Постанова Київський апеляційний суд № 382/1123/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №382/1123/23 Головуючий у суді І інстанції: Савчак С.П. провадження №22-ц/824/12515/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Шкоріної О.І., Олійника В.І., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю, ВСТАНОВИВ: У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив визнати особистою приватною власністю житлового будинка з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3225510100:08:028:0028, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельної ділянки площею 0,0758 га, кадастровий номер 3225510100:08:028:0029, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обгрунтовано тим, що вказане майно було ним придбане 04.09.2019 року за договорами купівлі-продажу під час перебування в шлюбі з відповідачкою. Хоча майно і придбане під час шлюбу, але за особисті кошти позивача, які він отримав від продажу 21.08.2019 року належної йому особисто нерухомості, а саме житлового будинку та земельних ділянок, які розташовані по АДРЕСА_2 . Відповідачка за весь час спільного проживання завжди визнавала, що спірне майно є його особистою власністю і навіть при розгляді справи про розлучення подала заяву, що не має претензій щодо майна. Позивач та відповідачка не мали достатньо коштів, навіть в сукупності для придбання будинку та земельних ділянок, а тому придбання здійснювалося виключно за рахунок отриманих коштів від продажу особистого майна позивача. Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3225510100:08:028:0028, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,0758 га, кадастровий номер 3225510100:08:028:0029, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір за подання позову у розмірі 1 532 грн 00 коп.. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції необгрунтовано прийшов до висновку, що житловий будинок та земельні ділянки, які є предметом спору куплені позивачем за його особисті кошти, тому є його особистою власністю, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, тобто письмові докази того, що саме особистими коштами, які він отримав за продаж свого будинку, позивач розрахувався за спірні об`єкти нерухомості. Вважає, що саме по собі посилання позивача на те, що спріне майно було придбане хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу 21 серпня 2019 року земельної ділянки і будинку по АДРЕСА_2 , не є достатнім доказом сплати позивачем особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів спірного майна саме за ці кошти позивач не надав. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що суд першої інстанції безпідставно послався та взяв до уваги письмові докази надані позивачем, такі як довідка Львівського університету бізнесу та права № 91 від 28.05.2020 року та заява відповідачки від 13.07.2022 року на адресу Голови Яготинського районного суду, оскільки відповідачка ніколи не навчалась та не сплачувала за навчання у Львівському університеті бізнесу та права. Що стосується заяви від імені відповідачки датованої 13.07.2022 року на адресу Голови Яготинського районного суду, то апелянт зазначає, що такої заяви ні через канцелярію суду, ні по пошті відповідачка не надавала та не відправляла. Тому ця заява не має бути допустимим доказом в силу вимог ст. 78 ЦПК України. Також вказала на те, що вказана заява отримана від відповідачки позивачем обманним шляхом, оскільки навесні 2022 року відповідачка була вимушена була піти з дитиною зі спірного будинку, взявши з собою лише свої документи. В подальшому відповідачка неодноразово телефонувала позивачу з метою домовитись забрати всі свої речі та речі дитини. Однак відповідач на прохання відповідачки забрати речі, вмовляв її повернутись, запевняв що більше не підніме на неї руку та відомвляв повернути речі. В липні 2022 року відповідачка прийшла до спірного будинку за речами, позивач відмовлявся віддавати речі, поки відповідачка не напише заяву на адресу голови суду, про відмову від його майна. Тому відповідачка була вимушена під диктування позивача написати цю заяву та віддати її йому, щоб зберегти особисті речі. Апелянт вважає, що навіть якщо припустити, що вищевказана заява була написана нею за її волею та у встановленому законом порядку та передана до суду, то по змісту, ця заява не підтверджує те, що спріні будинок та земельні ділянки були куплені за особисті кошти позивача. 24 червня 2024 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем доведений факт придбання ним спірного майна за рахунок коштів, які належали йому особисто від продажу майна придбаного до шлюбу з ОСОБА_3 .. На зазначене вказує, той факт, що між продажем нерухомого майна належного ОСОБА_5 та купівлею спірного нерухомого майна пройшло лише 13 (тринадцять) днів. Майно продане ОСОБА_2 за суму, яка більш ніж у 8 (вісім) разів перевищує суму придбаного спірного майна. Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незначний час перебували в шлюбі до придбання спірного майна. Доказів того, що ОСОБА_3 на час придбання спірного майна мала у власності з акумульовані особисті кошти та здійснила в період наближений до 04.09.2019 року витрати на його придбання відповідачкою не надано. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею/ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто; 4) житло, набуте нею/ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею/ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок щодо застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: як час набуття майна, так і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)). Встановлено, що 07 листопада 2014 року позивач набув право власності на житловий будинок та земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі з 15.09.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Яготинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області серія НОМЕР_1 від 18.07.2019 р. ОСОБА_2 21.08.2019 року здійснив продаж належних йому на праві особистої приватної власності житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельних ділянок, які розташовані по АДРЕСА_2 ПАТ «ЗНКІФ «Смайл-Інвест» в особі повіреного ТОВ «Смайл Девелопмент» та отримавши від продажу грошові кошти в розмірі 1 290 000,00 грн, без ПДВ, що підтверджується договорами купівлі-продажу посвідченими 21.08.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрябенко К.А. зареєстрованими в реєстрі за № 282, 283 та платіжними дорученнями № 370, 371 від 21.08.2019 року (а.с. 12-15, 16-20, 21, 27 том 1). ОСОБА_2 04.09.2019 року придбав у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами вартістю 121 000 грн, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3225510100:08:028:0028, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 23 000 грн, земельну ділянку площею 0,0758 га, кадастровий номер 3225510100:08:028:0029, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 вартістю 9200 грн, сплативши за майно грошові кошти в загальному розмірі 153 200,00 грн, що підтверджується договорами купівлі-продажу посвідченими 04.09.2019 р. приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Овчаренко І.Ж. зареєстрованими в реєстрі за № 1711, 1708, 1705 (а.с. 22-23, 24, 25-26 том 1). Під час придбання спірного майна ОСОБА_6 подала приватному нотаріусу Яготинського районного нотаріального округу Київської області Овчаренко І.Ж. нотаріально посвідчену заяву про згоду від 04.09.2019 р. зареєстрованою в реєстрі за № 1704 на укладення договорів купівлі її чоловіком ОСОБА_2 щодо його купівлі зазначивши, що з діями чоловіка, які відповідають інтересам сім`ї вона повністю згодна і не має заперечень проти оформлення договорів купівлі-продажу, умови договорів їй відомі, у тому числі і їх сума (а.с. 158 зв. том 1). За заявою ОСОБА_6 від 13.07.2022 року вона просила розірвати шлюб з ОСОБА_2 без її присутності, до будинку та його майна претензій не має (а.с. 29 том 1). Рішенням Яготинського районного суду Київської області у справі № 382/494/22 від 11.08.2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .. ОСОБА_2 відповідно до довідки про доходи наданою Переяслав-Хмельницьким об`єднаним управлінням ПФУ в Київській області 10.07.2023 року за № 6333 5539 1900 3311 отримує пенсію за віком та за період з січня 2018 по грудень 2019 року отримав пенсію в розмірі 35 350,00 грн (а.с. 30 том 1). Відповідно до довідки Закладу вищої освіти Львівського університету бізнесу та права за № 91 від 28.05.2020 року ОСОБА_6 навчається на 3 курсі платно на заочній формі навчання не отримуючи стипендію (а.с. 28 том 1). За індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_6 випискою наданою 09.08.2023 року ПФУ з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вона отримувала доходи з 1999 по 2023 р. За довідкою ТОВ «Журавлинське» ОСОБА_1 за здавання в оренду земельного паю отримала плату з 2015 по 2019 р. За випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 р. отримувала аліменти та здійснювала витрати, в тому числі 06.09.2019 р. у розмірі 9 000,00 грн. За випискою по рахунку в АТКБ «Приватбанк» від 23.08.2023 р. ОСОБА_1 за період з 01.08.2018 по 31.03.2022 р. здійснювала витрати, в тому числі зняття готівки 23.09.2019 р. у розмірі 6 600,00 грн. З наданих позивачем доказів вбачається, що 21 серпня 2019 року позивач продав належну йому на підставі договору дарування від 07 листопада 2014 року житловий будинок та земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_2 , загальні сума коштів, які позивач отримав від продажу власного майна набутого до шлюбу, становить 1 290 000 грн, а вже 04 вересня 2019 року (тобто через 13 днів) придбав спірні житловий будинок та земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 за меншу суму, що свідчить, що кошти на придбання спірного майна були витрачені позивачем - особисті, отримані від продажу нерухомого майна. Таким чином доводи позивача про придбання вказаного житлового будинку та земельні ділянки за рахунок коштів, що належали йому особисто, підтверджені наявними у справі доказами. Даних про наявність інших коштів у подружжя, які було витрачено на придбання спірного будинку та земельні ділянки, матеріали справи не містять. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги, оскільки позивачем належними доказами доведено, що спірний будинок та земельні ділянки були придбані під час шлюбу за особисті кошти позивача. Доводи апеляційної скарги про те, що отримані кошти позивачем від продажу 21 серпня 2019 року земельної ділянки і будинку по АДРЕСА_2 , не є достатнім доказом сплати позивачем особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних та допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти позивач не надав, суд апеляційної інстанції такі доводи скаржника відхиляє, оскільки між продажем нерухомого майна належного позивачу та купівлею спірного нерухомого майна пройшло лише 13 днів, а кошти отримані позивачем від продажі нерухомого майна значно перевищували вартість придбаного спірного майна, що вірно враховано судом першої інстанції при вирішені даного спору. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що відповідачка постійно працює та мала у власності на момент придбання спірного майна особисті кошти в обсязі необхідному для здійснення витрат на його придбання, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів на використання коштів відповідачки на придбання спірного майна останньою суду не надано. Суд першої інстанції вірно прийняв до увагу ті обставини, що сторони перебували у шлюбі незначний час, та доказів того, що на час придбання спірного майна відповідачка мала певну суму грошей на придбання спріного майна у спільну власність, матеріали справи, не містять. Крім того, як вже встановлено судом, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_6 від 13.07.2022 року в якій вона просила розірвати шлюб з ОСОБА_2 а також зазначивши що, до будинку та майна позивача претензій не має (а.с. 29 том 1). Доводи апеляційної скарги про те, що вищевказану заяву позивач отримав від відповідачки обманним шляхом, при нібито існуючих обставинах сімейного насильства, створення позивачем нестерпних умов проживання, застосування фізичної сили відносно відповідачки, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідачкою не надано доказів того, що вона зверталась до відповідних служб(установ) за захистом своїх прав в період перебування у шлюбі з позивачем. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст. 57 Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Яготинського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «02» жовтня 2024 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді О.І. Шкоріна В.І. Олійник