Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12452/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12452/24 Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В. Дата і місце ухвалення: 17.07.2024 р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, обчисленого із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року, за період з 01.02.2020 по 10.08.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159; - зобов`язати 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, обчисленого із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року, за період з 01.02.2020 по 10.08.2020 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №

159. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивач має право на нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належному розмірі на виконання рішення суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням 297 комендатура охорони та обслуговування Міністерства оборони України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 17.07.2024 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати виникає у особи з дня затримки виплати такого доходу, а не з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі, як зазначив суд першої інстанції. Апелянт також просив розгляд справи здійснити у відкритому судовому засіданні за їх участю. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі. Дослідивши клопотання апелянта про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції справа була розглянута за правилами ст. 262 КАС України в порядку спрощеного провадження. Відповідно ч. 6 п. 8, 10 ст. 12 КАС України, справами незначної складності є типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно ч. 1,2,3 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно ч. 6 п. 2 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Згідно ч. 1 ст. 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою. Згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощенного позовного провадження без повідомлення сторін, судом апеляційної інстанції можуть бути розглянуті без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. У зв`язку з тим, що дана справа відноситься до категорії справ незначеної складності та не вимагає проведення судового засідання, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засідання з викликом сторін. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом командира від 10.08.2020 №178 його було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10.08.2020 (а.с.15). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі 420/15408/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та суд вирішив: - визнати протиправними дії 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 10.08.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року; - зобов`язати 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 10.08.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнати протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року; - зобов`язати 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення суду у справі №420/15408/23 відповідачем 25.03.2024 позивачу було нараховано 285 683,91 грн та виплачена після утримання військового збору 1,5% (4285,26 грн), 281398,65 грн перерахунок грошового забезпечення. 01.04.2024 позивач звернувся до 297 комендатури охорони та обслуговування з вимогою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 10.08.2020. 17.04.2024 297 комендатура охорони та обслуговування надала письмову відповідь №2709/174/29/2/120 в якій зазначила про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 10.08.2020, оскільки на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється (а.с.20-21). Посилаючись на протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ). Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум. Як встановлено матеріалами справи, 25.03.2024 року на виконання рішення суду у справі №420/15408/23 відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення в сумі 281 398,65 грн. із одночасним утриманням військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Зазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів. Таким чином, ОСОБА_1 набув право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Доводи відповідача, що виплата перерахованого грошового забезпечення за рішенням суду мала разовий характер, а тому компенсації не підлягає, суд відхиляє, оскільки компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплачується у разі порушення строків виплати саме доходу (у даній справі грошового забезпечення у належному розмірі), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку розміру грошового забезпечення позивача та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі №460/4765/20. При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а. Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що наявність у спорі між сторонами рішення суду не змінює строку, з якого у відповідача виник обов`язок виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення. Відповідно до висновків Верховного Суду, які викладені, зокрема, але не виключно, в постанові від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19-а, а також в постанові від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. Відповідно, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 30 вересня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук