Постанова Київський апеляційний суд № 367/4035/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 вересня 2024 року м. Київ Справа № 367/4035/20 Провадження: № 22-ц/824/11907/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддівНежури В. А., Соколової В. В. секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Коця Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шестопалової Я. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, у с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач - 1), ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач - 2), мотивуючи свої вимоги тим, що 30 листопада 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі по тексту договір від 30 листопада 2018 року), а саме квартири АДРЕСА_1 . Позивачем згідно попереднього договору купівлі-продажу сплачено відповідачу передоплату, яка складала повну ціну продажу об`єкта нерухомості. Відповідач - 1 згідно попереднього договору зобов`язалась укласти з позивачем основний договір купівлі-продажу квартири у строк не пізніше 02 січня 2019 року, однак в порушення умов попереднього договору основний договір купівлі-продажу не уклала. На думку позивача з метою унеможливлення подальшого стягнення коштів з ОСОБА_2 за невиконання умов, попереднього договору, 27 серпня 2019 року відповідач -1 неправомірно уклала з ОСОБА_3 , яка є її родичкою, договір дарування квартири АДРЕСА_1 (далі по тексту - договір від 27 серпня 2019 року). Вважає договір дарування квартири фіктивним правочином та просить суд визнати його недійсним. Короткий зміст рішення суду Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не встановлено, що укладення оспорюваного договору дарування квартири АДРЕСА_1 відбулось внаслідок недобросовісних дій відповідача ОСОБА_2 , а також не доведено факт невиконання нею умов попереднього договору купівлі-продажу від 30 листопада 2018 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У поданій апеляційній скарзі адвокат Коц О. М. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги того, що ОСОБА_2 не спростовано факт передання грошових коштів за попереднім договором та нею не заявлялось вимог про його розірвання через невиконання його позивачем, що підтверджує факт невиконання саме нею умов договору. Вважає, що через невиконання умов попереднього договору у відповідача -1 настала відповідальність у вигляді зобов`язання повернути за ним суму коштів, отриманих від позивача. Також вказує на те, що зважаючи на низку правових висновків, викладених Верховним Судом в подібних правовідносинах, оскільки ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , укладення оспорюваного правочину вчинено саме з метою приховання майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, а не для настання реальних наслідків укладення договору дарування. Серед іншого, також зазначає, що посилання суду першої інстанції на відсутність рішення суду про стягнення з відповідача -1 на користь позивача, отриманих за попереднім договором коштів, не відповідає вимогам закону. Рух справи у суді апеляційної інстанції Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 09 травня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Невідомій Т. О. у складі колегії суддів: головуючий суддя Невідома Т. О., судді Верланов С. М., Нежура В. А. Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Згідно протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів від 22 липня 2024 року суддю Верланова С. М. замінено на суддю ОСОБА_4 . Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу відповідачами у встановлений апеляційним судом строк не подано. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання В судовому засіданні адвокат Коц О. М. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Адвокат Щербина Л. А. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та просила відмовити у її задоволенні. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом направлення повідомлення на поштову адресу ( АДРЕСА_2 ), однак, конверт, що містить відмітку «Судова повістка» повернуто на адресу суду. З даних «Трекінг відправлення» з офіційного сайту «Укрпошта» вбачається, що поштове відправлення № 0600277493842 повернуто за зворотною адресою, у зв`язку відсутності адресата за вказаною адресою, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17 та положень статті 128 ЦПК України свідчить про належне повідомлення учасника справи. Згідно висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16, відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. В той же час, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи викладене, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності ОСОБА_3 . Фактичні обставини справи, встановлені судом 30 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Лагодою О. С., зареєстрований в реєстрі за № 3120 (а. с. 6). За умовами вказаного договору сторони зобов`язуються в строк не пізніше 02 січня 2019 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (основний договір) у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором (п.1 договору від 30 листопада 2018 року). Згідно п. 3 договору від 30 листопада 2018 року сторони домовились про такі умови основного договору як: основний договір купівлі-продажу об`єкта має бути нотаріально посвідчений не пізніше 02 січня 2019 року; ціна продажу вищевказаного об`єкта складає 1122000 грн. Пунктом 4 договору від 30 листопада 2018 року передбачено, що в підтвердження придбати об`єкт нерухомості та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу (основного договору) покупець передала продавцеві до підписання цього договору, а продавець прийняв передоплату у вигляді гарантійного платежу в сумі 1122000 грн 00 коп. Відповідно до п. 5 договору від 30 листопада 2018 року визначено, що в разі якщо продавець буде відмовлятися (ухилятися) від укладення договору купівлі-продажу в визначений у пункті 3 цього попереднього договору термін та на вищезазначених умовах, і ця обставина буде доведена в установленому порядку, він повинен сплатити покупцю повну суму гарантійного платежу, передбаченого за цим попереднім договором та додатково сплатити 10 відсотків від суми гарантійного платежу. 27 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Сотніченко І. В. за номером в реєстрі -

870. Державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на вищевказану квартиру проведена 27 серпня 2019 року за реєстраційним номером 1900292532108. Як встановлено судом першої інстанції, у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебувала справа № 367/6068/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та процентів за безпідставне користування грошовими коштами. Предметом спору було стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, сплачених за попереднім договором від 30 листопада 2018 року з врахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 1 237 617 грн 03 коп. та стягнення штрафу за безпідставне користування грошовими коштами у розмірі 112 200 грн. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23 серпня 2023 року вказаний позов залишено без розгляду. Позиція суду апеляційної інстанції Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України). Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, провадження № 61-156св17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19, від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, провадження № 61-10541св19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19. Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, вказавши, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Колегією суддів встановлено, що попередній договір, укладений між позивачем та відповідачем - 1 не виконано, основний договір у визначені строки не укладено, кошти отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 не повернуто. Отже, ОСОБА_2 відчуджуючи майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після виникнення грошових зобов`язань за попереднім договором, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклала договір дарування, який порушує майнові інтереси ОСОБА_1 і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24липня 2019 року у справі № 405/1820/17врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Отже, колегія суддів вважає, що встановлені судом обставини підтверджують факт, що відповідач - 1діяланедобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належної їй квартири відбулося з метою уникнення виконання зобов`язання перед ОСОБА_1 . Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 , передбачаючи негативні наслідки для себе, у разі необхідності задоволення вимог ОСОБА_1 , уклала оспорюваний правочин. ОСОБА_2 не надано доказів того, що вона має можливість, у випадку задоволення вимог ОСОБА_1 , виконати зобов`язання. Отже, укладення оспорюваного правочину фактично зробило ОСОБА_2 неплатоспроможною. Підсумовуючи викладені обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що укладений 27 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним як фраудаторний. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За наведених підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення прозадоволення позовних вимог. Розподіл судових витрат Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що результатом апеляційного перегляду є задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачапідлягає стягнення витрати ОСОБА_1 по оплаті судового збору за подання позовної у розмірі 840 грн 80 коп. (а.с. 1, том 1) та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261 грн 20 коп (а.с. 20, том 2), а всього 2102 грн, тобто по 1051 грн з кожного з відповідачів. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Коця Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який укладений 27 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Сотніченко Іриною Василівною та зареєстрований в реєстрі за №

870. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн., з кожної. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 04 жовтня 2024 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова