Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/4085/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 340/4085/24 Суддя І інстанції Кармазина Т.М. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 30 січня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 30 січня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті. Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм процесуального права, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Приписи ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п. 9). Відповідно до ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України не усунення недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк та неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Матеріали справи свідчать, що ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав неповного зазначення в позовній заяві адреси місцезнаходження відповідача та пропуску ОСОБА_1 тримісячного строку звернення до суду та не зазначення позивачем обставин та фактів, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду з позовом. Зазначеною ухвалою позивачу десятиденний строк для усунення визначених в ухвалі недоліків. На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем до суду першої інстанції було направлено уточнену позовну заяву та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначено зокрема те, що ч.1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності, а позивач був звільнений до 19 липня 2022 року. Однак, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви від 01 липня 2024 року, суд першої інстанції вказав на те, що заява про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтувань поважності пропуску строку звернення до суду із позовною заявою, а лише містить твердження про те, що позовну заяву до суду подано у межах такого строку. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви з підстав пропуску строку звернення до суду, колегія суддів, з огляду на доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Вирішуючи питання про застосування редакцій ч. 2 ст. 233 КЗпП України до та після 19 липня 2022 року, Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23 прийшов до висновку, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Отже, з 19 липня 2022 року законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен буд дізнатися про порушення свого права. Таким чином, оскільки згідно наведеної вище позиції Верховного Суду ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 не передбачала будь-яких строкових обмежень для звернення до суду із позовом про стягнення належної заробітної плати, то право позивача, звільненого із служби у січні 2022 року, на звернення до суду із цим позовом відповідно до вказаних положень Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком. Указані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, від 18 жовтня 2023 року у справі №380/14605/22, від 28 березня 2024 року у справі №480/1364/23, від 24 квітня 2024 року у справі №580/4684/22 Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що в суду першої інстанції були відсутні нормативні передумови для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, що відповідно має своїм наслідком скасування оскаржуваної у цій справі ухвали. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 320, 321, 325 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В повному обсязі постанову складено 01 жовтня 2024 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя А.О. Коршун суддя С.В. Сафронова