Ухвала КЦС ВС № 175/2167/21

УХВАЛА 25 вересня 2024 року м. Київ справа № 175/2167/21 провадження № 61-12694ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, мотивуючи його тим, що йому на підставі рішення виконкому Новоолександрівської сільської ради народних депутатів від 16 грудня 1998 року №ІІІ передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,3238 га в межах згідно планом, яка розташована в АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо фактичного накладення земельних ділянок сторін спору та порушення права власності позивача на його земельну ділянку, до того ж стороною позивача не заявлялися клопотання щодо проведення земельно-технічної експертизи для встановлення дійсних обставин справи. ОСОБА_1 у серпні 2024 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2024 року. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та робить посилання на висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 256/6582/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 11 травня 2022 року у справі № 459/312/19, які стосуються загальних правил застосування судами норм матеріального права, виходячи з принципу jura novit curia («суд знає закони»). Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Проте суди попередніх інстанцій у цій справі не мотивували рішення про відмову у позові ОСОБА_1 неправильним обґрунтуванням правовими нормами. Відтак, цитування окремих витягів з тексту постанов без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вважати неподаною та повернути заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. Ю. Гулейков