Ухвала КЦС ВС № 372/2425/18

У х в а л а 24 вересня 2024 року м. Київ Справа № 372/2425/18 Провадження № 61-7726ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури (далі - скаржник) на рішення Обухівського районного суду Київської області від 7 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі за позовом скаржника в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави і в с т а н о в и в:

1. У серпні 2018 року скаржник в інтересах Київської ОДА звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею по 0,0300 га з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0113, 3223151000:06:014:0114, 3223151000:06:014:0115 та 3223151000:06:014:0116 (далі - земельні ділянки) шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської ОДА від відповідачки, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району. 2. 7 грудня 2023 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. 3. 16 квітня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову (повний текст складений 22 квітня 2024 року), згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 4. 21 травня 2024 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Мотивував так: - апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах: (1) Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Вказані особи не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність першого і теперішнього набувача під час набуття земельних ділянок у власність; (2) Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), про те, що землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу; (3) Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність або у користування всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Зазначений правовий висновок сформований і щодо земель водного фонду, які є обмеженими у цивільному обороті; (4) Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), про те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 91 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), як і набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України); (5) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі № 917/50/17, від 2 липня 2019 року у справі № 925/1641/17, про те, що судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи; (6) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 363/1459/20 (провадження № 61-7722св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року у справі № 911/1480/18, про те, що офіційні дані Публічної кадастрової карти України можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. Тому суди не позбавлені можливості самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт того, чи накладається спірна земельна ділянка на землі водного фонду; - апеляційний суд не звернув увагу, що у справі № 372/1335/16-ц суди встановили, що земельні ділянки розташовані у прибережній захисній смузі річки Стугни. Тому у справі № 372/2425/18 не було необхідності доводити ту ж обставину, яку вже встановили у справі № 372/1335/16-ц (див. близький за змістом висновок Великої Палати Верховного Суд, сформульований у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20)); - суди попередніх інстанцій неналежно оцінили докази про ненакладення земельних ділянок на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Стугни, які надала відповідачка, і на підставі яких вони виснували про відмову у задоволенні позову. Натомість судам слід було врахувати офіційні дані Публічної кадастрової карти України; - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідачка наголошувала, що земельні ділянки, утворені внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, розміщені поза фактичними межами земельної ділянки з указаним кадастровим номером. Такий аргумент лише підтверджує безпідставне переміщення координат (місцерозміщення) земельних ділянок за межами 25-метрової захисної смуги річки Стугни. 5. 21 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали. Скаржник мав надати документ про сплату судового збору у розмірі, визначеному законом, і копії документів, які можуть підтверджувати дійсну вартість земельних ділянок, а також їхні копії відповідно кількості учасників справи. 6. 19 липня 2024 року скаржник надіслав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої додав платіжну інструкцію від 17 липня 2024 року № 2079 про сплату 25 886,00 грн судового збору та довідки про оціночну вартість об`єктів нерухомості - земельних ділянок - разом із їхніми копіями для інших учасників справи.

7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1, 3 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження. Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 7 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави.

2. Витребувати з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 372/2425/18.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко