Постанова 4820 № 686/196/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2024 року м. Хмельницький Справа № 686/196/24 Провадження № 22-ц/4820/1488/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М., з участю представників позивача адвокатів Напрієнко М.В., Чоклі Є.Ю., відповідача та його представника адвоката Ксьондзика Ю.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року, суддя Заворотна О. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, відділ реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації місця проживання Хмельницької міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, встановив: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька. Позовна заява обґрунтована тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у 2019 році, спільна дочка сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з нею. Вона з дочкою зареєстровані в квартирі, яка на праві приватної власності належить позивачці та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із сімейними обставинами та зміною її місця проживання, виникла необхідність у зміні місця реєстрації дитини за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , в квартирі, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , яка не заперечує зареєструвати дитину та її матір у власній квартирі. ОСОБА_2 ігнорує її звернення про надання згоди - дозволу на реєстрацію місця проживання дитини, нехтує правилами реєстрації місця проживання дитини, не надає згоди на декларування місця проживання дитини та створює перешкоди, відмовляючись у добровільному порядку надати дозвіл на зняття дочки з реєстрації/декларування місця проживання, через що позивачка позбавлена можливості в позасудовому порядку зареєструвати місце проживання дитини, тому звернулася до суду за захистом прав малолітньої дочки на вільний вибір місця проживання. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.05.2024 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо того, що зміна реєстрації місця проживання малолітньої дитини з квартири, яка належить матері на праві приватної власності на квартиру, яка належить третій особі, відповідатиме найкращим інтересам дитини, як і загалом, не обґрунтовано підставу для зміни реєстрації місця проживання дочки, з огляду на те, що обов`язок забезпечення житлом дитину покладається на батьків, а не на третіх осіб. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а також вирішити питання судових витрат, понесених нею у зв`язку із розглядом справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що відмова ОСОБА_2 у зміні місця реєстрації дитини має надуманий та безпідставний характер, яка не підтверджена жодними доказами. Відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що реєстрація ОСОБА_3 за новою адресою в квартирі, яка є більшою за площею, може зашкодити інтересам дитини. В той же час, необґрунтована відмова відповідача надати дозвіл на зміну місця реєстрації дочки позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на зміну місця реєстрації, оскільки малолітня дитина має бути зареєстрована за адресою своєї матері. Судом не враховано доводів позивача щодо надання оцінки висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради від 29.03.2024 року, який ОСОБА_1 просила суд визнати недопустимим доказом. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що намагання ОСОБА_1 змінити місце проживання дитини зумовлене не покращенням житлових умов останньої, а бажанням продати належну позивачу квартиру. У справі відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що в квартирі, належній ОСОБА_4 , не проживають інші особи. Спільна дочка сторін у квартирі матері користується власною кімнатою з новим ремонтом та достатнім простором для гармонійного розвитку і дозвілля, відтак підстав для зміни місця проживання не має. В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Відповідач та його представник в суді заперечили проти апеляційної скарги, підтримали оскаржуване судове рішення. Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.04.2019 року у справі №686/29006/18, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вбачається зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 . За змістом довідки №К-03-51832 від 04.12.2023 року, місце проживання ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . 29.11.2023 року ОСОБА_4 надала нотаріально посвідчену згоду власника на декларування/реєстрацію місця проживання, відповідно до якої надала згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в квартирі, яка належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав, ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_4 . 12.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася до відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради із заявами про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) себе та дочки ОСОБА_5 , однак їй було відмовлено. Висновком органу опіки та піклування виконкому Хмельницької міської ради від 29.03.2024 року №774/01-31 визнано недоцільним надання дозволу на зняття малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасною реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди батька. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Статтею 141 СК України встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-XII, (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Частиною 1 статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом вказала, що ОСОБА_2 , який є батьком їх малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добровільно згоди на зміну задекларованого місця проживання дитини не надає. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2019 року у справі №377/128/18 вказано, що «…тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання і зняття з місця реєстрації особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. Статтею 176 СК України передбачено, що батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири). До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Стаття 160 цього Кодексу передбачає, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами; ст. 161 - наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. У відповідності до положень пункту 33 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року N265, подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або інших законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 року у справі №752/2951/20, провадження №61-11860св21, викладено висновок згідно з яким при вирішенні спору між батьками щодо реєстрації місця проживання дитини та зняття її з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків з`ясуванню підлягає питання, чи була вказана відмова безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Якщо відсутність згоди відповідача на реєстрацію місця проживання дитини з позивачем обумовлена наявністю спору між сторонами щодо того, з ким із батьків має проживати дитина і остаточне рішення з цього приводу не ухвалене, саме рішення у справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця її проживання і буде ефективним способом захисту прав дитини. При визначенні місця проживання дитини у першу чергу повинні бути визначені та враховані її інтереси, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №542/1428/18). Згідно з частинною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Зі змісту статті 81 ЦПК України слідує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житло за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані сама ОСОБА_1 та її малолітня дочка, ОСОБА_3 , яка проживає разом з матір`ю з 2022 року в Австрії. Між сторонами відсутній спір відносно визначення місця проживання дитини. Колегія суддів, з огляду на забезпечення пріоритету інтересів дитини, звертає увагу на те, що у матері дитини іншого житла, ніж кв. АДРЕСА_3 , не має. ОСОБА_4 , яка є сторонньою для дитини особою, не зобов`язана як власник квартири, що за адресою: АДРЕСА_2 , забезпечувати житлові інтереси позивача та її дитини, в тому числі надавати згоду на здійснення реєстрації місця проживання дитини за вказаною адресою. Зняття дитини з реєстрації за адресою знаходження квартири, належної матері дитини, на думку колегії суддів, суперечитиме її інтересам та призведе до суттєвого обмеження реалізації прав малолітньої дочки сторін, гарантованих Конституцією та законами України, і позбавить законного права користування житлом, яке належить матері. Таким чином, установивши, що надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини за адресою, за якою батьки дитини не зареєстровані, з одночасним зняттям дитини з реєстрації за адресою реєстрації матері, яка є власником житла, в якому вона зареєстрована разом із дочкою, не відповідає інтересам дитини, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості позовних вимог. Цей висновок також узгоджується і з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 року у справі №615/1270/17. Посилання апелянта на ту обставину, що зміна місця реєстрації дочки без згоди батька з подальшою реєстрацією її місця проживання в іншій квартирі, яка є більшою за площею, сприятиме кращому забезпеченні прав дитини, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ризик втрати законного права користування житлом, яке належить матері, нівелює відповідне покращення побутових умов життя дитини. Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку із не наданням правової оцінки висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 29.03.2024 року №774/01-31 та не вирішенням клопотання ОСОБА_1 про визнання даного доказу недопустимим, спростовуються змістом самого рішення суду першої інстанції, в якому у мотивувальній його частині судом надано оцінку цьому висновку у відповідності з вимогами процесуального закону. Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Зі змісту наявного в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування виконкому Хмельницької міської ради від 29.03.2024 року №774/01-31 слідує, що є недоцільним надання дозволу на зняття малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасною реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди батька. При цьому, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б вказували на необґрунтованість вказаного висновку, тому оцінка його судом першої інстанції була проведена з дотриманням вимог ЦПК України. В той же час, в судовому засіданні представники апелянта, серед іншого, послалися на порушення оскаржуваним судовим рішенням права позивача на зміну реєстрації свого місця проживання з метою можливого оформлення оренди квартири АДРЕСА_3 , для отримання відповідного доходу. Однак, при цьому, суд не вбачає законних перешкод для здійснення відповідних орендних відносин за умови, зокрема, зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дочки ОСОБА_5 у даній квартирі. При цьому, на думку суду, будуть враховані якнайкращі інтереси дитини. Суд також зауважує, що, з урахуванням тривалого проживання позивача разом із дочкою за межами території України, відсутність у неї наміру повернутися в Україну на постійне місце проживання до закінчення військової агресії рф, не вбачається обставин, які б могли негативно вплинути на право малолітньої ОСОБА_3 на забезпечення житлом саме у зв`язку із не проведенням зміни реєстрації її місця проживання з житла, одноосібним власником якого є матір дитини на житло, власником якого є особа, яка не є членом сім`ї малолітньої ОСОБА_5 , рідної сестри матері. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, тому відсутні підстави для скасування (зміни) оскаржуваного судового рішення. Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не встановлено. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 жовтня 2024 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова