Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/7726/24

Справа № 991/7726/24 Провадження 1-кс/991/7759/24 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2024 року                                                                 м.Київ Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , детектива ОСОБА_3 , розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_4 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні №22023000000000094 від 28.01.2023, ВСТАНОВИВ: До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання слідчого, в якому він просив накласти арешт на майно, яке належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, заборонивши відчужувати, користуватися та розпоряджатися таким майном. Клопотання слідчим обґрунтоване тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, зокрема санкцією ч. 5 ст. 191 КК України передбачено конфіскацію майна як вид покарання, у зв`язку із чим слідчий просить накласти арешт на майно підозрюваної, а саме на квартиру, що перебуває у її приватній власності, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. Слідчий у клопотанні просив розгляд здійснювати без повідомлення власниці майна, її захисників, задля збереження мети арешту майна. З огляду на характер заходів забезпечення кримінального провадження, мету їх застосування, вирішено розгляд клопотання про арешт майна здійснювати без повідомлення власниці майна, її захисників, оскільки повідомлення підозрюваної про розгляд може призвести до негайного відчуження майна чи вчинення інших дій з метою уникнення досягнення мети арешту. У судовому засіданні детектив ОСОБА_3 клопотання підтримав в повному обсязі, просив задовольнити з наведених у ньому підстав. Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши детектива та його доводи, слідчий суддя приходить до таких висновків. Вимоги до клопотання слідчого, прокурора про арешт майна викладені в ч. 2 ст. 171 КПК України. Так, зокрема, в клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Так, слідчим суддею встановлено, що до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_4 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні №22023000000000094 від 28.01.2023. Як вбачається з поданого слідчим клопотання, воно відповідає вимогам закону, подане з додержанням вимог статті 171 КПК України, містить всі встановлені законом обставини, а тому підстави для його повернення відсутні. У клопотанні слідчий просив слідчого суддю накласти арешт на майно підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Слідчий у клопотанні вказує на таку підставу для накладення арешту на майно - з метою конфіскації майна як виду покарання. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому Кримінально процесуальним Кодексом України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку (ч. 1 ст. 170 КПК України). Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Тобто арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання (пункт 3 частина 2 статті 170 КПК України). У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна. Слідчий у клопотанні та в судовому засіданні, обґрунтовуючи необхідність накладення арешту на належне підозрюваній майно, вказав на необхідність забезпечення можливої конфіскації майна та запобігання можливості відчуження майна. Таким чином при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати правові підстави арешту майна, а саме: можливість накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; наявність майна, на яке може бути накладено арешт, а також наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Слідчий суддя наділений повноваженнями здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Частиною 2 статті 33-1 КПК України встановлено, що слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. Як вбачається з наданих слідчому судді матеріалів, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023000000000094, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.01.2023, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 328, ч. 1 ст. 329 КК України. У рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження досліджуються обставини можливого вчинення у 2022 році службовими особами ДП «БЦКТ «Мікротек», у тому числі за попередньою змовою із службовими особами ТОВ «Центр Інжинірингу НКЕМЗ» та іншими невстановленими особами, на виконання контракту Міністерства оборони України, в умовах воєнного стану, діяння на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України, привласнення, розтрати чужого майна, шляхом зловживання своїм службовим становищем у особлива великих розмірах, повторно за попередньою змовою групою осіб, внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей за попередньою змовою групою осіб, легалізації (відмивання), коштів, одержаних злочинним шляхом, у великих розмірах за попередньою змовою групою осіб, розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, втраті документів, виробів та матеріальних носіїв інформації, що становлять державну таємницю. З огляду на те, що одне із кримінальних правопорушень, обставини якого досліджуються в ході вказаного досудового розслідування, згідно зі статтею 216 КПК України може бути віднесене до підслідності Національного антикорупційного бюро України, постановою начальника Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_7 від 29.07.2024 доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №22023000000000094 від 28.01.2023 міжвідомчій слідчій групі із включенням до складу групи слідчих в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України та детективів Національного антикорупційного бюро України. Таким чином на час звернення до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про арешт майна, досудове розслідування у кримінальному провадженні №22023000000000094 здійснюється міжвідомчою слідчою групою з числа слідчих Головного слідчого управління СБ України та детективів Третього підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України. У свою чергу належність кримінального провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду визначається сукупністю вимог до його предметної підсудності, встановлених ч. 1 ст. 33-1 КПК України, а саме: належністю кримінального правопорушення до переліку корупційних злочинів, зазначених у примітці до ст. 45 КК України та/або кримінальних правопорушень, передбачених 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, та обов`язковою наявністю хоча б однієї з умов, передбачених п. п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. 13.08.2024 в рамках кримінального провадження №22023000000000094 складене повідомлення про підозру ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, які належать до підсудності Вищого антикорупційного суду. Водночас розмір коштів, які є предметом злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 209 КК України, відповідає положенням п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України. Окрім ОСОБА_6 , в рамках цього кримінального провадження повідомлено про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 328, ч. 1 ст. 329 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 205-1 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України та поряд з цим кримінальне провадження здійснюється за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 328, ч. 1 ст. 329, ч. 1 ст. 366 КК України. За наведених обставин, на час розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено обставин, які б свідчили про непідсудність клопотання про арешт майна підозрюваної ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №22023000000000094 Вищому антикорупційному суду. Згідно з ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається у день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу (ч. 3 ст. 111 КПК України). За змістом ч. 1 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 2 ст. 135 КПК України). Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України). Як встановлено з матеріалів, 13.08.2024 складене повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, яке вручене у спосіб, визначений КПК України, а саме: шляхом вручення повідомлення про підозру в день його складання житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання/перебування ОСОБА_6 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , тобто Начальнику ЖЕД-305 та шляхом вручення 13.08.2024 о 13 год 07 хв за адресою: АДРЕСА_1 , матері ОСОБА_6 ОСОБА_12 . Вказане дає підстави для висновку, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень та остання набула у цьому кримінальному провадженні процесуальний статус підозрюваної. У судовому засіданні досліджені матеріали кримінального провадження, додані до клопотання на обґрунтування обставин, що дають підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, зокрема, копії: листа ДКР СБ України від 27.01.2023; рапорту про виявлені протиправні діяння, що містять ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачене ст. 111 КК України від 27.01.2023; державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/147 від 26.04.2022; довідки Північного офісу Держаудитслужби від 12.03.2024; висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз від 01.05.2024 №63/5 та інші матеріали. Предметом дослідження в рамках даного кримінального провадження є обставини укладення та виконання договору поставки №01-120422 між ДП «БЦКТ «Мікротек» та ТОВ «Центр Інжинірингу НКЕМЗ» щодо виготовлення та постачання ДП «БЦКТ «Мікротек» кришок і кювет ХСЧКВ-19, ХСЧКВ-34. Водночас із досліджених матеріалів вбачається безпосередня участь головного бухгалтера ДП «БЦКТ «Мікротек» ОСОБА_6 як у обговоренні обставин укладення зазначеного договору, так і в порядку його виконання. Тож наведене свідчить про пов`язаність ОСОБА_6 із досліджуваними у кримінальному провадженні обставинами. Отже, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточну кваліфікацію дій ОСОБА_6 , дослідження цих документів у сукупності формують у слідчого судді внутрішнє переконання, що мали місце обставини, про які зазначається у клопотанні, та що до їх вчинення може бути причетна ОСОБА_6 , тому слідчий суддя дійшов висновку про доведеність органом досудового розслідування обґрунтованості підозри тією мірою, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Санкція ч. 5 ст. 191 КК України, що у тому числі інкримінується ОСОБА_6 , передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України). Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у вигляді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні. Тобто, у випадку визнання винуватою ОСОБА_6 , зокрема у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна. На слідчого покладається обов`язок при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна надати документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження, зокрема, підозрюваним таким майном (п. 3 ч. 1 ст. 171 КПК України). Згідно відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, встановлено, що у власності ОСОБА_6 перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно, враховуючи норми ч. 10 ст. 170 КПК України, є об`єктом, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні. В обґрунтування необхідності накладення арешту на вищевказане майно, слідчий зазначає, що оскільки ОСОБА_6 є підозрюваною у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину, майно якої за вироком суду може бути конфісковане, є обґрунтовані підстави вважати, що незастосування обмежень щодо можливості розпорядження таким майном може призвести до вжиття ОСОБА_6 заходів для його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та/або передачі третім особам, з метою уникнення арешту та подальшої можливої конфіскації. Врахувавши правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна, слідчий суддя приходить до висновку, що слід надати згоду на арешт вище зазначеного майна, що знаходиться у власності ОСОБА_6 . На переконання слідчого судді арешт майна на даному етапі є цілком законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження. Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя враховує, що вказані критерії є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Beyeler проти Італії (Рішення Великої Палати від 5 січня 2000 року, заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (серед інших, James та інші проти Сполученого Королівства (Рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 8793/79, параграф 50). З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету. Частина 4 ст. 173 КПК України визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб. При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України). Слідчий суддя приходить до висновку, що необхідно накласти арешт на майно, що належить на праві власності підозрюваній ОСОБА_6 саме шляхом заборони на відчуження та розпорядження таким майном, з метою запобігання можливості підозрюваної ОСОБА_6 приховати та відчужити таке майно, з метою уникнення його можливої конфіскації як виду покарання, оскільки такі ризики не є вочевидь необґрунтованими. Враховуючи те, що правовою підставою для накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а також доведеність слідчим існування достатніх підстав вважати, що не накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні, може призвести до його можливого відчуження на користь третіх осіб або настання інших наслідків, у зв`язку з чим не буде досягнута дієвість даного кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що заборона відчуження та розпорядження таким майном виправдовує у цьому випадку ступінь втручання у право власності осіб. У той же час, клопотання слідчого у частині прохання щодо накладення арешту на майно шляхом заборони користування таким майном задоволенню не підлягає. З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчого про арешт майна належить задовольнити частково. У ході розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено негативних наслідків арешту майна. Крім того, слід зауважити, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, за умов що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи з метою виконання завдань кримінального провадження. З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету, є цілком законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження. Разом з цим, слідчий суддя звертає увагу, що підозрювана ОСОБА_6 не позбавлена права оскаржити судове рішення про арешт майна або звернутися із відповідним клопотанням в порядку ст. 174 КПК України. Керуючись статтями 7, 9, 131, 132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ: Клопотання задовольнити частково. Накласти арешт у вигляді заборони відчуження та розпорядження на майно, яке належить підозрюваній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження ухвали про накладення арешту не зупиняє її виконання. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Слідчий суддя                                                                                           ОСОБА_1