Постанова 4857 № 140/5681/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5681/24 пров. № А/857/18640/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року в справі № 140/5681/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Андрусенко О.О., час ухвалення рішення 21 червня 2024 року, місце ухвалення рішення м.Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з 01.01.2024 до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин без обмеження в часовому проміжку. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати з 01 січня 2024 року ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач в подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відсутні підстави для виплати позивачу з 01.01.2024 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ. Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловила незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком, у спірний період є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням, довідкою про доходи від 21.05.2024, Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) від 21.05.2024. Позивач, відповідно до матеріалів справи, проживає в с. Старий Чорторийськ Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування та виплати доплати до пенсії згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті). Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39,

45. Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. У цьому Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить. Конституційний Суд України цим Рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Суд апеляційної інстанції наголошує про те, позивачка не довела суду, що вона отримувала підвищення відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ до виключення Законом №76-VІІІ положень статті 39 Закону № 796-ХІІ. Разом з цим матеріалами справи стверджується, що із заявою до пенсійного органу про нарахування спірної, в цій справі доплати, позивачка не зверталася. Тож, колегія суддів зауважує, що позивачка не зверталася до відповідача із проханням нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону № 1774-VIIІ, тому, колегія суддів дійшла висновку про передчасність звернення позивачки до суду з цим позовом. Тотожний підхід до правозастосування наведений в постанові Верховного Суду від 13 травня 2024 року в справі № 140/25972/23. Оскільки пенсійний орган не володів відомостями про факт поживання позивача в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, відтак правових підстав для здійснення відповідної доплати немає. Враховуючи зазначене, колегія суддів не може погодитись із доводами позивача про наявність у неї права на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року. Колегія суддів не приймає посилання на необхідність застосування у цій справі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 з огляду на різні фактичні обставини у цих справах. У справі, на висновки якої покликається позивач справі, на відміну від цієї справи, встановлено, що спір виник стосовно особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджувалось відповідним посвідченням, зазначена особа отримувала пенсію по інвалідності з відповідною доплатою і вказаній особі було припинено виплату підвищення згідно із статтею 39 Закону № 796-ХІІ з підстав виключення Законом №76-VІІІ положень статті 39 Закону № 796-ХІІ, які у подальшому були визнані Конституційним Судом України неконституційними. Проте в межах цієї справи (що розглядається) не встановлено обставини попереднього нарахування та подальшого припинення виплати позивачці підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ. Однак зазначені обставини справи залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до прийняття помилкового рішення у справі, яке підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Колегія суддів принагідно зазначає, що зазначена відмова не перешкоджає праву позивачці звернутися до органів Пенсійного фонду України з відповідною заявою про нарахування підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, а у випадку відмови в здійсненні такої звернутися до адміністративного суду за захистом порушеного (невизнаного) права. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року в справі № 140/5681/24 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 01 жовтня 2024 року.