Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/310/24

Справа № 347/310/24 Провадження № 22-ц/4808/1277/24 Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В., суддів: Бойчука І.В., Томин О.О. з участю секретаря Петріва Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 01 серпня 2024 року, у складі судді Кіцули Ю.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, в с т а н о в и в : У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачки - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки, площею 0,2111 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території АДРЕСА_1 Івано-Франківської області. В шестимісячний строк позивач не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. В обгрунтування поважності причин пропуску позивач покликалась на епідемію ковіду, вагітність, та військовий стан. У зв?язку з цим просила визнати поважними причини пропуску строку для звернення до нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини, та встановити додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Рішенням Косівського районного суду від 01 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Зазначає, що в поданому позові вказувала, що пропустила встановлений шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, зокрема, у зв`язку з встановленим на території України карантином через поширення гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Також вона у позові просила врахувати що в травні 2022 року та в травні 2023 року народила дітей, в цей період нею було обмежено будь які контакти через ризик за своє здоров`я та здоров`я дітей. Більшість часу позивачка проводила вдома. Однак суд першої інстанції не надавав належної правової оцінки вищевказаним обставинам та поясненням щодо поважності причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини. Таким чином вважає, що наведені доводи щодо поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є такими, що заслуговують на увагу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги визнали. Зазначили, що ті обставини, які зазначені в позовній заяві та апеляційній скарзі, а саме карантин в державі щодо епідемії, проблеми зі здоров`ям, народження дітей, початок повномасштабного вторгнення, необізнаність в законодавстві дають підстави для висновку про пропуск позивачкою строку для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин. Вважають, що їх батько ОСОБА_4 , як спадкодавець розпорядився своїм майном на користь онуки, а воля померлого є обов`язок для інших осіб щодо її виконання. Відповідачки просили здійснювати розгляд справи в апеляційному суді без їх участі. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференцзв`язку ОСОБА_1 та її адвокат Лазоришин І.І. доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 є онукою померлого ОСОБА_4 по лінії матері. Відповідно до копії заповіту від 11.03.2020 року, посвідченим старостою с. Прокурава Космацької сільської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповів ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в с. Прокурава, кут Заріччя, Косівського району, Івано-Франківської області. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Згідно з копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.11.2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером 2623684601:01:002:0298 площею 0,2111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в с. Прокурава, кут Заріччя, Косівського району, Івано-Франківської області зареєстрована за ОСОБА_4 . Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру НВ-2607278192019 від 13.06.2019 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 2623684601:01:002:0298 площею 0,2111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Тонюк М.М. листом від 30.01.2024 року ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду із заявою про продовження строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Згідно копії витягу з реєстру Космацької територіальної громади № 2024/000956814 від 29.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 Відповідачі по справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1. Згідно заяв від 20.03.2024 року не мають жодних претензій до спадкового майна, яке заповів ОСОБА_4 своїй онуці ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса з метою оформлення спадщини з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Безспірних доказів поважності причин пропуску цього строку позивачка не надала, що у силу статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. А саме по собі встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, а також на складну вагітність та наявність двох малолітніх дітей, не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини. Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні». У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду». Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї. Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20). Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила вказаної норми можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини. Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі №626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі №522/13476/23. Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною. Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного статтею 1270 ЦК України, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи. Такі правові висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 17 липня 2024 року у справі №348/808/20. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, що переглядається, спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останнім днем визначеного законом строку для подання заяви про прийняття спадщини є 19.09.2020 року. В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач зазначала, зокрема, встановлення з 12.03.2020 року на території України карантину. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин (п. 1), який в подальшому постановами КМ України неодноразово продовжувався і був скасований постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. Постановою КМУ від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було встановлено низку обмежувальних заходів, серед яких: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно; перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, без посвідчення про взяття на облік бездомної особи, довідки про звернення за захистом в Україні; здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу і визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб. Перевізник несе відповідальність за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, та здійснює контроль за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, пасажирами під час перевезення, у тому числі виготовлених самостійно. Однак відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 ОСОБА_1 мала можливість подати заяву про прийняття спадщини особисто або за допомогою поштового чи електронного зв`язку. Такі ж висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24). В постанові від 29 травня 2024 року у справі №757/48977/21 Верховний Суд дійшов висновку, що саме по собі посилання позивача на запровадження на території України карантину постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», не свідчить про наявність поважних причин для пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини. Позивачкою не доведено, що запроваджені у зв`язку із карантином обмеження перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Посилання в апеляційній скарзі на те, що причиною пропуску звернення з заявою про прийняття спадщини була вагітність та народження дітей, то судом першої інстанції вірно встановлено, що жодних фактичних письмових доказів, які б підтверджували, що вона під час вагітності перебувала на лікуванні, або мала певні ускладнення позивачкою ні до позовної заяви, ні в судовому засіданні не надано. Щодо тверджень сторони позивача про значну відстань між місцем її постійного проживання та місцем знаходження спадкового майна, то такі місцевий суд теж правильно не брав до уваги, оскільки населений пункт знаходяться в межах однієї області, існує постійне автобусне сполучення і відстань між ними не є значною. Отже, позивачем не надано доказів неможливості подання заяви про прийняття спадщини. Позивачем також не доведено того, що під час дії в Україні карантину вона не мала змоги і можливості до пересування. До того ж, позивач мала можливість надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Отже, суд не встановив об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для вчинення позивачем дій щодо прийняття спадщини, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не дав належної оцінки тій обставині, що відповідачі по справі, спадкоємці першої черги визнали позов не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.2 ст. 1272 ЦК України, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким. Колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 01 серпня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 вересня 2024 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: І.В. Бойчук О.О. Томин