Постанова Київський апеляційний суд № 761/7057/16-ц

справа № 761/7057/16-ц головуючий у суді І інстанції Волошин В.О. провадження № 22-ц/824/9494/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року, щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в рамках виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року позов Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» суму заборгованості за договором кредиту №032/29-139К від 08 травня 2007 року у розмірі 383 358, 44 грн, та стягнуто судовий збір у розмірі 5 750, 38 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва за заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк», замінено сторону у виконавчому листі №761/7057/16-ц, виданому Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення боргу з ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа-банк». Видано дублікат виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва по справі №761/7057/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Поновлено пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа в справі №761/7057/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У січні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Русецький П.С. звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з поданням щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в якому просив: надати дозвіл на реалізацію майна: частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 та право користування яким має малолітня дитина. Подання мотивовано тим, що у приватного виконавця Русецького П.С. на виконанні перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц від 28 березня 2023 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованості за договором кредиту №032/29-139К від 08 травня 2007 року у розмірі 383 358,44 грн. та судового збору у розмірі 5 750,38 грн. У результаті вжитих приватним виконавцем заходів при примусовому виконанні рішення суду, рухомого майна, грошових коштів на рахунках боржника, доходів боржника не виявлено. У ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем виявлено, що боржник зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , та є власником 1/4 частки вказаної квартири, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», в останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи майно, в якій фактично проживає боржник. Крім цього, приватним виконавцем встановлено, що боржнику належить на праві власності нерухоме майно - 1/2 частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Однак, у вказаній квартирі, окрім боржника, зареєстрована малолітня дитина, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На виконання вимог п. п. 3 п. 3 розд. II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мін`юсту від 29 червня 2016 року №2831/5, зареєстрованого в Мін`юсті 30 вересня 2016 року за №1301/29431, останнім 08 грудня 2023 року на адресу Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської РДА скеровано лист щодо надання дозволу на реалізацію майна, в якому зареєстрована малолітня дитини. Однак 18 січня 2024 року на адресу приватного виконавця надійшла відповідь Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської РДА, за змістом якої приватному виконавцю відмовлено у наданні такого дозволу, а тому приватний виконавець звернувся до суду з метою отримання такого дозволу. 19 лютого 2024 року надійшли пояснення Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської РДА, в яких представник просив відмовити у задоволенні подання, оскільки реалізація частки спільного майна грубо порушить законні права дитини на проживання у такому житлі. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького Павла Сергійовича щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в рамках виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишено без задоволення. Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Русецький Павло Сергійович, 18 березня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким подання задовольнити. Підтримавши доводи подання щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, приватний виконавець вказав, що висновки суду першої інстанції про його не звернення до органу опіки та піклування не відповідають нормам матеріального права та спростовуються долученими до подання доказами. З посиланням на пункт 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року вказав, що Служба у справах дітей та сім`ї є структурним підрозділом Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. При зверненні до Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації з питань щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, приватному виконавцю не було відмовлено у розгляді даного питання з підстав некомпетентності даного органу. Навпаки, дане питання було винесено на розгляд комісії з питань захисту дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, організаційне забезпечення якої здійснює безпосередньо Служба у справах дітей та сім`ї. Також, до розгляду подання було залучено Службу у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації як компетентний територіальний орган, яка надавала пояснення по суті подання. Приватний виконавець вважає, що при здійсненні виконавчого провадження НОМЕР_1 ним було правильно визначено та обрано компетентний територіальний орган опіки та піклування, тобто Службу у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року, щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в рамках виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Русецький Павло Сергійович вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Горбань Роман Олегович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького П.С. перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц від 28 березня 2023 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованості за договором кредиту №032/29-139К від 08 травня 2007р. у розмірі 383 358,44 грн.; судовий збір у розмірі 5750,38 грн. Виконавче провадження відкрито 16 червня 2023 року. У ході проведення виконавчих дій встановлено, що при примусовому виконанні рішення суду, рухомого майна, грошових коштів на рахунках боржника, доходів боржника не виявлено. Згідно інформаційної довідки №356759931 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта боржнику ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (розмір частки 1/2) належить квартира АДРЕСА_1 . Згідно відповіді Оболонської РДА від 11 грудня 2023 року у вказаній квартирі зареєстрована малолітня дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що всупереч Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, Порядку реалізації арештованого майна, приватний виконавець Русецький П.С. при вчиненні виконавчих дій щодо майна боржника ОСОБА_1 не звернувся до органу опіки та піклування, в даному випадку, Органу опіки та піклування Оболонської РДА, за відповідним дозволом на реалізацію нерухомого майна боржника, в якому проживає та зареєстрований малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а звернувся до Служби у справах дітей Оболонської РДА, яка в силу своїх повноважень не наділена правом на складання відповідного дозволу. Зважаючи на відсутність відмови органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, суд вважав недоцільним надавати оцінку добросовісності дій боржника. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Звертаючись до суду з поданням, приватний виконавець стверджував, що боржнику ОСОБА_1 належить нерухоме майно - 1/2 частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі). У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна. Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25 листопада 2019 року в справі №718/482/15-ц від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц. З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою. Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. За змістом пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину. Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку. Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій. У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду. Стаття 56 ЦК України визначає, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов`язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей. Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також стосовно здійснення передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей). Для здійснення визначених законом повноважень щодо захисту прав дітей міські, районні у містах (у разі їх утворення), сільські, селищні ради об`єднаних територіальних громад забезпечують, у тому числі, утворення служб у справах дітей. Відповідно до положення про Службу у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, служба є структурним підрозділом Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, яка утворюється головою Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Відповідно до витягу з розпорядження голови Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації №881 від 26 грудня 2023 року, відмовлено приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Русецькому Павлу Сергійовичу, у наданні дозволу на реалізацію 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 від 16 червня 2023 року з примусового виконання дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц від 28 березня 2023 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва. У вищевказаній квартирі зареєстрований та має право проживання малолітній - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьки якого згоди на реалізацію квартири не надали. Отже, висновки суду першої інстанції, що приватний виконавець не звернувся до органу опіки та піклування Оболонської РДА, а звернувся до Служби у справах дітей Оболонської РДА не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відмовлено приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Русецькому Павлу Сергійовичу у наданні дозволу на реалізацію 1/2 частки квартири було саме розпорядженням голови Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, на яку безпосередньо і покладено обов`язки органу опіки та піклування. Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення. Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України. Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 зазначив, що під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини. За обставинами цієї справи, на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2011 року у справі №2-1266/2011 в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та виділено у власність ОСОБА_2 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00042637561 від 08 грудня 2023 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За даними реєстру Київської територіальної громади, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 24 листопада 2023 року, тобто після відкриття 16 червня 2023 року виконавчого провадження. Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно із статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За статтею 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Частина 1 ст. 362 ЦК України визначає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Матеріалами справи підтверджено, що малолітній ОСОБА_3 не є сином і не є членом сім`ї боржника за виконавчим провадженням НОМЕР_1, а має право користування квартирою АДРЕСА_1 , яке йому забезпечується виключно в межах права власності його матері, тобто 1/2 частки спірної квартири, яка належить ОСОБА_2 . Крім того, колегія враховує, що право користування спірним майном ОСОБА_3 набув у листопаді 2023 року, тобто в період примусового виконання дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц, виданого 28 березня 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва, що на думку колегії суддів свідчить про створення співвласниками спірної квартири штучних перепон з метою уникнення виконання рішення суду. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що реалізація 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 боржнику за виконавчим провадженням НОМЕР_1 не становитиме порушення майнових прав та інтересів малолітнього ОСОБА_3 , що є підставою для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького П.С. щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанцій постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог приватного виконавця. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича щодо надання дозволу на реалізацію частини майна, право користування яким має малолітня дитина, в рамках виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - задовольнити. Надати приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Русецькому Павлу Сергійовичу при примусовому виконанні дублікату виконавчого листа №761/7057/16-ц, виданого 28 березня 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва, в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 дозвіл на реалізацію майна: частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить боржнику ОСОБА_1 та право користування яким має малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова