Постанова Київський апеляційний суд № 760/14425/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4864/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2024 року м. Київ Справа № 760/14425/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М. за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Зуєвич Л.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Русанюк Золтан Золтанович про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, встановив: У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 22.09.2021 року між нею та відповідачем укладено договір позики, з метою забезпечення виконання зобов`язань за яким вона передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . 12.10.2022 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що рішенням приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.10.2022 року № 65082302 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем. Наголошувала, що з рішенням приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.10.2022 року № 65082302 не погоджується, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Так, на дату проведення реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було зупинено дію статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», якими врегульовано позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану. Укладений між сторонами договір позики від 22.09.2021 року не містить інформації про те, що позика надавалася для здійснення підприємницької діяльності, що відносить його до категорії споживчого кредиту, а відтак, відповідач не мала права звертати стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Вона не отримувала вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, яка є одним з обов`язкових документів для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що свідчить про порушення п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127. Звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» можливе за умови, що у письмовій вимозі про усунення порушень була зазначена інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та бути проведена оцінка предмета іпотеки на момент його переходу у власність іпотекодержателя. Реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася за відсутності звіту про оцінку предмета іпотеки, адже жодний суб`єкт оціночної діяльності не звертався з вимогою до неї про огляд предмета іпотеки. У зв`язку з викладеним вважає, що у приватного нотаріуса Русанюка З.З. не було законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.10.2022 року. Враховуючи наведені обставини, позивач просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 10.10.2022 року приватного нотаріуса Русанюка З.З., індексний номер 65082302, згідно з яким здійснено реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 - поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21.10.2022 року, а саме: арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що маються значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим сторонами доказам по справі, а також такими, що не відповідають судовій практиці, що склалася при розгляді Верховним Судом аналогічних спорів. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_3 при зверненні стягнення на предмет іпотеки не було додержано вимог щодо повідомлення іпотекодавця про обраний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, про намір застосувати іпотекодержателем ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а також не повідомлено у вимозі інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та повинна бути проведена оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц). Як вбачається із текстів вимоги від 20.07.2022 року та 30.08.2022 року, які за своїм змістом є ідентичними, направлених на адресу позивача, відповідач повідомила іпотекодавця про те, що іпотекодержатель має право згідно з п. 6.1.2. договору іпотеки здійснити звернення стягнення на передане в іпотеку майно шляхом: передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а також має право здійснити продаж предмета іпотеки від свого імені на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, у текстах обох вимог іпотекодержатель жодним чином не конкретизує, який саме спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки буде застосовано в разі не виконання вимоги про повернення заборгованості за договором позики. Натомість, вимога містить посилання на два різних та взаємовиключних способи позасудового звернення стягнення, передбачених ст. ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку». Жодна із вимог, надісланих відповідачем, не містить відомостей про вартість предмета іпотеки, за якою відбуватиметься зарахування вимог іпотекодержателя. Зокрема, як вбачається із матеріалів реєстраційної справи, ціна звернення стягнення на предмет іпотеки була визначена не 20.07.2022 року і не 30.08.2022 року, коли направлялися вимоги, а лише 05.10.2022 року, коли відповідачем було замовлено та одержано звіт про оцінку майна за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина є безумовним підтвердженням недодержання відповідачем процедури здійснення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки за ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Саме така позиція щодо змісту та форми вимоги іпотекодержателя для застосування ст. 37 Закону України «Про іпотеку» викладена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 607/11516/18. Аналогічна позиція щодо текстової форми вимоги міститься у постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 139/69/18. Також зазначає, що відповідно до п. 52 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про іпотеку» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки). Враховуючи те, що укладений договір позики від 22.09.2021 року не містить інформації про те, що позика надається ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, враховуючи те, що внесені до ЦК України зміни на період воєнного стану стосуються і договорів між позикодавцем та позичальником, вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню також положення п. 52 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про іпотеку», які забороняють у період воєнного стану застосування ст. 37 Закону України «Про іпотеку». У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Вказує, що положення договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому при невиконанні позивачем умов договору позики відповідач мала право на звернення стягнення на спірну квартиру шляхом набуття права власності на неї, як на предмет іпотеки. Зазначає, що звернення стягнення відбулося за вартістю 2 159 010 грн., підтвердженою звітом про оцінку станом на 05 жовтня 2022 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «Центр оцінки «Епос». Звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, складений уповноваженим на те суб`єктом (сертифікат ФДМУ від 16.04.2021 року №308/21), ціна є справедливою та ринковою, що матеріалами позову не спростовується. Тобто, договором іпотеки, який підписано сторонами та який не було визнано недійсним у встановленому законом порядку, було чітко погоджено порядок визначення вартості іпотечного майна - згідно висновку суб`єкта оціночної діяльності. Вважає, що не заслуговують на увагу доводи позивача про необхідність погодження ціни набуття права власності на предмет іпотеки з власником майна, оскільки в даному випадку, звернення стягнення відбулося на підставі вказаних пунктів договору іпотеки та ст. 37 Закону України «Про іпотеку», положеннями ч. 5 якої чітко передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Наголошує, що саме позивач мала довести ту обставину, на яку вона посилається в обґрунтування своїх вимог, - порушення порядку проведення оцінки або несправедливості визначеної оціночної ціни, однак цього не зробила та не довела необґрунтованість звіту про оцінку від 05.10.2022 року. Наголошує, що нормами п. 5-2 Розділ VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку» зупинено дію ст. 37 Закону виключно щодо нерухомого майна (нерухомості), яке належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами. Отже, правовідносини між сторонами, що виникли у зв`язку з договором позики від 22.09.2021 року, регулюються не нормами Закону України «Про споживче кредитування», як це зазначає позивач в своєму позові, а виключно положеннями глави 71 ЦК України. Тому відсутні підстави для висновку про те, що позивачу було надано споживчий кредит, оскільки укладений між сторонами договір позики не є договором про споживчий кредит, що вказує на безпідставність доводів позивача про необхідність застосування у цій справі норм п. 5-2 Розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку». Представник третьої особи - приватного нотаріуса Русанюка З.З. адвокат Заведій В.І. подав заяву про розгляд справи без його участі, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що заявником при приведенні державної реєстрації права власності були надані всі необхідні документи, передбачені п. 61 Порядку, тому у державного реєстратора, приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З., не було підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. В судове засідання, призначене апеляційним судом на 06 грудня 2023 року, не з`явилась представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , повідомила про неможливість явки в судове засідання через оголошення у м. Києві повітряної тривоги. Розгляд справи було відкладено на 14 лютого 2024 року. 13 лютого 2024 року представником позивача ОСОБА_2 було сформовано в системі «Електронний суд» заяву, в якій вона повідомила, що договір про надання правничої допомоги між нею, адвокатом Числовською І.В., та ОСОБА_1 розірвано, тому вона не здійснює представництво позивача в апеляційному суді. 14 лютого 2024 року до апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Дробчак Л.В., яка повідомила, що адвокатом Дробчак Л.В. у день призначеного судового засідання 14 лютого 2024 року укладено договір про надання правової допомоги з ОСОБА_1 . Оскільки адвокат не ознайомлена з матеріалами справи, просила відкласти розгляд справи на інший день. З огляду на викладене, судове засідання, призначене на 14 лютого 2024 року, було відкладене на 17 квітня 2024 року, на 15 год. 40 хв., про що представники позивача та відповідача були повідомлені під розписку ( а.с. 64, т. 2). В судове засідання 17 квітня 2024 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегією суддів відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з неповерненням позики ОСОБА_1 до дванадцятої години ранку 22 грудня 2021 року відповідач, маючи статус іпотекодержателя нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , набула право задовольнити свої вимоги, в тому числі, на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», застереження щодо застосування якої погоджене сторонами, оскільки міститься в договорі іпотеки від 22 вересня 2021 року. Матеріалами справи підтверджено, що іпотекодержатель діяла добросовісно, направивши двічі, з періодичністю більш, ніж один місяць, вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, які за своїм змістом відповідають ст. 35 Закону України «Про іпотеку», на адресу місця розташування предмета іпотеки та на адресу іпотекодавця, вказану у договорі іпотеки від 22.09.2021 року (адреса реєстрації позивача). Відсутність передбаченої договором позики від 22.09.2021 року мети надання грошових коштів, не свідчить про можливість віднесення укладеного між сторонами договору до категорії споживчого кредиту, оскільки договір позики від 22.09.2021 року укладений між фізичними особами, а сама позика, надана відповідачем позивачу, не має характер фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». У зв`язку з викладеними обставинами, п. 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку», яким передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), не підлягає застосуванню до відносин, які виникли між сторонами. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 вересня 2021 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, згідно з яким позикодавець позичає (передає у борг) позичальникові у готівковій формі грошові кошти в сумі 1 602 486 грн, що еквівалентно 60 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України станом на день укладення цього договору (1 долар США = 26,7081 грн) (п. 1 договору). Позичальник свідчить і заявляє, що він отримав суму позики, зазначену в п. 1 цього договору, повністю до підписання цього договору (п. 2 договору). Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою, власноруч написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (пункт 3 договору). Позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві зазначену в п. 1 цього договору суму боргу до дванадцятої години ранку 22 жовтня 2021 року. Місце виконання зобов`язання - місто Київ. Позичальник має право повернути, а позикодавець зобов`язується прийняти повернутий борг і раніше вказаного строку (пункт 4 договору). У разі прострочення позичальником термінів повернення позики, він зобов`язаний сплатити позикодавцеві суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі 2% (два відсотки) від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня (пункт 5 договору) (т. 1 а. с. 18, 19). 22.09.2021 року між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Палладій Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №

397. Положеннями пунктів 1.1, 1.3, 2.1 договору іпотеки від 22.09.2021 року передбачено, що згідно з договором позики, укладеним 22.09.2021 року між позичальником /іпотекодавцем - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (позикодавець /іпотекодержатель), позикодавець/іпотекодержатель надав позичальнику/іпотекодавцю позику в сумі 1 602 486 грн, що на день укладення цього договору за курсом Національного Банку України становить еквівалент 60 000 доларів США. Позичальник/іпотекодавець зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений зазначеним договором позики та/або додатковими угодами до нього. Даним договором забезпечується виконання зобов`язань позичальника/іпотекодавця по поверненню позикодавцю/іпотекодержателю суми позики, сплаті іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, включаючи як зобов`язання, передбачені договором позики, так і будь-якими додатковими угодами про внесення до нього змін, в тому числі, щодо розміру позики, пені, штрафу, строку дії договору позики, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов договору позики. На забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 21-28). 09 листопада 2021 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики, зокрема пункти 1, 4 вирішено викласти в наступній редакції: -пункт 1: «Позикодавець позичає (передає у борг) Позичальникові у готівковій формі грошові кошти в сумі 1 825 642,00 грн, що еквівалентно 70 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України, станом на день укладення цього договору (1 долар США = 26,0806 грн)». -пункт 4: «позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві, зазначену у п. 1 цього договору, суму боргу до дванадцятої години ранку 22 грудня 2021 року. Місце виконання зобов`язання - місто Київ. Позичальник має право повернути, а Позикодавець зобов`язується прийняти повернутий борг і раніше вказаного строку» (т. 1 а. с. 20). 09 листопада 2021 року приватним нотаріусом КМНО Палладій Н.В. посвідчено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 22.09.2021 року, пунктом 1 якого вирішено внести зміни до пункту 1.1 розділу І: Суть, строк та порядок виконання зобов`язань, що забезпечені іпотекою, та до пункту 2.2 Розділу ІІ: Предмет іпотеки, виклавши їх в новій редакції: - пункт 1.1: «згідно з договором позики, укладеним 22.09.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позикодавець надав позичальнику позику в сумі 1 825 642 грн, що на день укладення цього договору за курсом Національного Банку України становить еквівалент 70 000 доларів США. Позичальник зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений зазначеним договором позики та/або додатковими угодами до нього». - пункт 2.2: «сторони оцінюють предмет іпотеки в 1 956 045 грн, що на день укладення цього договору, за курсом Національного Банку України, становить еквівалент 75 000 доларів США» (т. 1 а. с. 29). 20 липня 2022 року та 30 серпня 2022 року ОСОБА_3 направляла на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 ) вимоги про усунення порушення умов договору позики від 22.09.2021 року, в яких зазначила про необхідність сплатити згідно з договором позики від 22.09.2021 року зі змінами та доповненнями основну суму боргу в розмірі 2 047 843 грн, що за курсом Національного Банку України (29,2549 грн за 1 долар США) становить еквівалент 70 000 доларів США з урахуванням індексу інфляції, за весь час прострочення та неустойку в розмірі 2% за кожен день прострочення платежу починаючи з першого дня відповідно до пункту 5 договору позики протягом 31 календарного дня з моменту отримання даного листа вимоги. У випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги вказала, що буде змушена діяти згідно з пунктами 5.4.4 та 6.1.2 договору іпотеки в рамках чинного законодавства України, і в тому числі від свого імені продати за ціною, визначеною експертом, предмет іпотеки третім особам і спрямувати отриманні кошти на задоволення своїх вимог. Вказані вимоги були повернуті на адресу ОСОБА_3 за закінченням терміну зберігання (т. 1 а. с. 106-114). 10 жовтня 2022 року приватним нотаріусом КМНО Русанюком З.З. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 65082302, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна -квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки від 22 вересня 2021 року №

396. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Згідно з ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. У даній справі встановлено, що реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_3 відбулася на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі. За змістом п. 6.1 договору іпотеки від 22.09.2021 року передбачене застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в цьому розділі даного договору, згідно з ст. 36 Закону України «Про іпотеку», вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до Закону України «Про іпотеку». Пунктом 6.2 договору іпотеки від 22.09.2021 року передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Іпотекодавець дає свою згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору (п. 6.2.1 договору іпотеки від 22.09.2021 року). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року у справі № 644/3116/18 наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі від 22 вересня 2021 року. Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Відповідно до п. 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, тобто жовтень 2022 року), для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення; 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, у п. 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. У постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання». За змістом п.п. 5.3, 5.4 договору іпотеки від 22 вересня 2021, укладеного між сторонами, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає позичальнику/іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій іпотекодержатель зазначає стислий зміст порушених іпотекодавцем зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у строк 31 день та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, якщо протягом 31 дня вимога залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі настання одного з таких випадків, зокрема: якщо на день повернення основного зобов`язання іпотекодавець: а) не поверне іпотекодержателю суму позики в повному обсязі; б) не сплатить іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання. У матеріалах реєстраційної справи містяться дві копії вимоги про усунення порушень договору позики від 22.09.2021 року, направлених ОСОБА_1 20 липня 2022 року за двома адресами: АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_1 , з копіями двох описів вкладень з відбитками календарного штемпеля АТ «Укрпошта», двох накладних, двома фіскальними чеками від 20.07.2022 року про сплату послуг АТ «Укрпошта» та двох конвертів з відмітками АТ «Укрпошта» про повернення у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Також, в матеріалах реєстраційної справи містяться дві копії вимоги про усунення порушень договору позики від 22 вересня 2021 року, направлених ОСОБА_1 30 серпня 2022 року за двома адресами: АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_1 , з копіями двох описів вкладень з відбитками календарного штемпеля АТ «Укрпошта», двох накладних, двома фіскальними чеками від 30 серпня 2022 року про сплату послуг АТ «Укрпошта» та двох конвертів з відмітками АТ «Укрпошта» про повернення у зв`язку з закінченням терміну зберігання ( а.с. 111- 115, т. 1) Отже, матеріалами справи підтверджено, що іпотекодержатель ОСОБА_3 діяла добросовісно, направивши двічі, з періодичністю більш, ніж один місяць, вимоги про усунення порушень основного зобов`язання на адресу місця розташування предмета іпотеки та на адресу іпотекодавця, вказану у договорі іпотеки від 22.09.2021 року (адреса реєстрації позивача та місцезнаходження предмета іпотеки), що узгоджується із приписами пункту 61 Порядку № 1127. Доводи апеляційної скарги про те, що у текстах обох вимог іпотекодержатель жодним чином не конкретизує, який саме спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки буде застосовано в разі невиконання вимоги про повернення заборгованості за договором позики, колегія суддів вважає безпідставними. Так, відповідно до п. 6.1.2 договору іпотеки від 22 вересня 2021 року сторони досягли згоди про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору наступними способами: - передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателю в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, передбаченому цим договором та ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; -право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором на ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Верховний Суд у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 211/3175/19 зробив висновок: «Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» визначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів для звернення стягнення на предмет іпотеки. Верховний Суд наголошував на тому, що кредитор вправі вчиняти будь-які дії (застосовувати способи звернення стягнення на іпотеку, визначені Законом та договором), спрямовані на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки». Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» визначено зміст письмової вимоги про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Таким чином, вказаною нормою не передбачено, що іпотекодержатель зобов`язаний зазначити у письмовій вимозі про усунення порушення один конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель може вільно обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, що не потребує попереднього погодження із іпотекодавцем. Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції щодо належного виконання іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим. У частині 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема, й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження. Як вбачається з копії матеріалів реєстраційної справи № 1641441580000, у вказаній реєстраційній справі наявна копія звіту про оцінку ТОВ «Центр оцінки «Епос», зробленого 05.10.2022 року на замовлення ОСОБА_3 , відповідно до якого вартість об`єкта оцінки становить 2 159 010 грн, що свідчить про дотримання іпотекодержателем вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому позивач не надала належних доказів на спростування визначеної оцінювачем ринкової вартості предмета іпотеки, а також доказів того, що вартість предмета іпотеки є більшою, ніж зазначено у висновку. Встановивши, що ОСОБА_3 провела оцінку іпотечного майна, яка була чинною на момент переходу права власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання іпотекодержателем норм щодо надання оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Доводи апеляційної скарги про те, що експертна оцінка спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки оцінка предмета іпотеки здійснювалася без його обов`язкового огляду суб`єктом оціночної діяльності, є необґрунтованими з огляду на таке. Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. У п. п. 15, 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки. У звіті про оцінку ТОВ «Центр оцінки «Епос» від 05 жовтня 2022 року зазначено, що оцінювач використав порівняльний підхід. Тобто, ринкова вартість предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , визначена оцінювачем виходячи з інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, тому в останнього були відсутні підстави здійснювати огляд спірного нерухомого майна. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна - це процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. В силу п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акту оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акту оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акту оцінки майна). Тобто, зазначеним Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акту оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Водночас, позивач не скористалась законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки спірного нерухомого майна. Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення п. 5-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про іпотеку», які забороняють у період воєнного стану застосування ст. 37 Закону України «Про іпотеку», є необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до Закону України від 24.02.2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер. Законом України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону. За змістом вказаної норми дія статті 37 Закону України «Про іпотеку» зупиняється у випадку, якщо нерухоме майно, що належить фізичній особі, передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом. Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «По споживче кредитування». Відповідно до п. 1-1, 7, 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Споживчий кредит (кредит) - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредитодавець - це банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Відповідач не є фінансовою установою, уповноваженою на видачу кредитів; позивач не є споживачем фінансових послуг відповідача; договір позики від 22 вересня 2021 року не має ознак договору про споживчий кредит, зокрема, сплати процентів за користування кредитом, мети видачі кредиту на споживчі цілі тощо. Отже, правовідносини між сторонами, що виникли у зв`язку з договором позики від 22 вересня 2021 року, не регулюються нормами Закону України «Про споживче кредитування», а виключно положеннями глави 71 ЦК України. Відтак, відсутні підстави для висновку про те, що позивачу було надано споживчий кредит, оскільки укладений між сторонами договір позики не є договором про споживчий кредит, що вказує на безпідставність доводів позивача про необхідність застосування у цій справі норм п. 5-2 Розділ VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку». На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 27 вересня 2024 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.