до подання позову, і на стадії підготовчого провадження. Позивач не був позбавлений права реалізувати свої процесуальні права щодо надання доказів у справі у підготовчих судових засіданнях, які тривали три роки. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що «застосовуючи процедурні правила, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Європейський суд з прав людини також зазначає, що, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для повернення до розгляду справи на стадію підготовчого провадження. Доводи апеляційної скарги про те, шо судом першої інстанції необгрунтовано відмовлено в задовленні клопотання позивача про витребування у відповідача оригіналу заяви ОСОБА_1 про звільнення його з роботи за згодою сторін з 23.05.2018року для долучення до матеріалів справи та призначення почеркознавчої експертизи, з огляду на наступне. Приписами ст.83 ЦПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Клопотання про витебування доказів представником позивача подано на стадії розгляду справи по суті. Позивач подав клопотання про витребування доказів в порушення процесуальних строків, визначених приписами статей 83, 84 ЦПК України. При цьому, позивач не вказав заходи, яких вжив для отримання доказів самостійно. як то перебачено ст.ст. 83, 84 ЦПК України. Згідно зі ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Враховуючи те, що клопотання про витребування оригіналу заяви ОСОБА_1 про звільнення його з роботи за згодою сторін з 23.05.2018 року для долучення до матеріалів справи та призначення почеркознавчої експертизи, стороною позивача подано з порушенням імеративних приписів ЦПК України, позивач не навів жодного аргументованого твердження неможливості звернення з таким клопотанням до суду на стадії підготовчого провадження, яке тривало три роки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої істанції про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи, викладені представником позивача ОСОБА_1 адвокатомОлексієнко Тетяни Володимирівни в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 рокуухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Олексієнко Тетяни Володимирівни. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Олексієнко Тетяни Володимирівнизалишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Олексієнко Тетяни Володимирівнизалишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 жовтня 2024 року. Головуючий Судді: