Постанова 4812 № 490/1835/24

01.10.24 22-ц/812/1375/24 Провадження № 22-ц/812/1375/24 Головуючий суду першої інстанції Гуденко О.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 490/1835/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2024 року, повний текст якого складено 17 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 12 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 30 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний кредитний договір № 4852986. Відповідно до умов договору ТОВ «Авентус Україна» надав позичальнику кредит у сумі 20 000 грн строком на 30 днів, ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 20 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого в нього виникла кредитна заборгованість. 17 січня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу, № 17.01/23 Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору, права грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь суму заборгованості в розмірі 64 460 грн, з яких 20 000 грн заборгованість за тілом кредиту та 44 460 грн - проценти за користування кредитними коштами. Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4852986 від 30 вересня 2021 року в загальній сумі 31 400 грн, яка складається з 20 000 тіла кредиту та 11 400 грн процентів за користування кредитом, а також судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань та спростування суми заборгованості перед позивачем та позовних вимог. При цьому суд не приймав до уваги твердження позивача про те, що відбулася пролонгація строку кредиту згідно положень пункту 4.2 Договору, а саме що відбулася пропозиція (оферта) споживча про продовження строку кредиту, а подальшому відбувалася автопролонгація договору за пунктом 4.3 Договору шляхом надання згоди споживача адже позивач не надав суду достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони погодили i надали згоду на автопролонгацію договору після 30 жовтня 2021 року, а відповідні зміни строку користування кредитом та процентної ставки були відображені в особистому кабінеті клієнта. Отже, безпідставним є нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, оскільки це не ґрунтується на нормах матеріального права та умовах договору. Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що відповідач повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі вказаного договору позики від 30 вересня 2021 року на користь кредитора з ОСОБА_1 підлягає стягненню загальна сума заборгованості у розмірі 31 400 грн, як-то передбачено умовами укладеного Договору з Додатками. Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі. Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу та розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4852986 від 30 вересня 2021 року мне можуть вважатися належними доказами наявності такої заборгованості. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволених вимог щодо стягнення процентів, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило його скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо відмови у стягненні з відповідача заборгованості в повному обсязі по процентам за користування грошовими коштами. Заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора. У даній справі, відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» належне йому право вимоги. Укладаючи кредитний договір, сторони передбачили нарахування процентів за користування запозиченими коштами. Станом на 27 лютого 2022 року (дата закінчення договору з урахуванням підпункту 1.4, пункту 4.2 та пункту 4.3 Договору), відповідно до поденного розрахунку заборгованості первісного кредитора відповідач має заборгованість по тілу кредиту в розмірі 20 000 грн, за процентами 44 460 грн, що в загальному розмірі складає 64 460 грн. Вказана сума, визначена у розрахунку заборгованості, складається лише із заборгованості за тілом кредиту та процентів, нарахованих ще первісним кредитором, у період з 30 вересня 2021 року по 24 лютого 2022 року включно. В даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в пункті 4.3. Договору про надання споживчого кредиту № 4852986 від 30 вересня 2021 року. Нараховані відсотки не носять штрафний характер. Також необхідно зазначити, що наданий позивачем до суду першої інстанції поденний розрахунок заборгованості (картка обліку) є належним та допустимим доказом заборгованості. Окремо треба зауважити, що в пункту 4.1. Договору зазначено що, строк кредиту може бути продовжено: - за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в пункті 1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному підпунктом 4.2. (підпункти 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в пункті 4.3 (підпункти 4.3.1 - 4.3.2) Договору. Порядок автопролонгації строку кредиту (далі - автопролонгація), визначений в пункті 4.3. Договору. Судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам (жодної оцінки), а саме тому, що в даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту-процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Необхідно зауважити, що судом першої інстанції не надано належної оцінки пункту 10.8 Договору. Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку. В даному випадку часткова оплата відповідачем процентів за користування кредитом, є підтвердженням волевиявлення відповідача на добровільне виконання умов Договору, серед іншого, зазначених в пункті 1.2 та пункті 1.5.2. Договору. Враховуючи зазначене, оплата відповідачем процентів за користування грошовими коштами є свідомим та вільним вибором відповідача, серед можливості оплати процентів або здійснення часткового дострокового повернення кредиту. Тобто, оплата відповідачем суми нарахованих процентів за користування грошовими коштами на рахунок кредитора є підтвердженням факту отримання боржником від кредитора грошових коштів у сумі, що визначена в пункті 1.3. Договору. Також позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрат з судового збору у сумі 1 186.98 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 4 900 грн. З відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 422.40 грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу, позивачем надано копію Договору № 10/07-2023 про надання правової допомоги адвокатом Столітнім М.М. від 10 липня 2023 року, рахунок на оплату по замовленню, згідно якого вартість послуг адвоката, наданих позивачу, складає 10 000 грн, звіт про проведену роботу та платіжна інструкція на суму 10 000 грн. Зазначений розмір витрат на оплату адвоката є співмірним та обґрунтованим, підтвердженим детальним звітом про надання правничої (правової допомоги) в межах зазначеної справи. Враховуючи вищезазначене, та безспірність вимог, що підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 10 000 грн. На день слухання справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задовленню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 30 вересня 2021 року між ТОВ «Авентус України» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 17.01/23 Ф, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» надав позичальнику кредит у сумі 20 000 грн строком на 30 днів зі стандартною процентною ставкою 1,90% в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього Договору та у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до пункту 4.2 Договору і у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до пункту 4.3 Договору. Сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до підпункту 4.2.2.-4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (підпункт 4.3.1. Договору). Підпунктом 4.3.2. Договору сторони визначили, що споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту, передбачених у підпункті 4.3.1. Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому пунктом 4.2. Договору. Вказаний в цьому розділі (Розділ 4 Пролонгація строку кредиту) порядок внесення змін до Договору щодо продовження строку кредиту, сторони вважають такими, що вчинений в письмовій формі, оскільки воля сторін передбачена в пункті 4.2. Договору виражена за допомогою технічного засобу зв`язку, а в пункті 4.3. Договору письмово цим Договором, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 ЦК України до письмової форми правочину (підпункт 4.4. Договору). Сторони також передбачили у договорі, що знижена процентна ставка становить 0,95 в день та застосовується відповідно до умов договору, передбачених у підпункті 1.5.2 Договору. З пункту 1.4 кредитного договору вбачається, що дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього договору. Пунктами 1.7 та 1.8 кредитного договору передбачений розмір орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладання договору. Вказаним договором також передбачені порядок та умови надання кредиту, порядок обчислення (нарахування) процентів, порядок їх зміни, умови пролонгації строку кредиту, відповідальність сторін тощо. Зазначений договір, графік платежів до нього, а також паспорт споживчого кредиту був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем): М201759. Виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх обов`язків перед ОСОБА_1 щодо перерахування коштів за кредитним договором № 17.01/23 Ф від 30 вересня 2021 року на платіжну картку, вказану у кредитному договорі, підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 20 січня 2023 року за вих. № 2351, згідно з якою 30 вересня 2021 року о 15.45 год. на платіжну картку № НОМЕР_1 перераховані кошти у розмірі 20 000 грн. У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором № 17.01/23 Ф відповідно до картки обліку Договору станом на 16 січня 2023 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 64 460 грн, зокрема 20 000 грн сума кредиту, 44 460 грн проценти за користування кредитними грошима. Крім того, судом було встановлено, що 29 травня 2023 року ТОВ «Авентус Україна» уклало з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» договір факторингу № 29/05/2023 ф, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 17.01/23 Ф від 30 вересня 2021 року. Витягом з реєстру боржників до цього договору заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 64 460 грн. Отже у справі, що розглядається предметом розгляду є правовідносини сторін, що склалися у зв`язку з укладенням договору позики на умовах фінансового кредиту, однією із форм якого є онлайн кредит. За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України). Отже, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Згідно зі статтею 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту. Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено. Так, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону). Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже з огляду на положення вище вказаного законодавства та пункту 1.1. Договору кредитні кошти надавалась ОСОБА_1 виключно за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» за умови ідентифікації та верифікації позичальника та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію». З огляду на викладене, можливо дійти висновку, що з урахуванням особливостей Договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. У справі, що переглядається, зважаючи на те, що первісний кредитора виконав умови договору, відповідач отримав кредитні кошти та використав їх, допустивши при цьому заборгованість, а позивач набув право вимоги до нього, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 000 грн та процентів за користування кредитними коштами. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про зменшення розміру нарахованих позивачем процентів з 44 460 грн до 11 400 грн з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 стаття 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Аналізуючи зміст кредитного договору від 30 вересня 2021 року № 17.01/23 Ф та його складових (графік погашення боргу, паспорт споживчого кредиту), виконання відповідачем кредитних зобов`язань колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що 44 460 грн заборгованості по процентам за користування кредитом станом на день відступлення первісним кредитором на користь позивача права вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору, було нараховано правомірно, згідно з умовами договору, підписаного первісним кредитором та позичальником за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Отже ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за вказаним вище кредитним договором, а ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, однак в порушення умов цього кредитного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а тому права кредитора порушені та підлягають захисту. Відповідно до пункту 3.1 Договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи період пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». За пунктом 3.2 Договору, до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту, вказана у графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у п.1.4 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту відповідно до пункту 4.2 Договору, де проценти нараховуються і за дату повернення кредиту, вказану в графіку платежів. Строк кредиту може бути продовжено (пункт 4.1. Договору):- за ініціативою споживача на кількість днів, зазначених у пункті 1.4 Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному підпункті 4.2 (підпункти 4.2.1-4.2.4) Договору або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених у підпункті 4.3. (підпункти 4.3.1-4.3.2) Договору. За умовами пункту 4.3.1 сторони домовилися, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до підпункту 4.2.2-4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Оскільки через 30 днів відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, то кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів. Таким чином встановлено, що проценти нараховані первісним кредитором в межах строку кредиту. Апеляційний суд не погоджується з висновок суду про те, що нараховані проценти у розмірі 44 460 грн не передбачені умовами договору та нараховані позивачем безпідставно. За такого підстави для зменшення розміру процентів, нарахованих у вказаний період, відсутні. За такого, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що нарахована заборгованість по процентам за користування кредитними коштами у розмірі 44 460 грн нарахована в межах строку кредиту, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по процентам за користування кредитом у повному розмірі, який заявив позивач, з урахуванням суми 33 060 грн, у стягненні якої відмовив суд першої інстанції. Ураховуючи викладені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про рішення суду в частині вирішення питання про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами підлягає зміні. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо стягнення заборгованості по процентам підлягає зміні. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині відмови у стягненні всієї заявленої позивачем суми заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, тому в іншій частині оскаржуване судове рішення апеляційнім судом щодо законності та обґрунтованості не переглядається. Щодо стягнення судових витрат. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» в суді першої інстанції надавалася адвокатом Столітнім М.М. на підставі договору про надання правової допомоги № 10/07-2023 від 10 липня 2023 року (а.с. 135-137). Згідно з пунктом 4.3 договору за надання правової допомоги, відповідно до договору, клієнт авансово сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін та згідно рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару. На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції надано договір про надання правової допомоги № 10/07-2023 від 10 липня 2023 року, платіжна інструкція в національній валюті від 06 березня 2024 року № 3722 про оплату за послуги з аналізу, складання та подання позовної заяви; звіт від 06 березня 2024 року про надання правової допомоги згідно договору № 10/07-2023 від 10 липня 2023 року, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 10 000 грн, з яких - збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором; складання позовної заяви, подання до суду першої інстанції позовної заяви 10 год./10 000 грн; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1423361 від 06 березня 2024 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9422/10 від 18 вересня 2020 (а.с 93) Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн підтверджений належними та допустимими доказами. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції вважав, що понесені стороною позивача витрати на правову допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат, заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). А відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, виходячи з критерію пропорційності, суд першої інстанції вважав, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, пропорційно до задоволених на 49% позовних вимог у розмірі 4 900 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заявлено клопотання про стягнення з відповідача 4 000 грн витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надано договір №28/03-2024 про надання правової допомоги від 28 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» та адвокатом Городніщевою Є.О., копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1592397 від 17 квітня 2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/3145 від 18 травня 2023 року, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 4 000 грн., з яких - збір та аналіз доказів і документів для подання до Миколаївського апеляційного суду апеляційної скарги на рішення по цій справ, складання апеляційної скарги та подання до суду апеляційної скарги 8 год./4000 грн. Колегія суддів приймає вказані документи в якості доказів на підтвердження виконання адвокатом Городніщевою Є.О. робіт на підставі договору від 28 березня 2024 року, а також на підтвердження вартості наданих адвокатом послуг на загальну суму 4 000 грн. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з врахуванням фактично виконаної адвокатом позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції 6 000 грн, в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн. За подачу позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422.40 грн та за подання апеляційної скарги 3 633. 60 грн, оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволені в повному обсязі, то з ОСОБА_1 на користь останнього необхідно стягнути 2 422.40 грн сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 3 633.60 грн судового збору за подачу апеляційної скарги, а всього 6 056 грн. Отже загалом судові витрати, пов`язані з розглядом справи складають 16 056 ( 6 000+4 000+6 056) грн. Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» задовольнити частково. Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 44 460 грн процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором від 30 вересня 2021 року № 17.01/23 Ф, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , а також 6 056 грн судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 01 жовтня 2024 року.