Постанова Київський апеляційний суд № 371/453/24

справа № 371/453/24 головуючий у суді І інстанції Кириленко М.О. провадження № 22-ц/824/11357/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миронівської міської ради,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 ОСОБА_1 звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування Рішення Миронівської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держземагенства у Київській області надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованого на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Зазначений наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від №10-5824/15-14-сг від 22 вересня 2014 року є чинним по нині, проте договір оренди так і не було укладено. ОСОБА_1 звернувся до Миронівської ОТГ з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003. Миронівська міська рада надала відповідь, в якій вказала, що рішення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на шістдесят п`ятій сесії восьмого скликання Миронівської міської ради не прийняте на підставі статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» в зв`язку з не набранням більшості голосів. Рішенням шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання Миронівської міської ради від 07 березня 2024 року №5109-65-VІІІ «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення площею 7,9889 га кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 7,9889 га з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003, що розташована на території Коритищенського сільської ради Миронівського району Київської області. ОСОБА_1 вважає вказане рішення органу місцевого самоврядування незаконним і таким, що порушує його права як орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003. В заявлених позовних вимогах просив визнати протиправним та скасувати рішення Миронівської міської ради шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 07 березня 2024 року № 5105-65-VIII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для виділення земельної частки (пай), яким вирішила: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення , площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.02) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами с. Коритище (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області. Розроблений проект землеустрою подати на затвердження на сесії Миронівської міської ради. Надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної площею 7,9889 га, кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, що розташована за межами с. Коритище (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області. Позивач вважає, що вказаним рішенням порушено його право на укладення договору оренди спірної земельної ділянки, яку йому було надано як фізичній особі в оренду для ведення фермерського господарства на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області № 10-5829/15-14-сг від 22 вересня 2014 року. Обґрунтовуючи необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, вказав на те, що предметом спору є земельна ділянка, речові права на яку виникають у фізичної особи як сторони договору оренди землі, а тому, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування Рішення Миронівської міської ради. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 26 квітня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт вважає, що перехід права користування земельною ділянкою до ФГ відбувається при умові реєстрації речового права оренди та створення фермерського господарства. Однак, з вини Миронівської ОТГ апелянт не зареєстрував своє речове право оренди на спірну земельну ділянку і відповідно до ФГ «Зеленівська Ниива» не перейшло похідне речове право оренди, а отже ФГ не є стороною спору. Вказане свідчить, що до моменту державної реєстрації похідного речового права оренди, порушуються права ОСОБА_1 саме як фізичної особи. На переконання апелянта, в оскаржуваній ухвалі місцевий суд безпідставно послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19, оскільки предмет спору у справах не є тотожним. За обставинами справи, у якій сформульовано правовий висновок, предметом спору була земельна ділянка для ведення фермерського господарства, на яку було зареєстровано право оренди в державному реєстрі речових прав. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миронівської міської ради, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. 16 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Одноволик Ірина Валеріївна подала відзив, у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Вважає, висновки суду першої інстанції щодо непідсудності спору цивільному суду законними та обґрунтованими. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Одноволик Ірина Валеріївна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві. У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. У судове засідання представник Миронівської міської ради не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції. 26 серпня 2024 року подав заяву про розгляд справи без його участі. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач як голова ФГ «Зеленьківська Нива» 13 лютого 2024 року звернувся до Миронівської міської ради з клопотанням про укладення договорів оренди земельних ділянок (в тому числі земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:009:0003), спір у справі виник щодо користування землями фермерського господарства між фізичною особою, яка виявила бажання створити фермерське господарство та якій на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області надано право на набуття в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та юридичною особою, яка є розпорядником спірної земельної ділянки в силу закону. У зв`язку з цим, керуючись правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19, дійшов до висновку, що розгляд справи відноситься до компетенції господарського суду та проводиться в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України). Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. У статті 20 ГПК України встановлено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 зазначено, що у попередніх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, спори щодо права власності чи іншого речового права на землю фермерських господарств з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15, від 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №388/1103/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №704/29/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі №628/774/18, від 3 липня 2019 року у справі №637/116/18). У тих випадках, коли фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване), Велика Палата Верховного Суду зазначала, що стороною таких спорів є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (правові висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі №376/331/16, від 15 травня 2019 року у справі №468/972/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі №699/185/18, від 11 вересня 2019 року у справі №620/371/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №365/65/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі№ 626/1055/17-ц). Узагальнено Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів щодо земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, у разі, якщо: фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване); спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства. Господарська ж юрисдикція спору узагальнено визначалася: у правовідносинах користування земельною ділянкою, первинно наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, вважаючи, що в силу прямих приписів законодавства з дня державної реєстрації такого фермерського господарства відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки; коли земельна ділянка виділялася додатково фермерському господарству як юридичній особі. Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя. Це підтверджувалося й значним обсягом справ, що надходили до Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції у спорах щодо оскарження прав на земельні ділянки, надані громадянам для ведення фермерських господарств. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі №621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі №357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказав на порушення його права як фізичної особи на оренду земельної ділянки загальною площею 7,9889 га кадастровий номер 3222983400:02:009:0003, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, строком на 35 років, розташованої на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області. До позовної заяви позивач додав копію клопотання про укладення договорів оренди земельних ділянок від 13 лютого 2024 року (в тому числі земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:009:0003), адресованого Миронівській міській раді позивачем як головою ФГ «Зеленьківська Нива». Клопотання обґрунтовував тими обставинами, що цільове призначення вказаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства і для оренди цієї та інших земельних ділянок, отриманих на підставі наказів ГУ Держземагентства у Київській області, ним було створене ще одне ФГ «Зеленьківська Нива». Враховуючи природу виниклих між сторонами правовідносин, висновки місцевого суду щодо визначення юрисдикції спору відповідають актуальній практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 та від 28 лютого 2024 року у справі №182/8900/19. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для її скасування, а зводяться виключно до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги процесуального права при його постановленні, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова