Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23143/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23143/23 Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 18.12.2023р.) у справі за адміністративним позовом громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В: 05.09.2023р. громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення від 27.04.2023р. №51034500000273 про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну та №51032500068304 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 . В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що чинне міграційне законодавство визначає, що адресою задекларованого (зареєстрованого) місця проживання (перебування) є адреса, за якою з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення законодавства не визначають обов`язок особи фактично проживати саме за адресою реєстрації. Вказане, в свою чергу, спростовує позицію відповідача щодо того, що позивач при зверненні до ГУ ДМС в Одеській області та заповненні анкети про надання дозволу на імміграцію в Україну надав свідомо неправдиві відомості відносно свого місця проживання. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасувати рішення відповідача від 27.04.2023р. №51034500000273 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та №51032500068304 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 . Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 15.01.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2023р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. 31.01.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДМС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 13.02.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином Федеративної Республіки Нігерії. Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 позивач уклав шлюб з громадянкою Республіки Вірменія ОСОБА_3 , якій видано посвідку типу РА НОМЕР_5 на постійне проживання в Україні. 10.06.2021р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію. Відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області 27.08.2021р. складено висновок про задоволення клопотання позивача про надання йому дозволу на імміграцію та видано дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , який дійсний до 27.08.2023р. Дозвіл надано на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію». 05.10.2021р. ОСОБА_1 був документований посвідкою за № НОМЕР_1 на постійне проживання в Україні. 27.04.2023р. провідним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області складено висновок, яким запропоновано скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області від 27.08.2021р. №51034200057866 про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а також визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання від 05.10.2021р. №900062329. У вказаному вище висновку зазначено, що за результатом розгляду листа відділу міграційного контролю Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 18.10.2021р. №5100.5.7/32517-21, а також особової справи позивача, з урахуванням вимог п.п.21 та 22 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002р. №1983) встановлено, що в заяві про надання дозволу на імміграцію громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявником під власний підпис, зазначено місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 була надана довідка про реєстрацію місця проживання особи, відповідно до якої, за відомостями Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 28.05.2021р. по день надання довідки, проте така довідка не містить ані реєстраційного номеру, а ні дати складання. З метою перевірки дійсності наданої громадянином Нігерії ОСОБА_1 довідки про реєстрацію місця проживання особи, ДМС України направлено запит до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 15.03.2023р. №8.1-2452/2-23. Листом Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 27.03.2023р. №458ел/01-09 підтверджено факт видачі довідки про реєстрацію місця проживання. Також, відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області направлено лист до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС в Одеській області, щодо надання усієї наявної інформації стосовно громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За інформацією відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_1, за обліками цього структурного підрозділу ГУ ДМС в Одеській області не значиться. З метою перевірки достовірності інформації, наданої ОСОБА_1, під власний підпис, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області ініційовано перевірку інформації щодо місця проживання на території України громадянина ОСОБА_4 (лист від 18.10.2022р. №5100.5/32479-21). 18.10.2021р. до відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства надійшов лист відділу міграційного контролю Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області №5100.5.7/32517-21 щодо перевірки адреси місця проживання громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 . В службовій записці відділу міграційного контролю вказано, що 12.10.2021р. співробітниками відділу здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , двері помешкання за вказаною адресою відкрив громадянин України ОСОБА_5 , який в усній формі повідомив, що квартиру АДРЕСА_2 , він, у відповідності до договору найму житлового приміщення №2, орендує з червня 2021р. При цьому, ОСОБА_5 повідомив, що інформацією щодо проживання іноземців за вказаною адресою він не володіє. Тобто, позивачем при зверненні до ГУ ДМС в Одеській області та заповненні ним анкети про надання дозволу на імміграцію в Україну під власний підпис, надано свідомо неправдиві відомості відносно свого місця проживання. Відповідно до відповіді, наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради листом від 14.03.2023р. №-94ел/01-09 на запит міграційного органу від 19.01.2023р. №5100.5.7-556/51.3-23, установлено, що по АДРЕСА_1 , у квартирі, яка має житлову площу - 15 кв.м, а загальну площу - 17,7 кв.м. одночасно зареєстровано місце проживання 470 осіб. Таким чином, як зазначено у висновку від 27.04.2023р., що ІНФОРМАЦІЯ_2 за вказаною адресою не проживав та не міг проживати. Незважаючи на вказане, правдиву інформацію про місце свого фактичного проживання він не надав Крім того, до матеріалів особової справи громадянина Нігерії ОСОБА_1 долучена нотаріально засвідчена заява громадянки України ОСОБА_6 , яка діє від імені ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про те, що відповідно волевиявлення довірителя ( ОСОБА_7 ), вказаною заявою дає згоду, від імені довірителя, на реєстрацію місця проживання громадянина Нігерії ОСОБА_1 на житлову площу квартири під АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 , як власнику, на праві особистої приватної власності. До вказаної заяви, засвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Малидькою С.В., долучені: - копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 02.09.2020р. №222390693, відповідно якого, ОСОБА_7 є одноосібним власником об`єкта житлової нерухомості - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; - довіреність ОСОБА_7 від 02.09.2020р., посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В., про те, що ОСОБА_7 , уповноважує ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх без винятку державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, у тому числі органах поліції, нотаріальних органах, житлово-експлуатаційних організаціях, державної реєстрації, органах виконавчої влади та самоврядування, БТІ, нотаріальних органах, фіксальних органах, міграційних органах, в усіх без винятку Центрах надання адміністративних послуг, Департаменті надання адміністративних послуг та його територіальних підрозділах, ОСББ, тощо, перед фізичними та юридичними особами при вирішенні будь яких питань, пов`язаних зі вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та передачі в оренду, належними мені на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_2 , а також з питань, що стосуються реєстрації місця проживання та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб, за вищезазначеними адресами. - копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 06.03.2014р. Троїцьким РС УДМС в Луганській області, на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому, як було зазначено відповідачем у висновку від 27.04.2024р., згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) чи піклувальника та органу опіки і піклування відповідно до закону. Проте, згода батьків (усиновлювачів) передбачена ч.ч.2 та 4 ст.32 Цивільного кодексу України, до довіреності ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому на Момент укладання вказаної довіреності було 17 року, не долучена та інформацію про наявність такої згоди в тексті самої довіреності відсутня. Тобто, довіреність складена з порушенням вимог законодавства щодо прав неповнолітньої особи та є нікчемною. 10.04.2023р. Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС направлено лист №8.1/1517-23 до Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС щодо проведення перевірки законності проведення реєстрації місця проживання громадянина Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вказаного висновку від 27.04.2024р., відповідачем 27.04.2023р. прийнято рішення №51034500000273 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та №51032500068304 - про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 . Позивач, вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. №3773-VI, іноземцем вважається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. У силу ч.15 ст.4 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Згідно зі ст.2 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим і іншими законами України, а також міжнародними договорами України. При цьому, іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального та майнового стану, їх расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду та характеру занять, інших обставин. Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території (ст.3 Закону №3773-VI). Так, умови та порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). У розумінні положень ч.1 ст.1 Закону №2491-ІІІ, імміграцією вважається прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозволом на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти та робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві України; батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; особи, які безперервно проживали на території України протягом 3 років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (ч.2 ст.4 Закону №2491-III). Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або ж перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України (ч.3 ст.4 Закону №2491-III). Пунктом 2 ч.1 ст.9 Закону №2491-III визначено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Заяву про надання дозволу на імміграцію, відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2491-III, заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання, що передбачено ч.11 вказаної вище статті. У той же час, ч.1 ст.10 Закону №2491-ІІІ встановлено перелік обставин, за яких не надається дозвіл на імміграцію: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не було закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або ж інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Процедуру ж провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади і підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію регламентовано «Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002р. №1983). Відповідно до пп.3 п.2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України. МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до ст.10 Закону №2491-ІІІ (п.9 Порядку №1983). За приписами п.10 Порядку №1983, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах. Відповідно до п.11 вказаного Порядку, у разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону №2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб. Як передбачено у п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС або ж територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. Згідно з п.14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п.п.12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону №2491-ІІІ, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абз.2 п.14 цього Порядку органів інформацію та надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п.15 Порядку №1983). Відповідно до п.16 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абз.2 п.14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Таким чином, зі змісту наведених положень Порядку №1983 вбачається, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання відносно наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених у ст.10 Закону №2491-ІІІ, а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію. При цьому, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, детального аналізу отриманої інформації та матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію або ж про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію, у свою чергу, є підставою для отримання посвідки на постійне проживання. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Порядку №1983 документи, які були подані позивачем для отримання ним дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом відповідача, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а відповідач прийняв рішення про надання дозволу на імміграцію від 27.08.2021р. №51034200057866. Судом першої інстанції було встановлено, що під час подання заяви про оформлення дозволу на імміграцію позивачем подано свідоцтво про шлюб з громадянкою Республіки Вірменія ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серії НОМЕР_2 , видане 27.04.2021р. Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (посвідка на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_4 , що видана 11.10.2018р., орган видачі: 5101) та, зокрема, довідку про реєстрацію місця проживання особи, відповідно якої, за відомостями Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 28.05.2021р. по день надання цієї довідки. У свою чергу, висновок про оформлення дозволу на імміграцію стосовно позивача прийнято 27.08.2021р., а вже 05.10.2021р. позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , тобто відповідач під час прийняття рішення щодо позивача мав всі необхідні документи, здійснив їхню перевірку, зокрема, документи (інформацію) щодо місця його проживання на території України та прийняв відповідне рішення надати дозвіл. Зазначена обставина підтверджується дозволом на імміграцію в Україну, виданим позивачу 27.08.2021р. Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті відповідного рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та подальшим оформленням йому посвідки на постійне проживання в Україні, беззаперечно проводив необхідну перевірку поданих позивачем документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив. Водночас, у ст.12 Закону №2491-ІІІ закріплені підстави для скасування дозволу на імміграцію, а саме, якщо: 1) з`ясується, що його було надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року та вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав та законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України, щодо позивача не було встановлено. Як зазначалось вище, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідач зазначив п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-ІІІ. За правилами п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. У свою чергу, матеріалами справи встановлено, що відповідачем не надано копій рішень судів, якими позивача було визнано винним у вчиненні відповідних правопорушень, а саме підробці документів, що, власне, є кримінально караним діянням. Таким чином, правових підстав для скасування дозволу на імміграцію у відповідача не було, оскільки дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав на підставі правдивих відомостей та справжніх документів, поданих у належній формі, без наміру приховати будь-яку інформацію, що підтверджується зокрема й тим, що на час прийняття рішення про оформлення йому дозволу на імміграцію стосовно документів позивача жодних заперечень не було. За таких обставин, посилання відповідача п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-ІІІ є лише припущенням та не ґрунтується на належних і допустимих доказах. Більше того, у відповідності до п.п.21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Так, про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення щодо скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст.13 Закону №2491-ІІІ. Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі. З аналізу вищевказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання відносно скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Разом із тим, відповідачем, в порушення вищевказаних приписів, не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів. Таким чином, суд попередньої інстанції, розглянувши цю справу в межах заявлених позовних вимог, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 30.09.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко