Постанова Одеський апеляційний суд № 503/1504/24

Номер провадження: 33/813/2072/24 Номер справи місцевого суду: 503/1504/24 Головуючий у першій інстанції Вороненко Д. В. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Карташова О.Ю. за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеса апеляційну скаргу адвоката Плискань Ірини Олегівни в інтересах особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Кодимського районного суду Одеської області від 09 липня 2024 року, у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 09.07.2024 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП і застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 750 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 12750 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят) грн. Роз`яснено, правопорушнику, що штраф має бути сплачений ним не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови, з наданням до суду в цей строк документа, який підтверджує його сплату. У разі несплати штрафу, постанову про його накладення буде звернуто для примусового виконання, а з порушника стягнуто подвійний розмір штрафу. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп. В постанові суду зазначено, що 01 липня 2024 року о 23 год. 30 хв. прикордонним нарядом Пост спостереження на східній околиці с. Лабушне, Подільського району Одеської області, на відстані 50 метрів від лінії державного кордону України, виявлено ОСОБА_1 , який спільно у групі з іншими особами, матеріали, щодо яких оформлені в окремі справи про адміністративне правопорушення, намагався перетнути державний кордон України на вихід з України в Республіку Молдова, в районі проміжного знаку № 0279/06 на напрямку с. Лабушне (Україна) с. Плоть (Республіка Молдова) поза пунктами пропуску через державний кордон України в пішому порядку з документами, що посвідчують його особу, у зв`язку з чим своїми діями порушив вимоги ст. 9 Закону України Про державний кордон України від 04.11.1991 року № 1777-ХІІ та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Не погоджуючись з постановою суду адвокат Плискань І.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скарга, в якій посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній постанові ґрунтуються на недостатньо досліджених і належно оцінених ним матеріалах, є помилковими та такими що не відповідають фактичним обставинам цієї справи, крім цього при ухваленні рішення суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою. Просить постанову Кодимського районного суду Одеської області від 09.07.2024 року скасувати, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП закрити. В скарзі зазначено, що суд дійшов невірного висновку, що в діях апелянта наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Фактично суд першої інстанції зробив висновок, що достатніми доказами для встановлення вини апелянта є документи, складені в односторонньому порядку інспектором прикордонної служби без залучення свідків, адвоката та без додавання доказів, передбачених ст. 251 КУпАП. Так, в оскаржуваній постанові зазначено: «суд вважає, що вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні вказаного правопорушення повністю доказана, що підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме: ??протоколом про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №296545 від 01.07.2024 року , який підписаний ОСОБА_1 без яких-небудь заперечень щодо його змісту; ??рапортом інспектора прикордонної служби 2 категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) старшого сержанта ОСОБА_2 від 01.07.2024 року; власноруч написаним текстом письмовим поясненням ОСОБА_1 від 01.07.2024 року, в якому останній пояснив, що виїхав з міста Одеси спільно з 2 чоловіками до міста Кодима автомобільним транспортом, після чого виїхав з міста Кодима в напрямку кордону з Республікою Молдова, де був зупинений прикордонниками, вину свою визнає в спробі перетину кордону». На думку захисника, висновок суду про те, що для підтвердження вини достатньо протоколу, рапорту та пояснень є незаконним та необґрунтованим. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №296545 від 01.07.2024 апелянту ставиться у провину порушення ст. 9 Закону України «Про державний кордон України». Проте, матеріали справи не містять доказів порушення апелянтом ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» і суд першої інстанції не звернув увагу на наступне. ??У протоколі просто вказано, що було виявлено громадянина, який в групі осіб намагався перетнути державний кордон України поза межами пункту пропуску. З протоколу незрозуміло, в чому полягає суб?єктивна сторона вчиненого ОСОБА_1 правопорушення. Тобто, у справі відсутні належні, достовірні і допустимі докази прямого умислу у його діях спроби незаконного перетину державного кордону України, що свідчить про відсутність суб?єктивної сторони даного правопорушення. ??Основною ознакою об?єктивної сторони цього правопорушення є визначення місця його вчинення. У порушення ст. 256 КУпАП (зміст протоколу) у протоколі не конкретизоване місце вчинення правопорушення та в чому саме полягала спроба перетину кордону. Перебування ОСОБА_1 на відстані 50 метрів від державного кордону України підтверджується лише односторонньою позицією особи, яка склала протокол. Знову ж таки, жодних доказів його перебування на такій відстані суду не надано. Це є неприпустимим та вказує на те, що цей протокол є цілком необґрунтованим з точки зору юридичної визначеності. Водночас, відповідно до пункту 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою КМУ №1147 від 27 липня 1998 року, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в?їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. Сама по собі обставина, що Апелянт перебував у межах території на якій установлено контрольований прикордонний район, за умови відсутності об?єктивних доказів, які б свідчили про його намір перетнути державний кордон поза межами пункту пропуску, не є підставою для притягнення апелянта до адміністративної відповідальності. У протоколі не вказано, які саме конкретні дії вчинено Апелянтом в порушення ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» і в чому полягала спроба перетину державного кордону. ??Щодо встановлення факту, що правопорушення було вчинено групою осіб, то до суду в межах справи № 503/1504/24 не додано жодного доказу того, що інші особи також вчинили це правопорушення. Зокрема, відповідно до ст. 251 КУпАП України такими доказами могли б бути показання свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кіно-зйомки, відеозапису. ?? Також в скарзі зазначено, що не може бути беззаперечним доказом винуватості апелянта написана ним 01.07.2024 року заява про визнання своєї провини у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, оскільки вона написана в один день зі складенням протоколу (01.07.2024), за відсутності захисника та адресована наперед суду, в провадженні якого справа ще не перебувала. Дата складання вищезазначеної заяви 01.07.2024 року, однак по тексту міститься інформація про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно апелянта на ім?я голови Кодимського районного суду Одеської області - а саме 05.07.2024 року о 14 год. 00 хв. (яка була вписана заздалегідь ймовірно інспектором прикордонної служби), проте яка явно була невідома станом на день підписання даної заяви апелянтом. Наголошується, що із письмових пояснень апелянта також не вбачається, якими саме діями він вчинив незаконну спробу перетину державного кордону. Таким чином, жоден з доказів, покладених судом в основу оскаржуваної постанови не підтверджує факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення, та наявності у нього умислу на перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України. Захисник вважає, що оскаржувана постанова ґрунтується на припущеннях суду першої інстанції, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вини апелянта. Так, в оскаржуваній постанові зазначено: «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не надав до суду жодних заперечень або документів на підтвердження наявності у нього правових підстав для перетину державного кордону України через пункти пропуску за умов введеного воєнного стану та оголошеної мобілізації або принаймні самої мети його перебування на прикордонній контрольованій території с. Лабушне Кодимської ТГ, Подільського району Одеської області, яка б була не пов?язана із спробою перетину державного кордону. Суд не знаходить іншого пояснення, аніж спроба незаконного перетинання державного кордону поза пунктами пропуску, для перебування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, який є мешканцем іншої області та документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 26.07.2021 року органом 8037 та мав останній із собою на час свого виявлення прикордонним нарядом Державної прикордонної служби України на прикордонній контрольованій території - АДРЕСА_1 , в безпосередній близькості від лінії державного кордону». Вказаний висновок суду фактично означає, що суд поклав на апелянта обов?язок доводити свою невинуватість у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. З огляду на викладене, незаконною підставою для визнання вини апелянта є те, що він не пояснив суду мету свого перебування на прикордонній контрольованій території. Хоча, у клопотанні про закриття провадження така мета була пояснена. Крім цього адвокат зазначає, що незаконним є притягнення ОСОБА_1 до відповідальності у зв?язку з тим, що «суд не знайшов іншого пояснення перебування апелянта на тій території». В силу положень ст. 62 Конституції України, якщо суд мав сумніви, то повинен був розтлумачити їх на користь апелянта, а не на користь органу державної прикордонної служби. Також в скарзі зазначено, що суд першої інстанції, визначаючи вид та розмір адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану, не знаходячи обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаючи обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення, вчинення останнього в умовах надзвичайної обставини - воєнного стану, вважав необхідним застосувати до порушника адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі максимально передбаченому санкцією вчинення даного адміністративного правопорушення без застосування конфіскації знарядь і засобів вчинення правопорушення, оскільки матеріали справи не місять в собі відомостей про існування останніх у розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12750 грн. Звертається увага апеляційного суду, щодо необґрунтованості визнання обставиною, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення - в умовах воєнного стану, оскільки положеннями ст. 35 КУпАП визначено виключний перелік обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. Зважаючи на викладене, адвокат вважає, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків посилаючись на наявність обставини, що обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та відповідно застосування до останнього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі максимально передбаченому санкцією ч. 2 ст. 204-1 КУпАП., а тому, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права (шляхом неправильного тлумачення закону). Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 вперше притягується до адміністративної відповідальності. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Плискань І.О., неявка яких, з огляду на приписи ч. 6 ст. 294 КУпАП, не перешкоджає її розгляду. Від адвоката Плискань І.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі та участі її підзахисного, оскільки вони знаходяться поза межами Одеської області. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 7 СТ. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення апеляційний суд відхиляє, враховуючи такі обставини. Висновок суду першої інстанції про те, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суддя дав належну оцінку і навів у постанові, а саме: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 296545 від 01.07.2024 року, зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП і сумнівів у достовірності занесених у нього даних не викликає, на час розгляду справи ніким не спростований; даними, які містяться в рапорті інспектора прикордонної служби 2 категорії інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) старшого сержанта ОСОБА_2 від 01.07.2024 року; власноруч написаним текстом письмовим поясненням ОСОБА_1 від 01.07.2024 року. Не дивлячись на наведені в апеляційній скарзі доводи адвоката Плискань І.О., зазначені вище докази є належними та допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення спроба незаконного перетину державного кордону України, вчиненого групою осіб. Заперечення вини ОСОБА_1 у суді першої та апеляційної інстанції у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про доведеність останнього вини у скоєному, і апеляційним судом оцінюються як форма захисту. Апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відповідає вимогам КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, він складений уповноваженою особою Державної прикордонної служби, в присутності правопорушника. Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 , роз`яснені його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, в тому числі право мати захисника, що засвідчено його підписом. Крім того, в матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_1 , з яких вбачається, що останній виїхав з м. Одеси спільно з 2 чоловіками до м. Кодима автомобільним транспортом, після чого виїхав з м. Кодима в напрямку кордону з Республікою Молдова, де був зупинений прикордонниками, вину свою визнає в спробі перетину кордону. Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 липня 2024 року о 23 год. 30 хв. Прикордонним нарядом Пост спостереження на східній околиці с. Лабушне, Подільського району Одеської області, на відстані 50 метрів від лінії державного кордону України, виявлено ОСОБА_1 , який спільно у групі з іншими особами, матеріали, щодо яких оформлені в окремі справи про адміністративне правопорушення, намагався перетнути державний кордон України на вихід з України в Республіку Молдова, в районі проміжного знаку № 0279/06 на напрямку с. Лабушне (Україна) с. Плоть (Республіка Молдова) поза пунктами пропуску через державний кордон України в пішому порядку з документами, що посвідчують його особу. Вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення - як спроба перетину державного кордону України у складі групи осіб будь-яким способом, повністю охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи. Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких фактів про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, які б призвели до визнання ним вини та підписання протоколу про адміністративне правопорушення, заяви, пояснень та інших документів, які містяться у матеріалах справи. Окрім того, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ним у суді першої та апеляційної інстанції не надано. Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву. Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину. Що стосується інших посилань в апеляційній скарзі, то вони мають формальний характер, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції доходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі. При цьому, суд керується висновком Європейського суду з прав людини, зробленим ним у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, де в п.58 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. З огляду на наведене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції, ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_1 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено. На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі адвоката Плискань І.О. яка діє в інтересах ОСОБА_1 не вказується, і під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені. Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подана адвокатом Плискань І.О. в інтересах ОСОБА_1 апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Плискань Ірини Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Кодимського районного суду Одеської області від 09 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.Ю. Карташов