Постанова 4813 № 947/32730/23

Номер провадження: 22-ц/813/4855/24 Справа № 947/32730/23 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.09.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Сєвєрової Є.С., за участю: секретаря Козлової В.А., представника КП ЖКС «Хмельницький Гринік В.О., представника ОСОБА_1 адвоката Байло Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-комунальний Сервіс «Хмельницький» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2024 року, ухваленого під головуванням судді Калініченко Л.В., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Житлово-комунальний Сервіс «Хмельницький» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, встановив: 13.10.2023 року Комунальне підприємство «Житлово-комунальний Сервіс «Хмельницький» (далі - КП ЖКС «Хмельницький») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 349 826,00 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідно до умов контракту від 25.06.2020 №147-Дк (далі Контракт), який укладений між ОСОБА_1 та Одеським міською головою ОСОБА_2 , відповідача було призначено на посаду директора КП ЖКС «Хмельницький» згідно з розпорядженням Одеського міського голови від 25.06.2020 №811К. Термін дії контракту, з урахуванням додаткових угод від 26.02.2021 року №32-Дк, від 27.05.2021 року №69-Дк, від 22.02.2022 року №19-Дк, від 25.05.2022 року №44-Дк, від 27.12.2022 року №195-Дк, було продовжено до 29.06.2023 року. Директор КП ЖКС «Хмельницький» ОСОБА_1 був звільнений розпорядженням Одеського міського голови від 10.05.2023 №526К. Пунктом 1.4 Контракту передбачено, що керівник підзвітний та підконтрольний роботодавцю або уповноваженому ним органу у межах, встановлених законодавством України, статутом підприємства, цим контрактом. Відповідно до п. 1.3 Статуту КП ЖКС «Хмельницький» (далі Статут) засновником підприємства є Одеська міська рада (далі ОМР). Відповідно до п. 1.10 Статуту у своїй діяльності КП ЖКС «Хмельницький» керується цим Статутом, рішеннями ОМР, її виконавчого комітету, розпорядженнями Одеського міського голови та чинним законодавством України. Оклади керівника встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 19.05.1999 року №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (у редакції постанови КМУ від 01.11.2015 року №1034). Розділами 3 вищевказаних контрактів визначені умови матеріального забезпечення керівників підприємства. Зокрема, п. 3.3. контрактів передбачено, що інші доплати до посадового окладу та премії виплачуються керівнику відповідно до чинного законодавства України про оплату праці на підставі відповідного розпорядження міського голови. Протягом 2020-2022 років ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася премія за підсумками роботи за квартал у 2020-2022 роках, без відповідних розпоряджень міського голови в загальному розмірі 349 826,00 грн. Посилаючись на те, що в порушення ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 1.10 Статуту, затвердженого рішенням ОМР від 07.12.2016 року №1430-VII, розпорядження Одеського міського голови від 25.06.2020 року №811К, п. 3.3. Розділу 3 Контракту від 25.06.2020 року №147-Дк, за відсутності розпоряджень Одеського міського голови, колишньому директору КП ЖКС «Хмельницький» ОСОБА_1 було нараховано та виплачено премій за підсумками роботи за квартал протягом 2020-2022 років у загальному розмірі 349 826,00 грн. (2020 рік 114 414,00 грн., 2021 рік 205 938,00 грн., 2022 рік 29 474,00 грн.). Вважаючи грошові кошти, які отримав ОСОБА_1 , як премії, були безпідставно набутими коштами, тому вони підлягають поверненню з підстав ст. 1212 ЦК України. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2024 року у задоволенні позову КП ЖКС «Хмельницький» було відмовлено (а.с.78-82). В апеляційній скарзі КП ЖКС «Хмельницький» ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.85-87). У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (а.с.114-117). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника КП ЖКС «Хмельницький Гринік В.О., представника ОСОБА_1 адвоката Байло Є.С., у відсутність відповідача ОСОБА_1 , колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.123-127). У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває в провадження апеляційного суду тривалий час (а.с.109), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні, за участю з`явившихся осіб. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог (а.с.79-82). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов контракту від 25.06.2020 року №147-Дк, який було укладено між Одеським міським головою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розпорядженням Одеського міського голови від 25.06.2020 №811К, з урахуванням додаткових угод, відповідач був призначений на посаду директора КП ЖКС «Хмельницький» (а.с.5, 17). Розпорядженням Одеського міського голови від 10.05.2023 року №526К, ОСОБА_1 було звільнено з посади директора КП ЖКС «Хмельницький» за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з чим, контракт було розірвано (а.с.16). Пунктом 3.1.2 Контракту передбачено, що розміри преміювання за підсумками роботи за квартал можуть бути встановлені в розмірі до трьох місячних посадових окладів керівника Підприємства за умови виконання показників обсягів надання послуг, зниження собівартості послуг, зростання продуктивності праці, при наявності прибутку від основної діяльності та виплати всіх передбачених податків до бюджету та дивідендів, якщо вони встановлені. Пунктом 3.3 розділу 3 вказаного Контракту встановлено, що інші доплати до посадового окладу та премії, що виплачуються Керівнику відповідно до чинного законодавства України про оплату праці на підставі відповідного розпорядження міського голови (а.с.5-9). Додатковою угодою до Контракту керівника комунального підприємства №19- Дк від 22.02.2022 року, сторони дійшли згоди внести зміни до абзацу першого підпункту 3.1.1 Контракту, встановивши розмір посадового окладу у сумі 29 474,00 грн. від фактично відпрацьованого часу. Внесені зміни до Контракту набрали чинності від 01.03.2022 року (а.с.12). Додатковою угодою до контракту керівника комунального підприємства №195- Дк від 27.12.2022 року, сторони дійшли згоди внести зміни до абзацу першого підпункту 3.1.1, встановивши розмір посадового окладу у сумі 31 886,00 грн. від фактично відпрацьованого часу. Внесені зміни до Контракту набрали чинності від 01.01.2023 року (а.с.13). Заявник апеляційної скарги посилається на те, що в порушення ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 1.10 Статуту, затвердженого рішенням ОМР від 07.12.2016 року №1430-VII, розпорядження Одеського міського голови від 25.06.2020 року №811К, п. 3.3. Розділу 3 Контракту, за відсутності розпоряджень Одеського міського голови, ОСОБА_1 було безпідставно нараховано та виплачено премії за період роботи 2020-2022 років у загальній сумі 349 826,00 грн. Апелянт також зазначає, що вказаний розмір премії було нараховано в порушення вимог п. 3.3 Контракту, у матеріалах справи наявні докази на підтвердження встановлення порушення в діях відповідача з нарахування вищевказаної премії, з урахуванням положень пункту 3.1.2 Розділу 3 Контракту від 25.06.2020 року. Разом з тим, доказів про те, що відносно відповідача, як особи, що очолювала КП ЖКС «Хмельницький», та перебувала у підпорядкуванні міського голови, щодо розгляду питання з перевищення своїх повноважень під час нарахування відповідної премії та недодержання вимог законодавства, здійснювалось відповідне службове розслідування, матеріали справи не містять. Лише само по собі посилання позивача на відсутність розпоряджень Одеського міського голови щодо нарахування та виплати премії ОСОБА_1 за період роботи 2020-2022 років у розмірі 349 826,00 грн., за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність з боку відповідача щодо отримання премій, не може бути підставою для задоволення позову про стягнення безпідставно набутих коштів в порядку ст.1212 ЦК України. Крім викладеного, суд першої інстанції правильно виходив із того, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається кодексом законів про працю (далі - КЗпП) України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Так, за змістом ст. 94 КЗпП України ,ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Структура заробітної плати визначена ст. 2 вищевказаного Закону, згідно якої основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до ст. 21 цього Закону працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суд першої інстанції також обгрунтовано зазначив, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №753/15556/15-ц. З огляду на викладені обставини, суд дійшов правильного висновку про те, що нараховані відповідачу премії за підсумками роботи протягом 2020-2022 років у загальному розмірі 349 826,00 грн., входять до структури заробітної плати, визначеної ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Апеляційний суд зазначає, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій, як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних так і неправомірних. Крім цього, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Конструкція цієї статті як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 517/186/17, від 28.03.2018 року у справі №173/166/17). Крім того, відповідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Враховуючи, що виплата відповідачу спірних сум була проведена позивачем добровільно, без рахункової помилки та позивачем не було надано відповідних доказів про недобросовісність дій з боку відповідача, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстав недоведеності заявлених позовних вимог. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-комунальний Сервіс «Хмельницький» залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27.09.2024 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Є.С. Сєвєрова О.С. Комлева