Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8534/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2024 р. Справа № 520/8534/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., м. Харків, по справі № 520/8534/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 (далі заявник, позивач), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, яка полягає в неналежному розгляді скарги від 09.01.2023 і невжитті заходів реагування за фактами, викладеними в цій скарзі; 2) зобов?язання Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві повторно розглянути скаргу від 09.01.2023 і вжиті відповідні заходи реагування за фактами, викладені в цій скарзі. Аргументуючи ці вимоги зазначив, що владним суб?єктом було вчинено протиправну бездіяльність, оскільки не належно розглянуто скаргу від 09.01.2023 та не вжито заходів реагування за фактами, викладеними в цій скарзі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 р. позов залишено без задоволення. Позивач, ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 р. в адміністративній справі № 520/8534/23 та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, яка полягає в неналежному розгляді заяви позивача від 09.01.2023 і невжитті заходів реагування за фактами, викладеними в цій скарзі; зобов?язати Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 09.01.2023 і вжити відповідні заходи реагування за фактами, викладеними в цій скарзі. Стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 2147,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що специфікою Закону № 1023XII є те, що він не містить вичерпного переліку відносин, на які поширюється його дія. Адже не можна наперед визначити всі сфери та види діяльності, в яких одна сторона виступає як споживач, а інша як продавець або виконавець. Отже, положення Закону № 1023XII поширюються на невизначено широке коло правовідносин, які виникають між споживачами та надавачами послуг, тому відсутність безпосередньо в тексті Закону № 1023XII права пасажира на повернення коштів, сплачених за авіаквиток, не свідчить про те, що на ці правовідносини не поширюється законодавство про захист прав споживачів. Обґрунтовував, що в його випадку питання про компенсацію не виникало. Йшлося лише про повернення передоплати за квиток. Такі правовідносини не є предметом регулювання Повітряного кодексу України. Зазначив, що не можна вважати, що право на повернення передоплати за ненадану послугу (у випадку розірвання договору авіаційного перевезення з ініціативи авіаперевізника) є якимсь специфічним правом, яке існує лише в контексті повітряних перевезень. Насправді це право випливає із загальних засад договірного права (глава 53 ЦК України, зокрема, ч. 2 ст. 653 ЦК України). Натомість Авіаційні правила в частині повернення коштів містять певні нормативи, які мають характер технічного регламенту, а не першоджерела матеріально-правових норм у цій частині. Отже, ці правовідносини охоплюються також і законодавством про захист прав споживачів, тобто на них не поширюється виняток, визначений ч. 3 ст. 101 ПК України. Зазначає, що ані Закон № 1023XII, ані нормативно-правові акти, які регламентують повноваження Держпродспоживслужби та її територіальних органів, не містять винятків, які б виключали права споживачів послуг повітряних перевезень зі сфери повноважень цього основного органу державного захисту прав споживачів. У свою чергу, Положення про Державну авіаційну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 520, не містить жодної згадки про те, що до повноважень Державіаслужби може належати захист прав споживачів послуг повітряних перевезень. Сфера повноважень Державіаслужби, визначена ч. 1 ст. 101 ПК України, за своїм обсягом та змістом (об?єкт контролю та коло захищених суб?єктів) принципово відрізняється від діяльності із захисту прав споживачів. Отже, при визначенні обсягу повноважень Державіаслужби необхідно було орієнтуватися на конкретний зміст ч. 1 ст. 101 ПК України, а не тільки на назву ст. 101 ПК України («Захист прав споживачів послуг з повітряних перевезень»). Відповідач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що 09.01.2023 року заявник звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві зі скаргою (вх. №К-93) про порушення прав споживачів, в якій просив:

1. Провести перевірку дотримання ТОВ «Біз Ейрлайн» законодавства про захист прав споживачів в частині своєчасного повернення коштів за квитки на скасовані рейси повітряного перевезення.

2. Видати припис щодо усунення порушень законодавства у сфері захисту прав споживачів за фактами, викладеними в цій скарзі. На скаргу від 09.01.2023 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві було надано відповідь листом від 11.01.2023 року за №06.5/259, в якому зазначено про те, що Головне управління здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів в межах повноважень визначених статтею 26 Закону України «Про захист прав споживачів» і не наділено повноваженнями щодо здійснення контролю дотримання авіаційними перевізниками законодавства про звернення громадян та правил і порядку компенсаційних виплат пасажирам за ненадані послуги у сфері авіаційних пасажирських перевезень. Також, зазначено, що права пасажирів у разі відмови в перевезенні, скасуванні або затримки рейсів та процедура повернення коштів регулюється Авіаційними правилами України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу», затвердженими наказом Державної авіаційної служби України, Повітряним кодексом України, Положенням про державну авіаційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №520. Вказано, що статтею 101 Повітряного кодексу України визначено, що уповноважений орган з питань цивільної авіації здійснює контроль за дотриманням авіаперевізниками та іншими суб?єктами авіаційної діяльності правил повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу і пошти та за їх відповідністю вимогам і правилам, установленим міжнародними договорами України та авіаційними правилами України, зокрема в частині дотримання прав пасажирів, вантажовідправників, які користуються послугами з повітряних перевезень, та вимог щодо розгляду звернень пасажирів і вантажовідправників. Відповідно до Положення про державну авіаційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 08.10.2014 р. № 520 Державна авіаційна служба України (далі Державіаслужба) здійснює нагляд та контроль за дотриманням суб?єктами авіаційної діяльності вимог законодавства та авіаційних правил України, здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов?язаних з діяльністю Державіаслужби. Листом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 14.02.2023 р. позивача було повідомлено про розгляд його скарги від 30.01.2023 р. щодо неналежного розгляду Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві його попередньої скарги на дії ТОВ «Біз Ейрлайн» та повідомлено зокрема, з посиланням на ст. 101 Повітряного кодексу України, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на повітряні перевезення, крім питань, які врегульовані цим Кодексом, правилами повітряних перевезень пасажирів та вантажів, міжнародними договорами України. У листі також було зазначено, що позивачу слід направити належним чином оформлене звернення до Державної авіаційної служби України для розгляду згідно з чинним законодавством. Стверджуючи про вчинення владним суб?єктом протиправної бездіяльності з приводу неналежного розгляду скарги від 09.01.2023 та невжиття заходів реагування за фактами, викладеними в цій скарзі, заявник ініціював даний спір. Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи факт порушення суб?єктом владних повноважень права заявника не підтверджений наявними у справі доказами, а указане є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає таке. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини у галузі авіаперевезення регулюються Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року, яка набрала чинності для України 06 травня 2009 року (Монреальська конвенція), Повітряним кодексом України (далі ПК України) та Авіаційними правилами України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу» затверджених наказом Державної авіаційної служби України від 26 листопада 2018 року № 1239 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 лютого 2019 р.за № 141/33112). Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (далі Закон № 1023-XII) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Закон № 1023-XII регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (ст. 1-1). Згідно зі ст. 2 Закону № 1023-XII законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами. Якщо міжнародним договором, згода на обов?язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про захист прав споживачів, застосовуються правила міжнародного договору (ст. 3 Закону № 1023-XII). Статтею 26 Закону № 1023-XII визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 26 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право: 1) давати суб?єктам господарювання обов?язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів; 2) перевіряти додержання суб?єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог нормативно-правових актів щодо безпеки продукції, а також правил торгівлі та надання послуг шляхом безперешкодного відвідування та обстеження відповідно до законодавства будь-яких виробничих, торговельних та складських приміщень таких суб?єктів; 3) відбирати у суб?єктів господарювання сфери торгівлі і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертизи) за рахунок коштів державного бюджету. У разі встановлення за результатами проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції неналежної якості та/або фальсифікованої суб?єкт господарювання, що перевірявся, відшкодовує здійснені за це витрати. Кошти відшкодовування витрат зараховуються до державного бюджету. Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України; 4) проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію, у тому числі харчові продукти, відповідно до закону; 5) одержувати безоплатно від суб?єктів господарювання, що перевіряються, копії необхідних документів, які характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цієї продукції; 7) забороняти суб?єктам господарювання реалізацію споживачам продукції: г) забороняти суб?єктам господарювання реалізацію неправильно маркованих харчових продуктів або непридатних харчових продуктів; ґ) яка є фальсифікованою; 8) приймати рішення про: а) припинення суб?єктами господарювання сфери торгівлі і послуг реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров?я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, до усунення виявлених недоліків; б) тимчасове припинення діяльності суб??єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, до усунення виявлених недоліків; 9) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством, виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб?єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, а також несправні, з неправильними показаннями, з пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, строк дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням про це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері метрологічного нагляду; 10) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів; 11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки кримінального правопорушення, органам досудового розслідування; 12) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення. 13) накладати на суб?єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України; 14) здійснювати контроль за розкриттям замовником будівництва (девелопером будівництва, управителем фонду фінансування будівництва) інформації про подільний об?єкт незавершеного будівництва (багатоквартирний будинок) та накладати штраф за порушення вимог щодо розкриття такої інформації. Згідно з преамбулою ПК України Повітряний кодекс України встановлює правові основи діяльності в галузі авіації. Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах. Дія цього Кодексу поширюється на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України, а саме: 1) в Україні на юридичних та фізичних осіб в частині, що їх стосується, крім суб??єктів державної авіації, на яких поширюється дія статей 4, 7-9, 23-33, 38, 45, 46, частини першої статті 57, частини другої статті 63, 65, статей 69, 110-116 і частини другої статті 119; 2) за межами України на авіаційний персонал під час виконання ним службових обов?язків та цивільні повітряні судна України, їх експлуатацію і технічне обслуговування (ч. 1 ст. 3) Статтею 101 ПК України врегульовано питання захисту прав споживачів послуг з повітряних перевезень. Частина перша статті 101 ПК України визначає, що уповноважений орган з питань цивільної авіації здійснює контроль за дотриманням авіаперевізниками та іншими суб?єктами авіаційної діяльності правил повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу і пошти та за їх відповідністю вимогам і правилам, установленим міжнародними договорами України та авіаційними правилами України, зокрема в частині дотримання прав пасажирів, вантажовідправників, які користуються послугами з повітряних перевезень, та вимог щодо розгляду звернень пасажирів, вантажовідправників. У разі подання такого звернення уповноважений орган з питань цивільної авіації приймає рішення про: 1) відсутність факту порушення авіаперевізником вимог законодавства, в тому числі авіаційних правил України; 2) наявність факту порушення авіаперевізником вимог законодавства, в тому числі авіаційних правил України, із зазначенням обсягу порушення та дати, до якої порушення слід усунути (ч. 2 ст. 101 ПКУ). Згідно з частиною 3 статті 101 ПКУ дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на повітряні перевезення, крім питань, які врегульовані цим Кодексом, правилами повітряних перевезень пасажирів та вантажів, міжнародними договорами України. В силу положень ст. 11 ПК України нормативно-правове регулювання у сфері цивільної авіації здійснюється шляхом прийняття в установленому порядку нормативно-правових актів та прийняття уповноваженим органом з питань цивільної авіації авіаційних правил України, що регулюють діяльність цивільної авіації та використання повітряного простору України. Авіаційні правила України підлягають обов?язковому виконанню всіма юридичними та фізичними особами на території України та суб?єктами авіаційної діяльності України за її межами. Авіаційні правила України розробляються відповідно до стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації, нормативних актів Міжнародної асоціації повітряного транспорту, Європейської асоціації з безпеки аеронавігації (Євроконтролю), Європейського агентства з безпеки польотів, інших міжнародних авіаційних організацій та з урахуванням законодавства Європейського Союзу в галузі цивільної авіації. Вимоги до повітряних перевізників з обслуговування та перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти; встановлення критеріїв віднесення до класу обслуговування (економ-клас, бізнес-клас, преміум-клас); виплати компенсації та надання допомоги пасажирам у разі відмови від прийняття на борт або скасування польоту чи затримки вильоту, зниження класу обслуговування пасажирів, повернення плати за ненадану послугу з повітряного перевезення, розмір та спосіб виплати компенсації і обслуговування пасажирів, яким відмовлено у прийнятті на борт, встановлюються однаковими як для внутрішніх, так і міжнародних рейсів. Так, наказом Державної авіаційної служби України від 26 листопада 2018 року № 1239 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 лютого 2019 р.за № 141/33112) затверджено Авіаційні правила України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу» (далі Авіаційні правила). Означені авіаційні правила встановлюють загальні умови перевезення пасажирів і багажу повітряним транспортом, забезпечення безпеки польотів та якості обслуговування. Дія цих Авіаційних правил поширюється на авіаційних перевізників та інших суб?єктів авіаційної діяльності, діяльність яких пов?язана з перевезенням пасажирів і багажу повітряним транспортом (ч. 1, 2 розділу I. Загальні положення). Ці Авіаційні правила розроблено з урахуванням вимог Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 05 липня 2006 року № 1107/2006 про права інвалідів та осіб з обмеженою рухливістю при використанні повітряного простору, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 11 лютого 2004 року № 261/2004 про запровадження загальних правил компенсації та допомоги пасажирам у разі відмови у перевезенні та скасування чи тривалої затримки рейсів, Регламенту Ради (ЄС) від 09 жовтня 1997 року № 2027/97 про відповідальність авіаперевізника у випадку інциденту, із змінами, внесеними Регламентом (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 13 травня 2002 року № 889/2002, Регламенту (ЄС) № 785/2004 Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2004 року про вимоги до авіаперевізників та експлуатантів повітряних суден щодо страхування, Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчиненої 28 травня 1999 року в місті Монреалі, Загальних умов перевезень пасажирів і багажу, встановлених Міжнародною асоціацією повітряного транспорту («General Conditions of Carriage (passenger and baggage)»), резолюцій та рекомендованої практики Міжнародної асоціації повітряного транспорту (ІАТА), стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) (ч. 3 розділу I. Загальні положення). Ці Авіаційні правила є обов?язковими для авіаперевізників, які здійснюють будь-які міжнародні чи внутрішні перевезення пасажирів та/або багажу за винагороду або безкоштовно з/до аеропортів, розташованих на території України, а також для пасажирів цих авіаперевізників. Перевезення пасажирів і багажу, передбачені пунктом 1 цього розділу, є предметом правил авіаперевізника, а також тарифних нормативів авіаперевізника, чинних на дату видачі квитка (оформлення електронного квитка), якщо таку дату не можна визначити на дату початку перевезення. Під час перевезення пасажирів і багажу застосовуються положення цих Авіаційних правил, правил авіаперевізника, тарифи і збори, чинні на дату видачі квитка (оформлення електронного квитка) (ч. 1, 2 Розділу II. Сфера використання. Загальні та спеціальні умови перевезення). Авіаційними правилами врегульовано, серед іншого, такі питання: Розділ III. Договір перевезення. Квиток; Розділ VI. Бронювання повітряного перевезення; Розділ XIV. Скасування та затримка рейсів; Розділ XV. Права пасажирів у разі відмови у повітряному перевезенні, скасування або затримки рейсів; Розділ XVIII. Повернення коштів. Так, повернення коштів урегульовано в Розділі XVIII Авіаційних правил. Повернення коштів за невикористаний квиток (його частину) авіаперевізник здійснює за місцем придбання квитка або в головному офісі авіаперевізника (офісі з продажу перевезень авіаперевізника) і в тій валюті, у якій квиток було оплачено. Повернення коштів в Україні авіаперевізник здійснює в національній валюті. Повернення коштів у представництвах авіаперевізника в інших країнах здійснюється відповідно до законодавства країни місцезнаходження представництва. У разі якщо оплату було здійснено електронними засобами переказу коштів (банківською карткою), кошти повертаються на платіжну картку, з якої було здійснено платіж за квиток. Розмір сум коштів, що повертаються за невикористаний квиток (його частину), залежить від використаного тарифу і тарифних нормативів авіаперевізника та виду відмови від перевезення (добровільна чи примусова). Повернення коштів здійснюється на підставі невикористаного повністю або частково перевізного документа, ордера різних зборів, квитанції про оплату наднормового багажу. Повернення коштів здійснюється: особі, що зазначена у квитку, у разі сплати за перевезення готівкою або банківським переказом; на рахунок підприємства, установи тощо у разі сплати за безготівковим розрахунком; на рахунок власника банківської картки, якою оплачено перевезення (у разі припинення діяльності банку перерахування коштів може бути здійснено на рахунок в іншому банку); спонсору, що сплатив за перевезення, у разі оформлення квитка за повідомленням про попередню оплату (Prepaid Ticket Advice РТА). Повернення коштів здійснюється за умови пред?явлення документів, що посвідчують особу, та документів, що підтверджують право на отримання грошових сум, визначених у пункті 3 цієї глави. Повернення коштів авіаперевізник здійснює у день розірвання договору повітряного перевезення (пред?явлення квитків до каси за місцем їх оформлення, отримання авіаперевізником інформації від пасажира щодо бажання повернути кошти за невикористане повітряне перевезення, оформлене електронним квитком), а в разі неможливості повернути кошти у день розірвання договору повітряного перевезення - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів. Строк повернення коштів розраховується з дня, наступного за днем отримання авіаперевізником або агентом з продажу документів, необхідних для здійснення операції повернення коштів. Правилами перевезення авіаперевізника може бути передбачена вимога обов?язкового письмового звернення щодо повернення коштів (п. 1-6 Глави

1. Загальна процедура повернення коштів Розділу І). Відповідно до положень Глави

2. Повернення коштів Розділу І примусове повернення коштів або перебронювання без застосування штрафних санкцій здійснюється у випадках, серед яких скасування, перенесення, затримки рейсу (авіаперевізник може зменшити час затримки, зазначений у пункті 3 глави 4 розділу XV цих Авіаційних правил), на який у пасажира заброньовано місце та оформлено квиток. У разі примусового повернення сума коштів, що повертається пасажиру, має дорівнювати: якщо жодну частину квитка не використано,- сумі, що дорівнює повній вартості квитка за ціною, за якою його було придбано. До сум, передбачених цим пунктом, не зараховуються суми компенсацій, передбачених розділом XV цих Авіаційних правил. У разі добровільного повернення коштів, тобто якщо пасажир бажає повернути суму, сплачену за квиток, і таке повернення дозволяється правилами застосування тарифів, така сума розраховується згідно з тарифними нормативами авіаперевізника. Пасажиру також повертається сума всіх невикористаних державних зборів, податків, аеропортових зборів (такс) і зборів (такс) авіаперевізника. У разі повернення коштів за невикористаний квиток або його частину, у тому числі примусового, плата за оформлення повітряного перевезення не повертається, за винятком випадку повернення коштів з вини авіаперевізника. Плата за операцію повернення коштів у разі примусового повернення коштів не стягується. Згідно з ч. 1 Глави 1 Розділу XXVII. Претензії та позови, будь-яку претензію щодо неналежного перевезення пасажира або багажу має бути подано авіаперевізнику письмово та вручено або відправлено у строки, передбачені Монреальською конвенцією та чинним законодавством України. Уповноважений орган з питань цивільної авіації може розглядати претензії пасажирів у разі їх надходження лише після розгляду претензій авіаперевізником з метою встановлення відповідності результатів розгляду цим Авіаційним правилам. До претензії мають бути додані всі необхідні документи, що підтверджують права пасажира вимагати відшкодування залежно від того, щодо чого висувається претензія, у тому числі квиток (маршрут-квитанція), фіскальні чеки оплати послуг (окрім послуг таксі), квитанція про оплату наднормового багажу, відривний талон багажної ідентифікаційної бирки, акт про неналежне перевезення багажу (PIR Property Irregularity Report), акт пошкодження багажу (DBR Damage Baggage Report), довідки про затримки та інші документи, що можуть прискорити розгляд претензійних вимог. Суму претензії має довести заінтересована особа. На запит уповноваженого органу з питань цивільної авіації суб?єкт, що надає платні послуги громадськості у якості посередника для отримання компенсації від авіаперевізника, передбаченої цими Авіаційними правилами, має надати оригінал документу(ів), що підтверджує повноваження, у тому числі копію документа, що посвідчує особу пасажира. У ч. 6 Розділу I. Загальні положення Авіаційних правил міститься визначення поняття «претензія», під яким розуміється складена в письмовій формі вимога заінтересованої особи про поновлення прав, відшкодування заподіяної шкоди, що виникла в результаті внутрішнього або міжнародного повітряного перевезення, виплату компенсації тощо. Колегія суддів зазначає, що аналіз поняття «претензія», яке міститься в Авіаційних правилах свідчить про те, що перелік підстав для звернення із такою вимогою є ілюстративним, а не вичерпним, з огляду на що вимога заінтересованої особи про поновлення прав стосовно не повернення коштів за квиток та порушення прав, може бути застосовною у спірних правовідносинах. Крім того, згідно з ч. 4 Глави 3 Розділу XVIII. Повернення коштів, відмова пасажиру в поверненні коштів може бути оскаржена пасажиром шляхом подання претензії до авіаперевізника або у судовому порядку. Пунктом 6 розділу II. (Сфера використання. Загальні та спеціальні умови перевезення) передбачено, що контроль за дотриманням цих Авіаційних правил покладається на уповноважений орган з питань цивільної авіації. Згідно з ч. 1 Положення про Державну авіаційну службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 520 Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем?єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр), який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Державіаслужба відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого: здійснює розроблення, прийняття та впровадження авіаційних правил України; здійснює нагляд та контроль за дотриманням суб?єктами авіаційної діяльності вимог законодавства, авіаційних правил України, зокрема шляхом проведення планових і позапланових перевірок, аудитів та інспектувань, а також ситуаційних експериментів, випробувань, оглядів, спостережень; здійснює контроль та нагляд за додержанням вимог законодавства у сфері повітряних перевезень пасажирів та багажу, вантажів, небезпечних вантажів, товарів військового призначення та подвійного використання; здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов?язаних з діяльністю Державіаслужби. Крім того, в розумінні ст.1 Закону України від 05.04.2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон №877) державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб?єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 877-V виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Таким чином, системний аналіз норм означених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що спірне питання, зокрема щодо повернення коштів за квиток та повноважень контролюючого органу в цій сфері урегульовано в положеннях ПК України та Авіаційних правил, а тому в силу частини 3 статті 101 ПКУ дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на повітряні перевезення цій сфері правовідносин. Крім того, частинами 1, 2 ст. 101 ПК України (Захист прав споживачів послуг з повітряних перевезень) прямо передбачено повноваження уповноваженого органу з питань цивільної авіації здійснювати контроль за дотриманням авіаперевізниками та іншими суб?єктами авіаційної дотримання прав пасажирів, а також вимог щодо розгляду звернень пасажирів та у разі подання такого звернення приймати рішення про відсутність факту порушення авіаперевізником вимог законодавства, в тому числі авіаційних правил України або про наявність факту порушення авіаперевізником вимог законодавства, в тому числі авіаційних правил України, із зазначенням обсягу порушення та дати, до якої порушення слід усунути. З огляду на вищевказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління не наділено повноваженнями на здійснення контролю за дотриманням авіаційними перевізниками законодавства про звернення громадян та правил і порядку виплат пасажирам за ненадані послуги у сфері авіаційних пасажирських перевезень та відповідно саме до Державної авіаційної служби України повинен був звернутися заявник із відповідною скаргою. Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 761/36162/16-ц, колегія суддів зауважує, що висновки Верховного Суду викладені у вказаній постанові, є нерелевантними до даної справи, оскільки у справі №761/36162/16-ц спірним питанням було стягнення компенсації вартості авіаквитків, зокрема компенсації за невикористані авіаквитки, неустойки, 3 % річних та відшкодування моральної шкоди. Натомість у даній справі позивач заявляє вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, яка полягає в неналежному розгляді скарги від 09.01.2023 і невжитті заходів реагування за фактами, викладеними в цій скарзі та зобов`язання Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві повторно розглянути скаргу від 09.01.2023 і вжиті відповідні заходи реагування за фактами, викладені в цій скарзі. Щодо посилань позивача на п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», згідно з яким «Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів перевезення громадян та їх вантажу... Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону», колегія суддів зазначає, що договори перевезення поділяються на договори перевезення пасажирів, багажу, вантажу, пошти тощо, які можуть здійснюватися автомобільним, залізничним, водним транспортом. При цьому положеннями ч. 3 ст. 101 Повітряного кодексу України прямо передбачено, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на повітряні перевезення, крім питань, які врегульовані цим Кодексом, правилами повітряних перевезень пасажирів та вантажів, міжнародними договорами України. Крім того, щодо доводів позивача про неналежний розгляд скарги, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суспільні відносини з приводу практичної реалізації громадянами України проголошеного ст.40 Конституції України права на звернення до органів публічної адміністрації додатково регламентовані, насамперед, приписами Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію» (як загальними нормами права), а у деяких випадках спеціальними нормами права як-то: положеннями Податкового кодексу України, Митного кодексу України, Земельного кодексу України тощо. Так, згідно зі ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону. Відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: - об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Як свідчать матеріали справи, у спірних правовідносинах на звернення заявника суб`єктом владних повноважень було надано письмову відповідь, а саме на скаргу від 09.01.2023 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві було надано відповідь листом від 11.01.2023 року за № 06.5/259. Оскільки, звернення позивача було розглянуто в межах компетенції відповідача у спосіб, у порядку та у строки, що встановлені чинним законодавством, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надання на звернення заявника відповіді такого змісту узгоджується із положеннями належних норм матеріального права, до порушення прав та інтересів заявника не призводить. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обставини, досліджені та перевірені в суді першої інстанції і не впливають на висновки суду. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов?язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 по справі № 520/8534/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич