Постанова Полтавський апеляційний суд № 552/4419/24
від 26.09.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/4419/24 Номер провадження 22-ц/814/3276/24Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Процай Володимиром Миколайовичем, на ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 17 липня 2024 року, постановлену суддею Кузіною Ж.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с т а н о в и в: 09.07.2024 адвокат Процай В.М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування вимог заяви зазначає, що із 11.10.2003 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням суду від 19.06.2018 (справа №552/8447/17). Від шлюбу мають двох спільних дітей сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання яких визначено на підставі указаного судового рішення разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . У червні 2019 року ОСОБА_2 разом із дітьми приїхала в Україну до заявника гостювати. Однак через термінову необхідність повернутися до Республіки Білорусь, вона залишила дітей із батьком, заявником, і більше до України не поверталася. З того часу діти, зокрема, неповнолітня дочка, залишилися проживати з батьком. Мати участі у вихованні дітей не приймає, жодної фінансової чи іншої допомоги не надає. Відтак, неповнолітня дочка залишилася повністю під опікою батька, заявника, який є військовозобов`язаним, а встановлення юридичного факту необхідно йому задля захисту інтересів дитини, оскільки за правилами абзацу п`ятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують дитину до 18 років. Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 17.07.2024 відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Зупинено провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №201/5972/22. Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, ухвалено поновити провадження у справі. При постановленні ухвали районний суд керувався положеннями п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України. Заявник, в інтересах якого діє представник - адвокат Процай В.М., оскаржив ухвалу районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати направивши справу до районного суду для подальшого розгляду. Вважає, що судові рішення у справі №201/5972/22, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, ухвалені не у подібних правовідносинах, а тому районний суд безпідставно зупинив провадження у справі. Зазначає, що у відповідності до змісту заяви у справі №201/5972/22, заявник просив установити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації. Тоді як підставою для передачі справи №201/5972/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду стала невизначеність щодо предметної юрисдикції цієї справи та можливості її розгляду в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Такого висновку Верховний Суд дійшов у зв`язку із тим, що порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами, в залежності від виду соціальної допомоги і такі правовідносини носять публічний характер. Між тим, у цій справі заявлений до встановлення факт зумовлений необхідністю звернення до ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою про надання відстрочки. Натомість, вимога про підтвердження факту виховання та утримання дитини саме рішенням суду, визначена п.4 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також п.58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 02.09.2024. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.07.2024 адвокат Процай В.М. звернувся в інтересах ОСОБА_1 в суд із заявою про встановлення юридичного факту, а саме: факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.1-4/ Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 17.07.2024 відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення./а.с.31/ Зупиняючи провадження у справі цією ж ухвалою, районний суд виходив із того, що за правилами п.14 ч.1 ст.253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п.10 ч.1 ст.252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, районний суд вважав за необхідне зупинити провадження у справі, яка переглядається, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №201/5972/22. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне. Так, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду (пункт 10 частини першої статті 252 ЦПК України). Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу,- до закінчення перегляду в касаційному порядку. Визначаючи наявність передбачених статтею 252 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 10 частини 1 цієї статті, застосовується у тому разі, коли у інших справах, які переглядаються у касаційному порядку вирішуються питання у подібних правовідносинах та від результату їх розгляду залежить можливість розгляду справи, що розглядається. Надаючи тлумачення терміну «подібні правовідносини» Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказала, що цей термін може означати як ті відносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, тобто суб`єкту, об`єкту та юридичного змісту, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у справі №201/5972/22 заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації. Верховний Суд зазначив, що правова проблема постає під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути ухвалені найближчим часом. Також Верховний Суд звернув увагу на те, що у справі №201/5972/22 може виникнути спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації і такий спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, тому, на думку колегії суддів, такий спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023 справу №201/5972/22 прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції правильно виходив із того, що дану справу недоцільно розглядати до закінчення перегляду справи №201/5972/22 Великою Палатою Верховного Суду на розгляд якої передано, зокрема, питання щодо предметної юрисдикції справи та можливості її розгляду у порядку окремого провадження цивільного судочинства, а також наявності спору у заявлених вимогах. Правовідносини та правове регулювання у даній справі є подібними до правовідносин та правового регулювання, які є предметом розгляду у справі №201/5972/22, а правовий висновок, що буде викладено у справі №201/5972/22, матиме значення для правильного правозастосування у даній справі. Із огляду на викладене, зупинення провадження у справі відповідає положенням цивільно-процесуального законодавства та положенням ч.4 ст.263 ЦПК України, за змістом якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги заявника, що правовідносини у справах не є подібними, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом позову у справі, яка переглядається, та справи №201/5972/22, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є встановлення юридичного факту з метою отримання відстрочки від мобілізації. Тож зупинення провадження у цій справі викликано об`єктивною необхідністю в забезпеченні формування єдиної правозастосовної практики, а також розумної передбачуваності судових рішень у цій сфері. При цьому колегія суддів ураховує, що зупинення провадження у справі, яка переглядається, не призведе до зменшення розумного строку розгляду справи, оскільки 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову./https://reyestr.court.gov.ua/Review/121753944/. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвалу районного суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с та н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Процай Володимиром Миколайовичем, - залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 17 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 26.09.2024. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак