Постанова Львівський апеляційний суд № 461/5318/23

Справа № 461/5318/23 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/837/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року м.Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2024 року в справі за позовом Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, в с т а н о в и в: У червні 2023 року Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла (далі ЛМКП) «Айсберг» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.04.2020 року по 31.05.2023 року у розмірі 12103 грн. 90 коп. Вимоги обґрунтовано тим, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №365 від 08.06.2007 року «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у м. Львові» Львівські комунальні підприємства визначено виконавцями житлово-комунальних послуг у м. Львові. Відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Для здійснення оплати комунальних послуг мешканцям квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 . Відповідачі не сплачували належним чином витрати за утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.04.2020 року по 31.05.2023 року, внаслідок чого станом на 01.06.2023 року виникла заборгованість у розмірі 12103 грн. 90 коп. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю. Рішення суду оскаржив позивач ЛМКП «Айсберг», просив його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач покликається на те, що відповідачам достеменно відомо про наявність зобов`язань перед ЛМКП «Айсберг», а також про сам факт надання підприємством вказаного виду житлово-комунальних послуг. Зазначає, що утримання будинку та прибудинкової території відбувається регулярно, такі послуги є комплексними. Вважає, що їхньою стороною подано достатньо доказів на підтвердження факту надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що не було спростовано стороною відповідачів належними та допустимими доказами. Так, зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачі в установленому законом порядку зверталися до позивача щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості вказаних послуг, а відтак, презюмується, що такі послуги надавались позивачем належним чином. Не погоджується позивач й з висновками суду першої інстанції щодо невизначеності періоду та розміру стягуваної заборгованості, необґрунтованості застосовуваного тарифу та недоведеності фактично наданих послуг, оскільки такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Звертає увагу, що законодавство України про житлово-комунальні послуги не передбачає необхідності складення актів виконаних робіт, надання послуг чи іншої первинної документації із конкретними споживачами житлово-комунальних послуг, які є фізичними особами, адже послуги надаються постійно усьому будинку. Окремо наголошує, що ЛКП «Цитадель-Центр» є припиненим на підставі ухвали Львівської міської ради від 10.10.2019 року шляхом приєднання до позивача, а тому всі необхідні послуги надавались відповідачу саме позивачем. 21.04.2024 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечує доводи та вимоги апелянта. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18.09.2024 року, є дата складення повного судового рішення 25.09.2024 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №365 від 08.06.2007 року «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у м. Львові» Львівські комунальні підприємства визначено виконавцями житлово-комунальних послуг у м. Львові. ЛМКП «Айсберг», що створене відповідно до ухвали Львівської міської ради, основним видом діяльності якого визначено утримання, обслуговування та ремонт житлових будівель, здійснює надання послуг з управління будинку АДРЕСА_3 . Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки від 13.06.2023 року, квартира АДРЕСА_1 є приватизованою, у вказаній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є співвласниками квартири. Згідно з відомостями про нарахування та оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_4 , за особовим рахунком НОМЕР_1 виникла заборгованість за несплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.04.2020 по 31.05.2023 року в розмірі 12103 грн. 90 коп. На підтвердження факту надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за вказаною адресою позивачем долучено: договір №63009 від 26.12.2007 року, укладений між ВАТ «Львівобленерго» та ЛМКП «Айсберг», про постачання електричної енергії; договір №12 на виконання робіт з ліквідації аварій та пошкоджень на внутрішньо-будинкових інженерних мережах від 01.03.2018 року та акти здачі-прийняття ремонтно-аварійних робіт на внутрішньо-будинкових інженерних мережах, що складалися помісячно, зокрема, з січня 2020 року до квітня 2023 року; договір №4-А від 02.01.2023 року про надання послуг, укладений між ЛМКП «Айсберг» та ЛКП ЛОР «Профілактична дезінфекція»; акти приймання-передачі наданих послуг, зокрема, у період з січня 2020 року до квітня 2023 року; договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 02.01.2020 року, укладений між ЛМКП «Айсберг» та ТОВ «Грінера Україна», на виконання якого укладались додаткові угоди до договору у період з квітня 2020 року по вересень 2022 року; робочі листки майстрів ЛМКП «Айсберг» про виконання робіт - сантехніка та електрика; договір №200 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладений 01.04.2021 року між ЛМКП «Айсберг» та співвласниками багатоквартирного будинку №31. Відмовляючи у задоволенні позову ЛМКП «Айсберг» до відповідачів, суд першої інстанції своє рішення обґрунтовував тим, що позивачем на підтвердження позовних вимог не надано жодного належного та допустимого доказу фактичного надання відповідачам послуг з утримання будинку та прибудинкової території, користування послугами, що входять до предмета доказування, та наявності заборгованості відповідачів за конкретні надані послуги за адресою: АДРЕСА_4 . Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України від 09 листопада 2017 року «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон №2189-VIII). Відповідно до положень цього Закону, послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій відносяться до житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №2189-VIII, споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, якому кореспондується його обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, визначений пунктом 5 частини другої цієї статті Закону. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищезгаданих положень Закону, закріплений також у статті 162 ЖК України. Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Згідно ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 12 червня 2020 року у справі №712/8733/17 (провадження №61-1838св18). Заборгованість за житлово-комунальні послуги це цивільно-правове зобов`язання споживача перед комунальним підприємством, несплата споживачем вартості житлово-комунальних послуг порушує право виконавця виробника цих послуг на отримання плати за надані послуги у встановлений законодавством строк. Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на корись другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку(ч.1 ст.509 ЦК України). Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, диспозитивність відноситься до основних засад (принципів) цивільного судочинства. Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким саме позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти, і суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за період з 01.04.2020 року по 31.05.2023 року включно за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Долучені до матеріалів справи письмові докази стосуються безпосередньо обставин справи та підтверджують факт надання відповідачам житлово-комунальних послуг, а відтак, помилково не взяті судом першої інстанції до уваги. Стороною відповідачів не надано жодних доказів, які б викликали сумнів у наданому стороною позивача розрахунку заборгованості. У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, вказано, що обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг і питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Одним із прав, яким наділений споживач, є його право складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт (пункт 9 частин першої статті 7 Закону №2189-VIII), а виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання послуг, а також своєчасно реагувати на виклики споживачів, підписувати акти-претензії, вести облік вимог (претензій) споживачів у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг (пункти 5 та 8 частини другої статті 7 Закону №2189-VIII). Порядок оформлення претензій споживачів врегульовано положеннями статті 27 Закону №2189-VIII, а особливості оформлення претензій споживачів у багатоквартирному будинку статтею 28 цього Закону. Відповідачі у встановленому законом порядку не відмовлялися від надання послуг позивачем, тобто є споживачами таких, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, у розумінні статтей 27 та 28 Закону №2189-VIII, відповідачами надано не було. Враховуючи те, що відповідачі належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих позивачем житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого за період з 01.04.2020 року по 31.05.2023 року утворилась заборгованість у розмірі 12103 грн. 90 коп., розмір якої відповідачами не спростовано, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі №641/7403/16-ц (провадження №61-33897св18) та від 06 листопада 2019 року у справі №642/2858/16 (провадження №61-26204св18). Також необхідно зазначити, що за змістом частини першої, п`ятої статті 104 ЦК України, у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частин другої, третьої статті 107 ЦК України, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Тлумачення вказаних норм свідчить, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. При цьому, такий момент не може безумовно пов`язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №910/5953/17 йдеться про те, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася. Оскільки правонаступництвом визнається перехід не лише обов`язків юридичної особи, що припиняється, але і її прав, то з цього випливає, що порушеними можуть бути не лише права кредиторів стосовно такої особи, але й права цієї особи стосовно її боржників. У постанові від 30 червня 2020 року у справі №264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації. Правильність вказаних вище правових висновків стосовно тлумачення норм права підтверджується постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 28 червня 2023 року у справі №463/3792/17. Таким чином, ЛМКП «Айсберг», як правонаступник ЛКП «Цитадель-Центр», правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги саме ним. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини другої статті 376 ЦПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позову. Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України про розподіл судових витрат та з урахуванням наслідків розгляду справи апеляційним судом задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2684 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3220 грн. 80 коп., що сумарно становить 5904 грн. 80 коп., по 1968 грн. 26 коп. з кожного відповідача. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3, 4, 381 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» задовольнити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 квітня 2020 року по 31 травня 2023 року в розмірі 12103 гривень 90 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі по 1968 гривень 26 копійок з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 25 вересня 2024 року. Головуючий С.М. Бойко Судді С.М. Копняк А.В. Ніткевич