Постанова 4824 № 761/19849/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/19849/21 Головуючий у 1 інстанції: Притула Н.Г. провадження №22-ц/824/11273/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 30 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : У травні 2021 року позивач АТ «Креді Агріколь Банк» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2022 року задоволено позовну заяву АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором №4/3673756 від 29.07.2020 року станом на 14.05.2021 року в сумі 59 807 гривень 79 копійок та 2 270 гривень судового збору. В подальшому, ухвалою суду від 31 січня 2023 року скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2022 року у справі №761/19849/21 за позовом АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та розгляд справи призчено в порядку спрощеного позовного провадження. В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №4/3673756 від 29.07.2020 року в сумі 59 807,79 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі кредитного договору від 29.07.2020 року, укладеного між АТ «Креді Агріколь Банк» та відповідачем, ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 58 345,88 грн строком до 28.07.2025 року зі сплатою 11% річних та комісійної винагороди у розмірі 2,30% в місяць від суми кредиту. Як зазначав позивач, він належним чином виконав умови договору та надав відповідачу кошти в користування, однак, відповідач не виконав належним чином умов договору та грошові кошти не повертає, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 14.05.2021 року становила: 52 284,12 грн - заборгованість по тілу кредиту, 741,57 грн - заборгованість за відсотками, 6 782,10 грн - нарахована комісія, а загальна сума заборгованості складає 59 807,79 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором №4/3673756 від 29.07.2020 року станом на 14.05.2021 року в сумі 53 025 гривень 69 копійок та 1 997,60 гривень судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про зміну рішення та зарахування сплаченої ним суми в рахунок погашення кредитної заборгованості. В обґрунтування скарги вказує, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою невірно вказана ціна позову, а саме: не враховані платежі, які робилися під час виконання кредитного договору. Також не уточнена сума заборгованості і під час розгляду справи судом, що стало причиною ухвалення судом незаконного рішення. Вважає, що судом не враховано, що як інвалід 2 групи, ОСОБА_1 за станом здоров`я, не зміг прийняти участь у розгляді справи безпосередньо у судовому засідання, а його клопотання про участь у справі у режимі відеоконференції залишено без задоволення. Вказує, що внаслідок порушення його прав, він не зміг надати суду підтверджуючі докази, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: докази того, що кредитний договір ним добросовісно виконувався. Зазначає, що ним сплачувалися усі платежі щомісячно, як за тілом кредиту так і за відсотками, і останній платіж проведено 29.06.2022 року. За підрахунками ОСОБА_1 було сплачено 55 866,60 грн, з яких 30 436,24 грн тіла і 25 430,36 грн відсотків, тобто підстав для звернення з позовом не було. Вказує, що внаслідок військових дій, вимушеної тимчасової евакуації, частина квитанцій про сплату була втрачена. Щодо заборгованості, то ним не сплачувалася комісійна винагорода в розмірі 2,30%, яка чомусь вимагалась щомісячно, а не одноразово. Одноразова була сплачена. Оскільки сплачені суми судом не враховані, то вони підлягають зарахуванню, а враховуючи, що позов заявлений, на думку ОСОБА_1 , то необгрунтовано стягнення з нього частки судового збору. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що що позовні вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» підлягали до часткового задоволення, а саме, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягали стягненню 53 025,69 грн, з яких: 52 284,12 грн - заборгованості по тілу кредиту та 741,57 грн - заборгованості за відсотками. Також, суд вважав, що п.1.3.1 комплексного договору №4/3673756 від 29.07.2020 року щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 6 782,10 грн. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 29.07.2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено комплексний договір №4/3673756, за яким Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 58 345,88 грн строком на 60 місяців від 29.07.2020 року до 28.07.2025 року (включно) зі сплатою 11.00% річних до моменту повного погашення заборгованості за цим Договором та комісійну винагороду щомісячно за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,30% щомісячно від суми кредиту зазначеного в п.1.1 цього Договору (п.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Договору). За п.1.2. Кредитного договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби. Відповідно до п.2.1. Кредитного договору, з метою обслуговування кредиту Банк відкриває позичальнику єдиний рахунок для погашення кредитної заборгованості № НОМЕР_1 в Банку (надалі - Рахунок погашення заборгованості). Згідно з п.2.2. Кредитного договору позичальник зобов`язаний сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків Банку, щомісяця, в День повернення кредиту одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (частиною кредиту) на Рахунок погашення заборгованості. Сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в День повернення кредиту. Встановлено, що АТ «Креді Агріколь Банк» свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, про що свідчить меморіальний ордер №32236791-1 від 29.07.2020 року. Відповідач не заперечував щодо факту отримання кредитних коштів. За частинами 1, 3 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вбачається зі ст.ст.525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Частиною1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. На підставі ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Проте, відповідно до положень ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому. При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що відповідач не виконував належним чином свої зобов`язання в частині повернення грошових коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 14.05.2021 року становила: 52 284,12 грн - заборгованість по тілу кредиту, 741,57 грн - заборгованість за відсотками, 6 782,10 грн - нарахована комісія, а загальна сума заборгованості складає 59 807,79 грн. Встановлено, що відповідач не надав доказів, що заборгованість є меншою чи відсутня. Щодо стягнення комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, то суд вірно зазначав, що відповідно до п.1.3.1 та 1.3.2 Комплексного договору №4/3673756 від 29.07.2020 року за користування кредитом Позичальник сплачує процентну винагороду щомісячно в розмірі 11.00% річних (фіксована процентна ставка) починаючи з дня укладання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за Договором та комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2.30% у місяць від суми кредиту зазначеної в п. 1.1 Договору. За Додатком №1 до комплексного договору №4/3673756 від 29.07.2020 року проценти за користування кредитом за період від 29.07.2020 року до 28.07.2025 року мали складати 17 796 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості за кредитом за вказаний період мала складати 80 517,60 грн. Згідно абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до ч.5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до ч.2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, як вірно зазначив суд, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Вказане викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21). Суд вірно вважав, що п.1.3.1 комплексного договору №4/3673756 від 29.07.2020 року щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 6 782,10 грн. Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» підлягали частковому задоволенню, а саме, щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача 53 025,69 грн, з яких: 52 284,12 грн - заборгованості по тілу кредиту та 741,57 грн - заборгованості за відсотками. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: