Постанова Волинський апеляційний суд № 158/3749/23

Справа № 158/3749/23 Головуючий у 1 інстанції: Польова М. М. Провадження № 22-ц/802/841/24 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 вересня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Власюк О. С., з участю представника позивачів ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності на частку у квартирі, за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданою від їх імені представником ОСОБА_1 , на додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області, у якому просили: - визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло від 25.04.1994, видане Ківерцівською міською радою народних депутатів згідно з розпорядженням № 303, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в частині не включення ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , як співвласників квартири під час її приватизації; - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 в порядку приватизації державного житлового фонду; - визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 в порядку приватизації державного житлового фонду. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 . У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 і Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області на користь ОСОБА_2 по 2 477,55 грн судового збору з кожного. 14 травня 2024 року засобами поштового зв`язку позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , від імені яких діє представник ОСОБА_1 , подали суду заяву про стягнення солідарно з відповідачів понесених ними витрат на правничу допомогу у розмірі по 10 000 грн кожною. Додатковим рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2024 року у задоволенні заяви позивачів відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове про задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відзив на апеляційну скаргу відповідачі не подавали. У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість додаткового рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а додаткове рішення суду скасувати з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення суду та дійшов висновку, що позивачами не надано доказів щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.) та детального опису робіт (наданих послуг). Проте, до такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, суд першої інстанції на підставі ч. 5 ст. 270 ЦПК України мав постановити не додаткове рішення, а ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16). Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про стягнення витрат на правову допомогу, позивачі в особі свого представника ОСОБА_1 просили стягнути по 10 000 грн кожній (а.с.147-148). На підтвердження понесених витрат надано: - копії договорів про надання правової (правничої) допомоги послуг захисника/представника від 10.05.2023 та 26.08.2023, у п. 5.1 яких визначено, що за надання правової (правничої) допомоги підзахисному/довірителю замовник послуг виплачує та передає адвокату в момент підписання цього договору гонорар у вигляді готівкових коштів у розмірі домовленої між сторонами суми із розрахунку сплати послуг не менше ніж по 4 000 грн за одну відпрацьовану годину роботи адвоката. Сума гонорару може бути обумовлена сторонами у фіксованому розмірі за справу, без звітування про перелік виконаних робіт; - квитанції до прибуткових касових ордерів від 10.05.2023 та 26.08.2023 про оплату кожною з позивачів по 10 000 грн та копії прибуткових касових ордерів, у яких зазначено про оплату у формі фіксованого розміру гонорару та перелік наданих адвокатом послуг (а.с.149-157). Поняття за зміст детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також необхідність та умови його надання визначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі N 922/1964/21. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України (як і ч. 3 ст. 137 ЦПК України) конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, ураховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару, сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Згідно з матеріалами справи жоден з відповідачів своїх заперечень ні щодо самої заяви, ні щодо визначеного у ній розміру витрат на професійну правничу допомогу суду не подавали. Із копій прибуткових касових ордерів встановлено, що сторони узгодили найменування та обсяг послуг: особистий прийом та усна консультація, вивчення матеріалів справи, збір доказів, узгодження позиції з позивачем, представництво інтересів позивача в суді першої інстанції та оплату у формі фіксованого розміру гонорару. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У справі кожен з позивачів заявив по 2 окремі позовні вимоги. За ці вимоги кожним позивачем сплачено адвокату по 10 000 грн гонорару. Рішенням суду задоволено по одній позовній вимозі кожної з позивачів, а тому має ураховуватися лише 1/2 частка сплаченого гонорару кожною. Разом із тим, оплата проведена у тому числі і за представництво інтересів позивачів у суді першої інстанції, але згідно з матеріалами справи представник позивачів не брав участі у жодному судовому засіданні в суді першої інстанції. З урахуванням фактичного обсягу наданих правничих послуг, співмірності суми витрат зі складністю справи та відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, пропорційності розміру задоволених позовних вимог, а також відсутності клопотання відповідачів щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку, що заяву позивачів необхідно задовольнити частково та стягнути кожному з позивачів по 4 000 грн понесених ними витрат на професійну правничу допомогу у рівних частках кожним з відповідачів, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Аналогічна позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 462/2077/17 та від 23.09.2020 у справі № 495/6332/14-ц. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову у стягнення витрат на професійну правничу допомогу шляхом ухвалення додаткового рішення суду зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування додаткового рішення суду з ухваленням нового судового рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану від їх імені представником ОСОБА_1 , задовольнити частково. Додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 червня 2024 скасувати. Заяву задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 та Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області на користь ОСОБА_2 по 2 000 (дві тисячі) гривень з кожного витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_4 та Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області на користь ОСОБА_3 по 2 000 (дві тисячі) гривень з кожного витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді