Постанова Одеський апеляційний суд № 497/2355/23

Номер провадження: 22-ц/813/4492/24 Справа № 497/2355/23 Головуючий у першій інстанції Кравцова А.В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.10.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" представник позивача - ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приват Банк" на заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Кравцової А.В., у приміщенні того ж суду, по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. 06.10.2023р. представник АТ КБ ПРИВАТБАНК звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №б/н від 15.11.2019р. в розмірі 36044,11грн., та судових витрат в розмірі сплаченого позивачем судового збору 2684грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат, та надав суду заяву, якою просив суд розглянути справу за його відсутністю, погоджуючись на ухвалення судом рішення заочно, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 29 січня 2024 року позов Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -задоволено частково. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що з аналізу наданих доказів, суд дійшов висновку, що відповідачем отримано банківську платіжну картку, отримувались та витрачались кредитні кошти за період з 15.11.2019р. до 29.08.2023р. Вказав, що з матеріалів справи вбачається, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить періоду їх дії, а також підпису відповідача. Так само як і наявний у справі Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить періоду їх дії, а також підпису відповідача. Відтак, суд, керуючись приписами ст.ст.78,79,95 ЦПК України, не може вважати зазначені в цьому абзаці документи як належні докази. Оскільки судом встановлено, що відповідачем використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку борг повністю не повернутий позивачу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, а в стягненні заборгованості за "простроченими" відсотками слід відмовити. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приват Банк" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 січня 2024 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками в розмірі 7068.08 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в цій частині повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за відсотками в розмірі 7068.08 грн., в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 28976.03 грн. рішення суду першої інстанції не оскаржується В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення суду в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції відмовляючи у стягненні відсотків неналежним чином дослідив докази по справі та не врахував, що сторони погодили розмір відсоткової ставки шляхом підписання відповідачем 02.08.2021 року Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг Таким чином, підписавши вказану заяву, відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, в т.ч. і розміром відсоткової ставки за користування кредитними коштами. А тому, не можна говорити, що відсотки нараховані після 02.08.2021 року, не були погоджені сторонами, в даному випадку починаючи з 02.08.2021 року розмір відсоткової ставки було погоджено сторонами. Враховуючи зазначене, суд надав невірну оцінку доказам у справі та безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за відсотками, які були нараховані починаючи з 02.08.2021 року, оскільки у Заяві від 02.08.2021 року, яка підписана відповідачем, відсотки були узгоджені. Підстави вважати укладений кредитний договір № б/н від 15.11.2019 року безпроцентним - відсутні. Якщо суд не погоджується з розрахунком банку по відсоткам, він повинен був навести власний розрахунок - відсотків за обліковою ставкою НБУ, а не повністю відмовляти у стягненні заборгованості за відсотками. Окрім того, судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного суду викладені в постанові від 26.10.2022 року по справі № 334/2492/21 та постанові від 26.05.2021 року по справі № 941/668/20, в який йде мова про те, що у випадку, якщо відповідач до суду не з`являвся, заперечень на позов не подавав, то відсутні підстави застосовувати положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, а також відсутні підстави вважати, що відповідач не був ознайомлений з умовами кредитування, в т.ч. і розміром відсоткової ставки. Суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору. Щодо явки сторін. Сторони належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання з`явилась представник апелянта та надала суду пояснення , відповідач в друге судове засідання не з`явився, що не заважає судовому розгляду відповідно до вимог ст.372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представника банку, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанкзаборгованість за кредитним договором №б/н від 15.11.2019р. в розмірі 28976грн. 03коп. та 2684грн судових витрат, а всього, разом 31660 (тридцять одну тисячу шістсот шістдесят) гривень 03 копійки.,апелянтом не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не переглядається. Апеляційний суд вважає, що висновки суду в оскаржуваній частині рішення суду є законними та обґрунтованими з огляду на наступне. Судом встановлено, що до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою про отримання банківських послуг звернувся ОСОБА_2 , у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 15.11.2019р. (а.с.13-28), якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг та підтверджує той факт, що відповідач був повністю проінформована про умови кредитування в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», і що вони були надані йому для ознайомлення, однак доказів цього суду не надано. З довідок, наданих позивачем, вбачається, що відповідачу була видана платіжна картка зі строком дії до липня 2025р., умови кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ім`я ОСОБА_2 , неодноразово змінювалися, однак вказані довідки не підписані відповідачем. Вперше кредитний ліміт по платіжній картці був встановлений 15.11.2019р. в розмірі 500грн., максимальний кредитний ліміт був встановлений 01.02.2023р. в розмірі 28000грн., а 03.01.2023р. - зменшений до 0грн. (а.с.10-11). Представником позивача АТ КБ «Приватбанк» також надано виписку за договором №б/н за період з 15.11.2019р. до 29.08.2023р., відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 користувався платіжними картками, в тому числі наданими кредитними коштами, протягом періоду з 19.11.2021р. до 28.09.2022р. (дата останньої операції поповнення картки на суму 100грн., а.с. 56-104). Відтак, з аналізу наданих доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем отримано банківську платіжну картку, отримувались та витрачались кредитні кошти за період з 15.11.2019р. до 29.08.2023р. З матеріалів справи також вбачається, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить періоду їх дії, а також підпису відповідача. Так само як і наявний у справі Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить періоду їх дії, а також підпису відповідача. Відтак, суд, керуючись приписами ст.ст.78,79,95 ЦПК України, не може вважати зазначені в цьому абзаці документи як належні докази. За змістом наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором №б/н від 15.11.2019р. станом на 23.08.2023р. за відповідачем ОСОБА_2 погашена заборгованості за тілом кредита в розмірі 677054,91грн. та заборгованость за відсотками в розмірі 463,70грн., але утворилася заборгованість в розмірі 36044,11грн., з яких: 28976,03грн. - заборгованість за кредитом і 7068,08грн. - за "простроченими" відсотками. Доречі, визначення "прострочені" відсотки не міститься в чинних ЦК та ЦПК України, тому суд вважає, що позивач має на увазі нараховані відсотки як плату за користування кредитними коштами, що передбачено чинним законодавством України. Вирішуючи цей цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного. За змістом ст.ст.12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частини 1,2 статті13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, що подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). А, ст.76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.ч.1,2ст.208 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а, за змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В свою чергу, ч.1ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, а, ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Ч.2ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не вбачається з суті кредитного договору. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно ч.1ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. А, за змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Тому, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч.1ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. В разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Ч. 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. А, ч.1ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 14.01.2022р. відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов`язання. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом. Представник позивача, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.06.2021р., посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015р. (провадження № 6-16цс15). Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. (справа № 342/180/17, провадження № 14-131 цс19). ч.4 ст.263 ЦП України передбачає, що суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А, ч.2ст.416 ЦПК України - що у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме має застосовуватися норма права, з застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. В разі ж наявності різних позицій у самій ВП ВС застосовується позиція, викладена в постанові з більш пізньою датою (постанова ВП від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17, провадження № 14-435цс18). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. А, згідно ч.6ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Суд зазначає, що в момент оцінки достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини - суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Аналогічні висновки робить й Верховний суд, зокрема, у постановах від 27.02.2019 (спр. №922/1163/18); від 29.08.2018 (спр. №909/105/15), та ін. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд відхиляє. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання апелянта на практику Верховного суду не є подібною до вказаної справи. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приват Банк" - залишити без задоволення. Заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 01 жовтня2024 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко