Постанова 4801 № 127/4095/24

Справа № 127/4095/24 Провадження № 22-ц/801/1845/2024 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2024 рокуСправа № 127/4095/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кравчука М. О. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Жмудя О. О. від 27 червня 2024 року, встановив: У лютому 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кравчука М. О. звернувся до суду з цим позовом, за яким, з посиланням на частину першу статті 28, частину третю статті 63 Конституції України, положення Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України), Європейську конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, статті 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 100 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, завданої за період з 16 червня 2023 року по 17 червня 2023 року. В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що з 02 червня 2010 року він відбуває покарання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань № 1» (далі ДУ «ВУВП № 1») за адресою: м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2, за вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2011 року, яким його засуджено до довічного позбавлення волі. Під час його утримання в ДУ «ВУВП № 1» були порушені його законні права на забезпечення належними житлово-побутовими умовами у камерному приміщенні. У листі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19 лютого 2023 року вказано, що згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки за зверненнями ОСОБА_1 , 14 квітня 2023 року окружною прокуратурою начальнику ДУ «ВУВП № 1» було внесено вказівку, в якій зазначено, що під час проведення перевірки за зверненнями засудженою ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог статті 115 КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 2823/5 від 28 серпня 2018 року, статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Як видно з подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 відбував покарання у камерному приміщенні № 133, облаштованому для двох засуджених із жилою площею 7,9 кв. м при нормі не менше 4 кв. м на особу та недотриманням вимог статті 115 КВК України. Зазначав, що він до цього часу відбуває покарання у камерному приміщенні № 133 в умовах, що принижують його людську гідність. У зв`язку з триманням його в ДУ «ВУВП (№1)» в період з 16 червня 2023 року по 17 червня 2023 року в умовах, що принижують його гідність (порушення законних прав на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні) та у зв`язку з поводженням, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких він зазнав, розмір заподіяної моральної шкоди визначив у 100 грн 00 к. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2024 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними, тому що ОСОБА_1 не надав належних доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «ВУВП (№1)» або її посадових чи службових осіб, що є необхідним для застосування норм статей 23, 1173, 1174 ЦК України і встановлення всіх складових цивільно-правової відповідальності саме цієї установи, а не іншого органу державної влади чи його посадових осіб. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кравчук М. О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2024 року скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що під час відбування покарання у камерному приміщенні № 133 ОСОБА_1 зазнає душевних страждань через умови, які принижують його людську гідність. Приміщення, де він перебуває, не відповідає базовим стандартам гідності та людських прав, зокрема: - санвузол без дверей і придатності: кабіна з ОСОБА_2 не має дверей і проглядається через оглядове вічко, що повністю позбавляє засудженого приватності. Така ситуація принижує людську гідність та завдає глибоких психологічних травм, тому що неможливість здійснення базових фізіологічних потреб у приватності є серйозним порушенням прав людини; - відсутність відгородження санвузла від житлової зони: санвузол не відділений від житлової зони, що створює нестерпні умови для ОСОБА_1 . Це призводить до постійного відчуття приниження та дискомфорту, тому що відсутність елементарної гігієни та ізоляції санвузла суперечить базовим нормам людського поводження; - недостатнє обладнання приміщення: камерне приміщення не обладнано необхідними меблями, такими як лава на довжину стола, особиста шафа та підставка під бак для питної води. Це значно ускладнює побутові умови, робить життя в камері дискомфортним і несприятливим для фізичного та психологічного здоров`я; - відсутність відгородженого санвузла та змивного бачка: санвузол не обладнаний унітазом зі змивним бачком, що не лише принижує гідність засудженого, а й створює антисанітарні умови, що можуть призвести до погіршення здоров`я; - недостатня загальна площа: ОСОБА_1 відбуває покарання у камерному приміщенні № 133, облаштованому для двох засуджених із жилою площею 7,9 кв. м. при нормі не менше 4 кв. м. на особу та недотримання вимог статті 115 КВК України. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання в ДУ «ВУВП (№1)» з 02 червня 2010 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що під час його утримання в ДУ «ВУВП (№1)» були порушені його права на забезпечення належних житлово-побутових умов у камерному приміщенні. В зв`язку з цим він неодноразово звертався до адміністрації установи, Вінницької окружної та обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Неодноразовими перевірками Вінницької окружної прокуратури за зверненням ОСОБА_1 встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , який утримується камерному приміщенні № 133 ДУ «ВУВП (1)», не відповідають встановленим стандартам як міжнародного, так і національного законодавства. Вказівки про усунення виявлених порушень надходили від прокуратури до начальника ДУ «ВУВП (№1)» 14 квітня 2023 року, 27 червня 2023 року. Листом від 29 грудня 2023 року Вінницька окружна прокуратура на звернення ОСОБА_1 від 08 грудня 2023 року, від 21 грудня 2023 року повідомила, що з питань умов тримання засуджених у Вінницькій УВП № 1 окружною прокуратурою систематично проводяться перевірки та вносяться відповідні документи прокурорського реагування, попередня така вказівка була внесена 30 жовтня 2023 року. Однією із проблем по усуненню деяких порушень законодавства в діяльності Вінницької УВП № 1 є відсутність належного державного фінансування установи для проведення певного виду ремонтних робіт в камерних та інших приміщеннях установи, зокрема в умовах воєнного стану та з урахуванням конструктивних особливостей будівель установи. З приводу звернення ОСОБА_1 щодо умов його утримання Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Міністра юстиції листом від 19 липня 2023 року, в якому, зокрема повідомив: «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки, 14 квітня 2023 року окружною прокуратурою внесено начальнику Вінницької УВП №1 вказівку про те, що під час проведення перевірки за зверненням засудженого ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог статті 115 КВК України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 2823/5 від 29 серпня 2018 року, статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Зокрема під час огляду камерного приміщення прокурором встановлено, що в порушення вимог статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» камера та санвузол знаходяться в незадовільному стані, підлога потребує фарбування, а стіни побілки, ремонтних робіт. В порушення вимог частини першої статті 51, частини першої статті 52 Кодексу цивільного захисту України, положень Правил пожежної безпеки в Україні, у камерному приміщенні використовуються подовжувачі неналежної якості, з слідами кіптяви, що може призвести до виникнення замикання та пожежі. Також в порушення норм забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 липня 2012 року, камерне приміщення не обладнано лавою на довжину стола, шафою, особистою підставкою під бак для питної води, санвузлом (відгородженим), унітазом, змивним бачком. В порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини першої статті 115 КВК України, статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», камерне приміщення не облаштоване належним чином, оскільки кабіна з ОСОБА_2 не має дверей, проглядається через оглядове вічко, не відділена від житлової зони, що в свою чергу принижує людську гідність засудженого». У зазначеному листі вказано, що Міністерством юстиції України у відповідь на подання Уповноваженого від 25 квітня 2023 року надано недостовірну інформацію та запропоновано ініціювати та провести службову перевірку за фактом надання неправдивої інформації у відповідь на подання від 25 квітня 2023 року, взяти на особистий контроль стан вжиття заходів, спрямованих на недопущення у подальшому порушень прав ОСОБА_1 на належні умови утримання в ДУ «ВУВП №1»; про вжиті заходи пропонувалось повідомити у місячний строку. Частиною першою статті 15 ЦК України установлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-90991св21). Отже підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними (постанова Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17). Частиною третьою статті 63 Конституції України визначено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (частина перша статті 28 Конституції України). Відповідно до статті 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. За змістом частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами. Згідно з частиною першою статті 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі п`яти квадратних метрів. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надано належних доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «ВУВП (№1)» або її посадових чи службових осіб, що є необхідним для застосування норм статей 23, 1173, 1174 ЦК України і встановлення всіх складових цивільно-правової відповідальності саме цієї установи, а не іншого органу державної влади чи його посадових осіб. Сама по собі переписка ОСОБА_1 з Вінницькою окружною прокуратурою, Міністерством юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини тощо, у якій зазначалось про виявлення фактів неналежних умов утримання ОСОБА_1 , не є належними доказами саме протиправності (неправомірності) рішень, дій чи бездіяльності ДУ «ВУВП № 1», оскільки така протиправність у встановленому процесуальним законом порядку не доведена. Крім того апеляційний суд звертає увагу на таке. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 366/2026/18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказала, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Такий правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20. Отже відповідачем у таких справах є саме держава Україна, а не Державна казначейська служба України, з якої саме вимагав стягнути ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди. Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравчука М. О. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2024 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. В. Ковальчук Т. Б. Сало